Рішення

від 12.03.2018 по справі 910/19017/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2018Справа № 910/19017/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство Олдім

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об'єднання Врода

про стягнення 42 662,25 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство Олдім (далі-позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Врода (далі-відповідач) про стягнення 42 662,25 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір поставки (з дистриб юторськими умовами) №ВР-12 від 25.10.2016, на виконання якого позивач перерахував відповідачу попередню оплату за поставку товару, проте відповідач у визначені Договором строки продукцію не поставив, у зв язку з чим позивач просить повернути попередню оплату за непоставлений товар.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2017 порушено провадження у справі №910/19017/17, її розгляд призначено на 22.11.2017.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.11.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 18.12.2017 року.

Проте, 18.12.2017 року судове засідання не відбулось у зв язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами.

15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим, враховуючи необхідність дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у статтях 2 та 4 Господарського процесуального кодексу України та з метою недопущення передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України процесуальних прав учасників справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2017 суд ухвалив здійснювати розгляд справи №910/19017/7 у порядку загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 16.01.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2018 підготовче засідання відкладено на 12.02.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/19017/17 до судового розгляду по суті на 12.03.2018.

07.03.2018 через Відділ діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Представники сторін в судове засідання 12.03.2018 не з'явились. Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

В судовому засіданні 12.03.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.10.2016 року між відповідачем (Постачальник) та позивачем (Покупець) було укладено Договір поставки (з дистриб юторськими умовами) №ВР-12 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов язується передати Покупцю у власність товари непродовольчої групи (далі-Товар), а Покупець зобов язується прийняти та оплатити товар у визначені даним Договором строки.

Асортимент та ціна одиниці товару визначається відповідно до Специфікації, підписаної сторонами і яка є невід ємною частиною договору (п.1.2 Договору).

Кількість, асортимент товару та вартість партії товару з урахуванням умов Специфікації зазначається Покупцем у замовленні на поставку Товару (п.1.3 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору постачальним зобов язується поставити товари за цінами, погодженими з Покупцем відповідно до Специфікації. Зміна ціни на товар можливе лише шляхом підписання нової Специфікації. Постачальник зобов язується інформувати Покупця, не менш ніж за 10 (десять) календарних днів до набуття чинності нових цін, шляхом надання нової специфікації на товар, із зазначенням причин зміни цін. Покупець в свою чергу зобов язаний підписати таку специфікацію протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання специфікації, інакше Постачальник вправі зупинити поставки товару без несення відповідальності.

Оплата товару Постачальнику здійснюється Покупцем у безготівковій формі у національній валюті України на розрахунковий рахунок Постачальника (п.3.1 Договору).

Згідно п.3.2 Договору оплата товару Покупцем на користь Постачальника здійснюється наступним способом:

100% передоплати на основі представленого Постачальником рахунку (п.п.3.2.1)

На виконання умов Договору позивачем було здійснено попередню оплату, відповідно до платіжного доручення №1096 від 25.10.2016 на суму 54 103,68 грн. за товар, що мав бути поставлений.

В порушення умов Договору поставка товару не відбулась. На вимогу позивача відповідачем було повернуто грошові кошти в розмірі 7894,68 грн.

06.04.2017 року сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого була зафіксована заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 46 209,00 грн. за Договором

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення коштів в розмірі 46 209,00 грн. та нарахованих 3% і інфляційних збитків, яка залишена відповідачем без реагування.

Відповідачем 05.05.2017 було перераховано позивачу 1368,00 грн.; 07.09.2017 - 1368,00; 12.09.2017 - 1504,80 грн. та 28.09.2017 в розмірі 2736,00 грн. заборгованості. У зв язку з чим сума боргу відповідача станом на 17.10.2017 року становила 39 232,00 грн.

Звертаючись з даним позовом позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 39 232,00 грн. попередньої оплати за товар, що не був поставлений згідно Договору. Керуючись ст.625 Цивільного кодексу України позивачем також нараховані інфляційні втрати в розмірі 2 716,05 грн. та 3% річних в розмірі 714,00 грн. за порушення строків повернення грошових коштів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України , покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України , є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України , продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України . Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України , якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постановах від 30.09.2015 у справі № 904/699/15, від 05.10.2016 у справі № 908/451/14.

Факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в розмірі 54 103,68 грн. в якості оплати товару за Договором належним чином підтверджений матеріалами справи. Товар поставлений не був.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із претензією №170817 від 17.08.2017 в якій просив останнього повернути сплачену позивачем попередню оплату. Проте відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення. Кошти повернув частково, в розмірі 6 976,80 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вказана сума, перерахована позивачем є передплатою за товар, який в подальшому мав бути поставлений відповідачем.

На підставі викладеного, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів в розмірі 39 232,20 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України , боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, суд дійшов висновку що вони є арифметично вірними, та такими, що відповідають вимогам закону.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині нарахування інфляційні втрати підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог у розмірі 2 716,00 грн., а 3 % річних в розмірі 714,00.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче об'єднання Врода (03194, місто Київ, проспект Леся Курбаса, будинок 19/11; ідентифікаційний номер 37424857) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробниче підприємство Олдім (46006, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Яремчука, буд. 25, кв. 42; ідентифікаційний номер 20836019) 39 232,20 (тридцять дев'ять тисяч двісті тридцять дві гривні 20 коп.) основного боргу, 2 716,05 грн. (дві тисячі сімсот шістнадцять гривень 05 коп.) інфляційних втрат, 714,00 грн. (сімсот чотирнадцять гривень 00 коп.) та 1 600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22.03.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова