Рішення

від 23.03.2018 по справі 573/2500/17

БІЛОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 573/2500/17

Номер провадження 2/573/78/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст рішення)

23 березня 2018 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Свиргуненко Ю. М.,

з участю секретаря: Федорченко Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля заочно цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_7, треті особи: Служба у справах дітей Білопільської районної державної адміністрації Сумської області, Служба у справах дітей Сумської міської ради про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2017 року ОСОБА_3, діючи на підставі довіреності, посвідченої 14 грудня 2017 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ворошиною М. С., від імені ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_7 про позбавлення батьківських прав. Свої вимоги мотивує тим, що 18 липня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, в якому у них народилася донька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Починаючи з січня 2011 року батько дитини проживає в іншому місті, батьківських обов'язків не виконує, матеріальної допомоги не надає, участі у вихованні не приймає. На підставі рішення суду з 11 березня 2015 року відповідач повинен сплачувати аліменти, однак з березня 2009 року останній жодного разу не цікавився, за які кошти виховується дитина та взагалі не спілкується з нею. Питання щодо виховання, забезпечення фізичного та духовного розвитку, а також лікування дитини вирішується позивачем самостійно. Дитина повністю знаходиться на утриманні матері. Крім того, ОСОБА_2 Звіад заперечує проти виїзду доньки за кордон, порушуючи права та свободи волевиявлення і пересування. Посилаючись на викладені вище обставини, ОСОБА_1 просить позбавити ОСОБА_7 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В силу вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 59 ЦПК України права та свободи малолітніх осіб захищають у суді їхні батьки, які можуть доручати ведення справи в суді іншим особам. Згідно зі статтею 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Відповідно до статті 131-1 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Разом з цим, відповідно до п. 11 Перехідних положень Конституції України норма щодо здійснення представництва у судах першої інстанції виключно адвокатами вступає в силу з 01 січня 2019 року.

З огляду на викладене, суд вважає допустимою участь у судовому засіданні ОСОБА_3 як представника позивача ОСОБА_1 за довіреністю.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник останньої за довіреністю ОСОБА_3 позов підтримали, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідач ОСОБА_7 у судове засідання не з'явився. Останній належним чином, шляхом публікації газеті Сумщина оголошення про виклик, а також через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України був повідомлений про час, день і місце розгляду справи (а. с. 87-89).

Представник Служби у справах дітей Сумської міської ради, яка залучена до участі в даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог, у судове засідання не з'явився. Начальник служби надіслав листа про розгляд справи без участі їх представника (а. с. 90).

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Білопільської районної державної адміністрації Сумської області у судове засідання не з'явилися без повідомлення причин. Про час, день і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 86).

Статтею 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, враховуючи, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про час, день і місце розгляду справи у судове засідання не з'явився без повідомлення причин, відзив на позов не подав, а також, що позивач проти заочного вирішення справи не заперечує, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення.

Заслухавши позивача ОСОБА_1, представника останньої - ОСОБА_3, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилася в м. Суми, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис за №1055 (а. с. 30).

Заочним рішенням Сумського районного суду від 09 квітня 2015 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7. Неповнолітню дитину останніх - ОСОБА_2, 24 квітня 2010 року залишено проживати разом із матір'ю. Крім того, вказаним рішенням з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини усіх видів його доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а. с. 33).

З акту обстеження умов проживання від 08 лютого 2018 року, складеного головним спеціалістом служби у справах дітей Сумської міської ради, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 проживає позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з дитиною - ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 та батьками: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, якій на праві власності належить вказана квартира, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4. В квартирі чисто, наявні продукти харчування. У дитини окреме ліжко та облаштований куточок для навчання. Зі слів ОСОБА_2 вона проживає разом із матір'ю, дідом та бабою. На час обстеження мати перебувала за кордоном. В ході співбесіди з дитиною встановлено, що вона пам'ятає батька. Останній телефонував їй, однак не з'являвся особисто, подарунків та поздоровлень до свят не надсилав (а. с. 68).

Стаття 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року, зобов'язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергову увагу приділяти якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У пунктах 15, 16 постанови пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав №3 від 30 березня 2007 року роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

У висновку Служби у справах дітей Сумської міської ради від 09 лютого 2018 року зазначено про можливість позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України (а. с. 66-67).

Підставою для такого висновку стали довідки Сумського ДНЗ (центр розвитку дитини) №36 Червоненька квіточка Сумської міської ради від 06 лютого 2018 року №60 та КЗ Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №18 від 06 лютого 2018 року №39, які також були надані суду позивачем, про те, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 з 20 червня 2012 року по 29 серпня 2016 року відвідувала вказаний дошкільний навчальний заклад та на даний час навчається у 2-Г класі означеної школи. За весь цей час батько дитини до дитсадка та школи не з'являвся, участі у вихованні доньки не приймав. Крім того, вказаний висновок ґрунтується на словах матері, яка зазначає, що ОСОБА_2 Звіад проживає окремо, від виконання батьківських обов'язків самоусунувся, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, не сплачує аліменти, не спілкується з нею. За останні п'ять років двічі передавав кошти на день народження доньки та одного разу спілкувався з нею по телефону. Зі слів дитини, батько з сім'єю не проживає, вона його пам'ятає, але коли бачила востаннє не пригадала. Дитина стверджувала, що батько не підтримує родинні стосунки, не цікавиться її долею, телефонував одного разу, але розмова між ними не склалася (а. с. 66-67, 73-74).

Таким чином, вказаний висновок складений без врахування думки батька дитини, який на засідання комісії не викликався, його місце знаходження не встановлювалося. Натомість, в основу висновку покладені пояснення матері малолітньої ОСОБА_2, яка по-перше, являючись позивачем у даній справі, є зацікавленою особою, а по-друге, на час складання висновку перебувала у Польщі, у зв'язку з чим сам факт надання нею пояснень представникам Служби у справах дітей Сумської міської ради є сумнівним. При цьому суд також відмічає, що висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки складений на виконання ухвали суду в даній справі. Доводи позивача про те, що вона зверталася до компетентних органів з приводу невиконання ОСОБА_7 батьківських прав відносно їх спільної доньки не підтверджені належним чином.

Як підставу для позбавлення відповідача батьківських прав позивач зазначає, що останній не сплачує аліментів на утримання дитини. Разом з тим у судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що виконавчий лист на примусовому виконанні в органах виконавчої служби не перебуває, а отже, факт ухилення ОСОБА_7 від сплати аліментів та наявності відповідної заборгованості суду не доведений.

Також як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_7 не проявляє інтересу до дитини, не цікавиться її життям. Проте, вказані обставини всупереч ст. 81 ЦПК України не підтверджені належними і допустимими доказами. Матеріали справи не містять негативних характеристик, доказів винної поведінки ОСОБА_7 та умисного ухилення його від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки, а сам факт невідвідування батьком дитячого садка та школи не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав.

У п. 56 рішення Хант проти України від 07 грудня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що відповідно до усталеної прецедентної практики Суду щодо статті 8, яка включає імпліцитні процедурні вимоги, необхідно визначити, чи був заявник залучений до процесу прийняття рішень, розглядаючи провадження в цілому, в тій мірі, яка є достатньою для забезпечення відповідного захисту його інтересів, беручи до уваги обставини справи, а також важливість прийнятих рішень (див. рішення у справі Elsholz v. Germany, N25735/94, п. 52, ЄСПЛ 2000-VIII, рішення у справі P., C. And S. V. The United Kingdom, п. 119, та рішення у справі Venema v. the Netherlands, N35731/97, п. 91, ЄСПЛ 2002-X, з посиланням на рішення у справі W. v. United Kingdom від 8 липня 1987 року, Серія A N121, ст. 28-29, п. 64).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Савіни проти України від 18 грудня 2008 року втручання держави у сімейне життя має не тільки ґрунтуватися на нормах національного права, тобто бути законним, та переслідувати легітимну мету у виді захисту прав дитини, а й бути необхідним у демократичному суспільстві , а саме відповідати нагальній суспільній потребі такого виняткового втручання у відносини сторін (п. п. 49-51, 59, 60).

Враховуючи викладене вище, суд оцінює критично висновок Служби у справах дітей Сумської міської ради про можливість позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки, вважає його передчасним і таким, що не ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх фактичних обставин та не може прийняти до уваги.

З огляду на досліджені докази суд вважає, що для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні законні та достовірно доведені підстави щодо його свідомого ухилення від участі у вихованні їх спільної з позивачем доньки, а також, що застосування такого засобу втручання у відносини між сторонами спору призведе до порушення справедливої рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків з метою забезпечення найкращих інтересів самої дитини, оскільки відносини батьків та дітей зі спливом певного часу та в силу певних обставин можуть змінюватися в сторону покращення, а позбавлення батьківських прав відповідача завдасть істотної шкоди такій можливості.

Суд також зазначає, що не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відмова останнього у наданні дозволу у виїзді дитини за кордон з огляду на те, що відповідно до ч. 5 ст. 157 СК України той із батьків, з ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою лікування, навчання дитини за кордоном, відпочинку, за наявності довідки, виданої органом державної виконавчої служби, про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців. Крім того, дозвіл на виїзд дитини за кордон з одним із батьків без згоди іншого може бути також отриманий за рішенням суду і без позбавлення батьківських прав. Проте з такими позовними вимогами ОСОБА_1 не зверталася.

Разом із цим слід відмітити, що звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначила адресу проживання відповідача с. Марківка Білопільського району Сумської області. Проте, за даними Миколаївської селищної ради ОСОБА_7 на території вказаного населеного пункту не зареєстрований, не проживає і ніколи не проживав (а. с. 17). Направлені судом за вказаною адресою позовна заява з додатками та ухвалою про відкриття провадження у справі були отримані батьком позивача (а. с. 49). Зазначені обставини викликають у суду сумніви стосовно того, що ОСОБА_1 сумлінно і добросовісно використовує свої процесуальні права та дають обґрунтовані підстави вважати, що маючи на меті позбавити ОСОБА_7 батьківських прав, вона свідомо намагалася ввести суд в оману щодо останнього відомого місця проживання відповідача на території с. Марківка Білопільського району, оскільки, як зазначено вище, він ніколи у вказаному населеному пункті не проживав. А тому суд вважає, що звернувшись саме до Білопільського районного суду до суду з даним позовом, ОСОБА_1 переслідувала мету позбавити ОСОБА_7 батьківських прав відносно їх спільної малолітньої дитини без відома останнього і позбавлення його можливості заперечувати проти пред'явлених позовних вимог.

З огляду на викладене, враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а також, що батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини і розірвання шлюбу між ними та окреме проживання батька від дитини не впливає на обсяг цих прав та не звільняє його від обов'язків щодо дитини, а також зважаючи на недоведеність позивачем обставин, на яких ґрунтується позов, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про позбавлення батьківських прав задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 131-1, 131-2 Конституції України, ст. ст. 141, 150, 155, 164, Сімейного Кодексу України, п. п. 15-16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року №3 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав , ст. ст. 5, 12, 59-60, 81, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, що мешкає за адресою: 40000, АДРЕСА_3 в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованого за адресою: 0101, АДРЕСА_2, треті особи: Служба у справах дітей Білопільської районної державної адміністрації Сумської області, код ЄДРПОУ 33953176, юридична адреса: 41800, Сумська область, м. Білопілля, вул. Старопутивльська, 35, Служба у справах дітей Сумської міської ради, код ЄДРПОУ 3474334, юридична адреса: 40034, м. Суми, вул. Харківська, 35, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Білопільського районного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем, третіми особами протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Сумської області безпосередньо. Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом вказаного вище строку до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:

Справа № 573/2500/17

Номер провадження 2/573/78/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна і резолютивна частина)

23 березня 2018 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Свиргуненко Ю. М.,

з участю секретаря: Федорченко Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля заочно цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_7, треті особи: Служба у справах дітей Білопільської районної державної адміністрації Сумської області, Служба у справах дітей Сумської міської ради про позбавлення батьківських прав,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, що мешкає за адресою: 40000, АДРЕСА_3 в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрованого за адресою: 0101, АДРЕСА_2, треті особи: Служба у справах дітей Білопільської районної державної адміністрації Сумської області, код ЄДРПОУ 33953176, юридична адреса: 41800, Сумська область, м. Білопілля, вул. Старопутивльська, 35, Служба у справах дітей Сумської міської ради, код ЄДРПОУ 3474334, юридична адреса: 40034, м. Суми, вул. Харківська, 35, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Білопільського районного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем, третіми особами протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Сумської області безпосередньо. Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом вказаного вище строку до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: