Рішення

від 16.03.2018 по справі 910/532/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.03.2018Справа № 910/532/18

За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Леся Сердюка доТовариства з обмеженою відповідальністю Хімпостач Плюс простягнення 509570 грн. 31 коп.

Суддя Отрош І.М.

секретар судового засідання Савінкова Ю.Б.

Представники учасників справи:

від позивача : не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.01.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Леся Сердюка з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Хімпостач плюс про стягнення 509570 грн. 31 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку з поставки товару за Договором поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 450000 грн. 00 коп. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 36702 грн. 74 коп. та 3% річних у розмірі 4179 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 відкрито провадження у справі №910/532/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи; судове засідання призначено на 20.02.2018, встановлено учасникам справи строки на подання заяв по суті справи.

У судовому засіданні 20.02.2018 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення судового засідання на 16.03.2018.

Представник позивача у судове засідання 16.03.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103045109511.

Представник відповідача у судове засідання 16.03.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103045109520.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про судове засідання, призначене на 16.03.2018, неявку представників сторін та неповідомлення причин неявки, суд розглянув справу за відсутності учасників справи.

У судовому засіданні 16.03.2018 судом було закінчено розгляд справи по суті та ухвалено рішення (вступна та резолютивна частини).

Дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

19.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Хімпостач Плюс (постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю імені Леся Сердюка (покупець) укладено Договір поставки № КИ-19/09/2Н, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність мінеральні добрива, а покупець - прийняти та оплатити мінеральні добрива на умовах, викладених у договорі, найменування, кількість та ціна яких вказується в накладних документах на товар та додатках до договору, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Відповідно до п. 1.5 Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 поставка товару здійснюється окремими партіями, погодженими сторонами.

Відповідно до п. 2.2 Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 товар постачається погодженими партіями відповідно до письмової заявки, яку надає покупець постачальнику, та у відповідності з рахунком-фактурою на поставку тої чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, підписаними представниками обох сторін.

Відповідно до п. 3.1 Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 постачальник зобов'язаний передати, а покупець прийняти товар з дотриманням положень договору. У випадку, якщо покупець протягом 10 днів зі спливу терміну, наданого для відвантаження товару, за власним бажанням не здійснив вивіз товару, постачальник зберігає за собою право не відвантажувати товар та повернути гроші, сплачені за товар, за виключенням суми, нарахованої за відповідальне зберігання.

Згідно з п. 4.2 Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 покупець зобов'язаний оплатити повну вартість партії в розмірі 100% за товар в сумі, відображеній в рахунках-фактурах, наданих постачальником.

Відповідно до п. 7.1 Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2017, в частині розрахунків - до їх повного проведення.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

З аналізу Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження істотних умов (найменування товару, кількість, вартість, строків та умов поставки, тощо) кожного окремого зобов'язання з поставки товару (партії товару) погоджується сторонами у письмових заявках та у відповідності з рахунком-фактурою (п.п. 2.2, 2.3 договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 покупець зобов'язаний надіслати письмову заявку постачальнику.

Згідно з п. 2.3 Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 постачання товару (кожної окремої партії) здійснюється на умовах FCA, EXW, CPT. Конкретна умова постачання тої чи іншої партії товару визначається в додатку до договору на підставі заявки покупця.

Матеріали справи не містять заявки позивача на поставку відповідачем товару, стягнення попередньої оплати за непоставку якого є предметом позову, та доказів надсилання такої заявки відповідачу.

При цьому, у позовній заяві позивач вказав на те, що 19.09.2017 він засобами мобільного зв'язку здійснив замовлення на поставку відповідачем мінеральних добрив діаммофоска 10:26:26 у кількості 40 тон, та відповідачем було виставлено відповідний рахунок.

Вказані твердження позивача відповідачем спростовано не було.

При цьому, як вбачається з п. 2.2 Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 товар постачається погодженими партіями відповідно до письмової заявки, яку надає покупець постачальнику, та у відповідності з рахунком-фактурою на поставку тої чи іншої партії товару.

З огляду на долучену позивачем до позовної заяви копію рахунку, виставленого відповідачем, в якому зазначено, що товаром є діаммофоск 10:26:26 у кількості 40 тон вартістю 450000 грн. 00 коп., суд дійшов висновку про погодження між сторонами заявки на поставку відповідачем товару - мінеральних добрив діаммофоск 10:26:26 у кількості 40 тон.

Судом встановлено, що у виставленому відповідачем рахунку на оплату № 3269 від 19.09.2017 на суму 450000 грн. 00 коп. зазначено, що постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю Хімпостач Плюс , покупцем - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Леся Сердюка; товар відпускається за фактом надходження коштів на рахунок постачальника; умови поставки - самовивіз.

Судом встановлено, що у рахунку на оплату № 3269 від 19.09.2017 на суму 450000 грн. 00 коп. відсутнє посилання на реквізити Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017.

Водночас, враховуючи, що найменування товару, вказаного у рахунку, відповідає предмету договору, а рахунок був виставлений в межах строку дії договору, суд дійшов висновку, що рахунок на оплату № 3269 від 19.09.2017 на суму 450000 грн. 00 коп. був виставлений на виконання умов Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017.

Строку поставки відповідачем вказаної партії товару (діаммофоск 10:26:26 у кількості 40 тон вартістю 450000 грн. 00 коп.) рахунок на оплату № 3269 від 19.09.2017 не містить.

Судом встановлено, що 20.09.2017 позивачем було оплачено вказаний рахунок, виставлений відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням №682 від 20.09.2017 на суму 450000 грн. 00 коп. (призначення платежу - за діамофоск згідно з рахунком № 3269 від 19.09.2017), копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

При цьому, суд зазначає, що умовами Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 не передбачено здійснення позивачем попередньої оплати товару, а зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити повну вартість партії в розмірі 100% за товар в сумі, відображеній в рахунках-фактурах, наданих постачальником (п. 4.2 Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017).

Водночас, законодавством не встановлено будь-яких обмежень щодо форми (способу) оплати товару покупцем.

Як встановлено судом, строку поставки відповідачем партії товару - діаммофоск 10:26:26 у кількості 40 тон вартістю 450000 грн. 00 коп. умови Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 та рахунок на оплату № 3269 від 19.09.2017 не містять.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 04.10.2017 позивач звернувся до відповідача із вимогою (вих. № 68 від 04.10.2017), в якій вимагав здійснити поставку партії товару за Договором поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 (діаммофоск 10:26:26 у кількості 40 тон вартістю 450000 грн. 00 коп.) у строк протягом семи днів з дня пред'явлення вимоги.

Судом встановлено, що вказана вимога не була отримана відповідачем, що підтверджується інформацією з офіційного сайту ПАТ Укрпошта за ідентифікатором відстеження пересилання поштового відправлення 0209505507114, де, зокрема, зазначено, що 20.10.2017 - невдала спроба вручення (у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання).

Водночас, суд зазначає, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Вказаний висновок суду відповідає принципам розумності та справедливості та вимогам щодо належності виконання взятого на себе зобов'язання, враховуючи, що продавець погодив такі умови договору, які передбачають порядок отримання ним замовлення від покупця в тому числі поштою, що свідчить про обізнаність продавця щодо обов'язку відстежувати власну поштову кореспонденцію та наслідки її неотримання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що днем отримання відповідачем вимоги позивача вих. № 68 від 04.10.2017 про поставку товару є 20.10.2017, тобто, дата, коли відділенням поштового зв'язку було оформлено довідку (внесено інформацію) про повернення поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Таким чином, відповідач повинен був поставити позивачу товар (діаммофоск 10:26:26 у кількості 40 тон вартістю 450000 грн. 00 коп.) у строк до 27.10.2017 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як встановлено судом, у виставленому відповідачем рахунку на оплату № 3269 від 19.09.2017 на суму 450000 грн. 00 коп. зазначено, що умовами поставки є самовивіз.

Таким чином, обов'язок відповідача передати товар позивачу вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця за місцезнаходженням товару.

При цьому, товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

У п. 7.6 Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 зазначено, що всі повідомлення, які направляються сторонами одна одній, повинні бути здійснені у письмовій формі, скріплені підписом уповноваженої особи і печаткою відповідної сторони, і будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом, доставлені особисто за адресами сторін або відправлені за допомогою факсимільного зв'язку з одночасним підтвердженням рекомендованим листом протягом 7 днів з моменту відправки.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів повідомлення позивача про готовність товару (діаммофоск 10:26:26 у кількості 40 тон вартістю 450000 грн. 00 коп.) до відвантаження позивачем та не надано будь-яких доказів виконання зобов'язання з поставки партії товару за Договором поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 (діаммофоск 10:26:26 у кількості 40 тон вартістю 450000 грн. 00 коп.), зокрема видаткових накладних, підписаних обома сторонами (відповідно до п.п. 2.2 договору поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, підписаними представниками обох сторін).

Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що 20.10.2018 позивач звернувся до відповідача із вимогою (вих. № 77 від 18.10.2017) про повернення суми попередньої оплати у розмірі 450000 грн. 00 коп. протягом 7 днів з дня отримання вимоги.

Судом встановлено, що вказана вимога не була отримана відповідачем, що підтверджується інформацією з офіційного сайту ПАТ Укрпошта за ідентифікатором відстеження пересилання поштового відправлення 0209506100107, де, зокрема, зазначено, що 06.11.2017 - невдала спроба вручення (закінчення встановленого терміну зберігання).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що днем отримання відповідачем вимоги позивача вих. 77 від 18.10.2017 про повернення попередньої оплати у розмірі 450000 грн. 00 коп. є 06.11.2017, тобто, дата, коли відділенням поштового зв'язку було оформлено довідку (внесено інформацію) про повернення поштового відправлення.

Суд зазначає, що по суті, вимога позивача про повернення попередньої оплати є односторонньою відмовою від зобов'язання з поставки товару, право на яку передбачено ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України.

Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов'язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).

Таким чином, направивши відповідачу вимогу вих. № 77 від 18.10.2017 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 450000 грн. 00 коп., позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов'язання з поставки, яке виникло з Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017, у зв'язку з чим між сторонами припинились зобов'язання з поставки товару, зокрема у відповідача припинився обов'язок поставити позивачу товар.

Водночас, у відповідача як у продавця, який у встановлені договором строки не поставив товар покупцю, виник обов'язок повернути позивачу сплачену останнім суму попередньої оплати.

Доказів повернення (сплати) грошових коштів (попередньої оплати) у розмірі 450000 грн. 00 коп. позивачу станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю Хімпостач Плюс з повернення суми попередньої оплати у розмірі 450000 грн. 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не був спростований, у зв'язку з чим позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Леся Сердюка в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Хімпостач Плюс суми основного боргу (суми попередньої оплати) у розмірі 450000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 36702 грн. 74 коп. за період з 20.09.2017 по 11.01.2018.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Суд зазначає, що умовами Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 не передбачено нарахування пені як за неповернення суми попередньої оплати, так і за прострочення поставки (непоставку) відповідачем товару.

Крім того, відсутній спеціальний законодавчий акт, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах.

Таким чином, зважаючи на те, що Договором поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 сторони не передбачили нарахування пені за неповернення відповідачем попередньої оплати та за прострочення поставки (непоставку) відповідачем товару, та у зв'язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах (повернення попередньої оплати та прострочення поставки (непоставку) відповідачем товару), підстави для стягнення з відповідача пені за Договором поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017 відсутні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у позові Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Леся Сердюка в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Хімпостач Плюс пені у розмірі 36702 грн. 74 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4179 грн. 00 коп. за період з 20.09.2017 по 11.01.2018, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем неправильно визначено початок періоду нарахування 3% річних.

Як встановлено судом, направивши відповідачу вимогу вих. № 77 від 18.10.2017 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 450000 грн. 00 коп., позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов'язання з поставки, яке виникло з Договору поставки № КИ-19/09/2Н від 19.09.2017, у зв'язку з чим між сторонами припинились зобов'язання з поставки товару, зокрема у відповідача припинився обов'язок поставити позивачу товар.

Водночас, у відповідача як у продавця, який у встановлені договором строки не поставив товар покупцю, виник обов'язок повернути позивачу сплачену останнім суму попередньої оплати.

Як встановлено судом, днем отримання відповідачем вимоги позивача вих. 77 від 18.10.2017 про повергнення попередньої оплати у розмірі 450000 грн. 00 коп. є 06.11.2017, тобто, дата, коли відділенням поштового зв'язку було оформлено довідку (внесено інформацію) про повернення поштового відправлення 9у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання).

Таким чином, обґрунтованим для нарахування 3% річних за невиконання відповідачем обов'язку з повернення попередньої оплати у розмірі 450000 грн. 00 коп. є період з 07.11.2017 по 11.01.2018 (в межах заявленого позивачем періоду нарахування).

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання (повернення суми попередньої оплати) в межах заявленого позивачем періоду нарахування.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 450000 07.11.2017 - 11.01.2018 66 3 % 2441.10 Таким чином, обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 2441 грн. 10 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Леся Сердюка в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Хімпостач Плюс 3% річних у розмірі 4179 грн. 00 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 2441 грн. 10 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 18688 грн. 57 коп. за період з 20.09.2017 по 11.01.2018.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем неправильно визначено початок періоду нарахування інфляційних втрат.

Як встановлено судом, днем отримання відповідачем вимоги позивача вих. 77 від 18.10.2017 про повергнення попередньої оплати у розмірі 450000 грн. 00 коп. є 06.11.2017, тобто, дата, коли відділенням поштового зв'язку було оформлено довідку (внесено інформацію) про повернення поштового відправлення у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання.

Таким чином, обґрунтованим для нарахування інфляційних втрат за невиконання відповідачем обов'язку з повернення попередньої оплати у розмірі 450000 грн. 00 коп. є період з 07.11.2017 по 11.01.2018 (в межах заявленого позивачем періоду нарахування).

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду нарахування.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 07.11.2017 - 11.01.2018 450000 1.019 8590.50 458590.50 Таким чином, обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 8590 грн. 50 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Леся Сердюка в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Хімпостач Плюс інфляційних втрат у розмірі 18688 грн. 57 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 8590 грн. 50 коп.

При цьому, суд зазначає, що з огляду на заявлені позивачем підстави позову - невиконання відповідачем зобов'язання з повернення попередньої оплати, тобто грошових коштів, а також предмет позову - стягнення суми попередньої оплати, пені, 3% та інфляційних втрат (ст. 625 Цивільного кодексу України) у зв'язку з таким невиконанням, необхідним є встановлення обставин наявності у зобов'язанні з повернення відповідачем позивачу грошових коштів (попередньої оплати) ознак грошового, оскільки положення ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюють правило, за якого сплата 3% річних та інфляційних втрат як спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора за користування боржником утримуваними коштами та від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, здійснюється у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання.

Суд зазначає, що у Цивільному кодексі України відсутнє визначення терміну грошове зобов'язання .

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 30.03.2016 у справі №6-2168цс16, (предметом розгляду в межах якої були вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат внаслідок невиконання обов'язку з повернення авансу, стягнутого за рішенням суду), зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, а отже невиконання таких зобов'язань належним чином дає підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

При цьому, враховуючи, предмет розгляду у справі №6-2168цс16 - повернення авансу, можна дійти висновку, що грошове зобов'язання слід розуміти не тільки як таке, що може виникати лише з договору, та містить у собі обов'язок з оплати іншій стороні за виконані роботи/надані послуги/товар (тобто бути елементом зобов'язання, яке передбачає оплатність), а як і таке, що може виникати з будь-яких юридичних фактів, які передбачені ст. 11 ЦК України, та передбачати будь-який обов'язок з передачі грошових коштів, тобто коли одна особа зобов'язана такі кошти надати іншій особі, а інша особа має право вимагати передання таких коштів, зокрема, і у випадку обов'язку повернути грошові кошти, сплачені у якості авансу, попередньої оплати (ст. 693 ЦК України).

Таким чином, будь-яке зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, а отже невиконання таких зобов'язань належним чином дає підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.

Таким чином, зобов'язання відповідача з повернення грошових коштів (попередньої оплати), які були ним отримані на виконання договору поставки від покупця (позивача), є грошовим, так як змістом такого зобов'язання є обов'язок відповідача повернути отримані грошові кошти (суму попередньої оплати) та право позивача вимагати такого повернення від відповідача. При цьому, зобов'язання з повернення попередньої оплати виникає як наслідок невиконання продавцем обов'язку з поставки товару та реалізацією покупцем права на відмову від договору поставки у зв'язку з простроченням продавця, тобто, по суті, відбувається новація зобов'язання з поставки в обов'язок щодо повернення попередньої оплати, у зв'язку з чим у продавця припиняється обов'язок щодо поставки товару та виникає обов'язок щодо передачі покупцю грошових коштів, які були йому передані у якості попередньої оплати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Хімпостач Плюс (02051, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7; ідентифікаційний код: 38327506) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Леся Сердюка (07527, Київська обл., Баришівський р-н, с. Бзів, вул. Харківське шосе, буд. 58; ідентифікаційний код: 00857479) суму основного боргу у розмірі 450000 (чотириста п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 2441 (дві тисячі чотириста сорок одна) грн. 10 коп., інфляційні втрати у розмірі 8590 (вісім тисяч п'ятсот дев'яносто) грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 6915 (шість тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 47 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.03.2018

Суддя І.М. Отрош