Ухвала

від 26.03.2018 по справі 910/3206/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА м. Київ 26.03.2018Справа №  910/3206/18   Суддя Господарського суду міста Києва Любченко М.О., розглянувши заяву Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» (71112, Запорізька обл., м.Бердянськ, вул.Горького, буд.13/7, код ЄДРПОУ 01125761) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Дочірнього підприємства «Спецсервіс-центр» (01133, м.Київ, Печерський район, вул.Кутузова, буд.18/7, код ЄДРПОУ 38545769) 2 805,91 грн. за договором №36 від 30.05.2017р., що складаються з пені в розмірі 2    515,51 грн. та 3% річних в розмірі 290,40 грн., ВСТАНОВИВ: 20.03.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Дочірнього підприємства «Спецсервіс-центр» 2 805,91 грн. за договором №36 від 30.05.2017р., що складаються з пені в розмірі 2    515,51 грн. та 3% річних в розмірі 290,40 грн. Розглянувши подану заявником заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у видачі судового наказу з огляду на наступне. Відповідно до ст.148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У п.3 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст.148 цього Кодексу. Як встановлено судом, вимоги Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» про видачу судового наказу про стягнення з Дочірнього підприємства «Спецсервіс-центр» пені в розмірі 2    515,51 грн. та 3% річних в розмірі 290,40 грн., нарахованих у зв'язку з порушенням Дочірнім підприємством «Спецсервіс-центр» термінів розрахунків за надані на підставі договору №36 від 30.05.2017р. послуги, не відповідає приписам ст.148 Господарського процесуального кодексу України, оскільки пеня та 3% річних не є заборгованістю за своєю правовою природою виходячи з наведеного нижче. За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові №4 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань». Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Крім вимог про стягнення 3% річних в розмірі 290,40 грн., заявник також просить суд стягнути з боржника пеню в розмірі 2 805,91 грн. Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності – договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р. Вимоги про сплату пені та передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань. Таким чином, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, яка фактично не є заборгованістю у розумінні ст.148 Господарського процесуального кодексу України. Суд зазначає, що вимоги Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» про стягнення з Дочірнього підприємства «Спецсервіс-центр» пені в розмірі 2    515,51 грн. та 3% річних в розмірі 290,40 грн., нарахованих за прострочення строків оплати за послуги, надані на підставі договору №36 від 30.05.2017р., хоча і мають грошовий характер, проте не є за своєю правовою природою грошовою заборгованістю, стосовно якої Господарським судом міста Києва може бути видано судовий наказ на підставі ст.ст.147,148 Господарського процесуального кодексу України. Зазначені обставини у сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що заява Державного підприємства «Бердянський морський торговельний порт» про видачу наказу не відповідає вимогам, встановленим ст.148 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд звертає увагу заявника, що відповідно до ч.2 ст.153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п.3-6 ч.1 ст.152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутись з тими самими вимогами у позовному порядку. У відповідності до ст.ст.147, 148, 150, 152, 153, 154, 155 Господарського процесуального кодексу України, суд УХВАЛИВ: 1. Відмовити Державному підприємству «Бердянський морський торговельний порт»  у видачі судового наказу за вимогами про стягнення з Дочірнього підприємства «Спецсервіс-центр» 2 805,91 грн. за договором №36 від 30.05.2017р., що складаються з пені в розмірі                  2   515,51 грн. та 3% річних в розмірі 290,40 грн. 2. Згідно ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складення повного тексту. Повний текст ухвали складено та підписано 26.03.2018р. Суддя                                                                                           М.О.Любченко