Постанова

від 20.03.2018 по справі 911/3012/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3012/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Банк "Національні інвестиції",

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Клуб Сервіс",

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції"

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 (головуючий суддя: Баранець О.М., судді: Пашкіна С.А., Калатай Н.Ф.)

у справі № 911/3012/17

за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" (далі - Банк)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Клуб Сервіс" (далі - Товариство)

про стягнення 104 147 498,10 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення заборгованості в розмірі 104 147 498,10 грн. за укладеним між Банком та Товариством кредитним договором від 16.08.2013 №249-13, яка складається з 10 040 000 грн. суми непогашеної кредитної заборгованості та 1 107 498,10 грн. суми заборгованості зі сплати процентів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.10.2017: клопотання Банку про відстрочення сплати судового збору, звільнення від сплати судового збору відхилено; позовну заяву Банку разом з доданими до неї матеріалами повернуто заявнику без розгляду.

Банк оскаржив згадану ухвалу в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017: відмовлено Банку в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору; апеляційну скаргу Банку на ухвалу господарського суду Київської області від 09.10.2017 у справі № 911/3012/17 повернуто.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: Банком не подано доказів сплати судового збору, проте подано клопотання про відстрочення сплати судового збору до прийняття судом рішення у справі; доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України; заявником не подано жодних доказів на підтвердження того, що Банк буде взмозі сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, - тому клопотання Банку про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом статей 55, 129 Конституції України, статті 8 Закону України "Про судовий збір", статей 1, 94, 97 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній до 15.12.2017, положень постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення", Банк просить суд касаційної інстанції: скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017; апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Київської області від 09.10.2017 передати на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з доводами Банку, викладеними у касаційній скарзі:

- Банком, разом з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Київської області від 09.10.2017 подавалося клопотання про відстрочення сплати судового збору, тобто до апеляційної скарги подавався документ на заміну доказу сплати судового збору;

- відмовивши у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційний господарський суд порушив право Банку на захист своїх прав та законних інтересів, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права;

- відмовляючи у задоволенні згаданого клопотання, суд не перевірив, чи не втратить позивач можливість відстоювати свої права у суді, будучи неспроможним сплатити судовий збір;

- у поданні апеляційної скарги до клопотання про відстрочення сплати судового збору додавалися докази скрутного майнового стану Банку;

- у постанові Вищого господарського суду України від 11.10.2017 №924/497/17 викладено правову позицію, що чинне законодавство України надає судам дискреційні повноваження вирішувати питання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру або надання відстрочки (розстрочки) його сплати. Однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати вагомі підстави відмови у задоволенні заяв, оскільки відсутність обґрунтування, так само, як і безпідставна відмова, може стати перешкодою у реалізації права на доступ до суду, гарантованого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розгляд касаційної скарги Банка здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Перевіривши на підставі встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи правильність застосування ним норм процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд апеляційної інстанції у винесенні оскаржуваної ухвали виходив з такого.

Відповідно до частини третьої статті 94 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Банком доказів сплати судового збору суду не подано, проте додано клопотання, в якому заявник просить відстрочити сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги до прийняття судом рішення по справі.

Клопотання Банку про відстрочення сплати судового збору обґрунтовано тим, що останній знаходиться на стадії ліквідації, а розмір залишку коштів на накопичувальному рахунку Банку в Національному банку України не дозволяє сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі.

Відмовляючи у задоволенні клопотання Банку про відстрочення сплати судового збору та повертаючи без розгляду апеляційну скаргу на підставі пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), суд апеляційної інстанції виходив з того, що: клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору не підлягає задоволенню, оскільки частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі; заявником не подано жодних доказів на підтвердження того, що Банк буде взмозі сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції; доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Банка з ухвалою апеляційного господарського суду від 03.11.2017 про повернення апеляційної скарги без розгляду.

Статтею 94 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, встановлювалися вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, зокрема визначалося, що до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України "Про судовий збір" (далі - Закон).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору, що підлягає сплаті за подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду, становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи та зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду вбачається, що Банком не було додано до апеляційної скарги доказів сплати судового збору у встановленому чинним законодавством порядку та розмірі.

За приписами пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Разом з тим Банк просив суд апеляційної інстанції відстрочити йому сплату судового збору через те, що він знаходиться на стадії ліквідації, а розмір залишку коштів на накопичувальному рахунку Банку в Національному банку України не дозволяє сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у встановленому розмірі і порядку.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги та прийняття оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

За змістом положень статті 8 Закону питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що Банком не подано доказів на підтвердження того, що він зможе сплатити судовий збір у встановленому розмірі протягом визначеного процесуальним законом строку розгляду апеляційної скарги, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору та, відповідно, про наявність підстав для повернення апеляційної скарги Банку на підставі пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017.

Водночас доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що клопотання про відстрочення сплати судового збору є документом, який замінює докази сплати судового збору, не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки клопотання про відстрочення сплати судового збору не є платіжним документом, за яким у встановленому законом порядку перераховується сума судового збору.

Доводи касаційної скарги щодо того, що, відмовивши у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційний господарський суд: порушив право Банку на захист своїх прав та законних інтересів; неправильно застосував норми матеріального і процесуального права; не перевірив, чи не втратить позивач можливість відстоювати свої права у суді, будучи неспроможним сплатити судовий збір, - не беруться касаційним господарським судом до уваги, оскільки спростовуються наведеним вище.

Посилання Банку у касаційній скарзі на те, що у поданні апеляційної скарги до клопотання про відстрочення сплати судового збору додавалися докази скрутного майнового стану Банку, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання у касаційній скарзі на правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 11.10.2017 у справі №924/497/17, відхиляються Верховним Судом, оскільки відповідну постанову Вищим господарським судом України прийнято за інших обставин справи та іншої фактично-доказової бази, ніж у даній справі №911/3012/17.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанцій - без змін як такої, що постановлена з додержанням норм процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 у справі № 911/3012/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов