Рішення

від 21.03.2018 по справі 914/2419/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2018р. Справа №914/2419/17 місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі судового засідання Кірі О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Львівська область, м.Львів,

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕРА МГ , Львівська область, м.Львів,

про стягнення боргу, розірвання ОСОБА_1 оренди нерухомого державного майна від 29.05.2017р. № 69 та виселення Відповідача з орендованих приміщень

ціна позову: 63960,04 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 02.01.2018р. №18-11-00016);

Відповідача: не з'явився.

Суть спору.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕРА МГ про стягнення 55860,35 грн. суми основного боргу, 2513,65 грн. пені та 5586,04 грн. штрафу; розірвання ОСОБА_1 оренди нерухомого державного майна від 29.05.2017р. № 69 та виселення Відповідача з орендованих приміщень; ціна позову 63960,04 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 27.11.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 12.12.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі від 12.12.2017р. у даній справі, зокрема, у зв'язку із неявкою повноважних представника Відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.01.2018р. суд ухвалив продовжувати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та відклав підготовче засідання на 20.02.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2018р. суд постановив закрити підготовче провадження у даній справі та призначити справу до судового розгляду по суті; розгляд справи призначити на 13.03.2018р. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.03.2018р. розгляд справи по суті відкладено на 21.03.2018р.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2018р. суд постановив прийняти заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області 15.02.2018р. від (вх. №415/18) про збільшення розміру позовних вимог; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням Заяви Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 15.02.2018р. (вх. №415/18) про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили. Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвал суду у справі належним чином не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача 55860,35 грн. суми основного боргу, 2513,65 грн. пені та 5586,04 грн. штрафу; розірвати Договір оренди нерухомого державного майна від 29.05.2017р. № 69 та виселити Відповідача з орендованих приміщень; ціна позову 63960,04 грн.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з урахуванням поданої 14.02.2018р. Позивачем заяви (вх. №415/18) про збільшення розміру позовних вимог.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

29.05.2017р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕРА МГ (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди нерухомого державного майна №69 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - будівлю столярної майстерні, а саме нежитлові вбудовані приміщення площею 542,2 м.кв., розміщені на першому поверсі одноповерхової будівлі за адресою: м.Львів, вул.Данила Апостола, буд.9-А (реєстровий №01432761.71.МЧЦРЛУ008) (надалі - ОСОБА_1) що перебуває на балансі Західно-Української геофізичної розвідувальної експедиції Державного підприємства Укргеофізика (надалі -Балансоутримувач).

Згідно п. 1.2. ОСОБА_1 передається в оренду з метою провадження виробничої діяльності юридичною особою, що є суб'єктом малого підприємництва безпосередньо на орендованих площах (виробництво побутової хімії).

Орендар вступає у строкове, платне користування Майном у термін, вказаний у ОСОБА_1, але не раніше підписання Сторонами цього ОСОБА_1 та акту приймання-передавання ОСОБА_1 (п. 2.1. ОСОБА_1).

Положеннями пункту 3.1. ОСОБА_1 встановлено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995р. №786, становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку за березень 2017 року 17372,48 грн. Для суб'єкта малого підприємництва, що провадить виробничу діяльність безпосередньо на орендованих площах орендна плата визначена на підставі Методики становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2017 року 12160,74 грн.

Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - травень 2017 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місць оренди березень 2017 року на індекс інфляції за квітень та травень 2017 року.

Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (п.3.2. ОСОБА_1).

Згідно пункту 3.3. ОСОБА_1 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6. ОСОБА_1 Сторонами погоджено, що орендна плата перераховується до Державного Бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 70% до Державного Бюджету на рахунок визначений ДКСУ, а саме: Одержувач коштів - Держбюджет м. Львова, код ЄДРПОУ одержувача 38008294, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, № рахунку -31114092702002 (код 22080300); - 30% на рахунок Балансоутримувача.

Пунктом 3.7. ОСОБА_1 передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. ОСОБА_1 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

В пункті 3.8. ОСОБА_1 Сторони погодили, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Згідно пункту 3.11. ОСОБА_1 у разі припинення (розірвання) ОСОБА_1 Орендар сплачує орендну плату до дня повернення ОСОБА_1 за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку діє ОСОБА_1 е звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до Державного Бюджету та Балансоутримувачу.

За умовами п. 5.3. ОСОБА_1 Орендар зобов'язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

З пункту 10.1. ОСОБА_1 вбачається, що Договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 29.05.2017р. по 28.04.2020р. включно.

Відповідно до пункту 10.9 ОСОБА_1 у разі припинення або розірвання ОСОБА_1 протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу.

Згідно пункту 10.10 ОСОБА_1 вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Балансоутримувачем акта приймання-передачі, один примірник якого протягом трьох днів Орендарем скеровується Орендодавцю. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення ОСОБА_1 покладається на Орендаря.

Актом приймання-передавання нерухомого державного майна від 29.05.2017 року Позивач передав, а Відповідач прийняв ОСОБА_1 за ОСОБА_1. ОСОБА_3 підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін ОСОБА_1.

Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань зі сплати орендної плати у встановлені ОСОБА_1 порядку та строки не виконав, внаслідок чого утворився борг зі сплати орендної плати за ОСОБА_1 в розмірі 55860,35 грн.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 02.10.2017р. звертався до Відповідача ОСОБА_4 від 02.10.2017р. вих. №11-11-06086 із вимогою про сплату 17706,61 грн. суми боргу та 97,07 грн. нарахованої пені за порушення порядку і строку здійснення сплати орендної плати. Відповідачем вказану ОСОБА_4 залишено без відповіді та реагування.

З підстав наведеного Позивач (з врахуванням поданої 14.02.2018р. заяви (вх. №415/18) про збільшення розміру позовних вимог) просить суд стягнути з Відповідача 55860,35 грн. суми основного боргу зі сплати орендної плати за період з липня 2017р. по грудень 2017р. включно, 2513,65 грн. пені та 5586,04 грн. штрафу; розірвати укладений між Сторонами Договір оренди нерухомого державного майна від 29.05.2017р. № 69 та виселити Відповідача з орендованих приміщень.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна , об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно приписів частини третьої статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 773 ЦК України якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Приписами ч. 1 ст. 782 ЦК України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Приписами ч.1 ст.27 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Про невиконання зобов'язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання, тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися. Другим випадком порушення зобов'язання є його неналежне виконання тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання.

Так, підставою для розірвання договору є несплата орендної плати Відповідачем протягом шести місяців підряд, внаслідок чого Позивач позбавляється того, на що розраховував при укладенні ОСОБА_1 і йому завдається цим матеріальна шкода. Докази сплати орендної плати за вказаний період станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Згідно ч.5 ст.22 ГК України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У ч. 1 ст. 16 ЦК України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суд також зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 08.11.2017р. у справі №920/65/17, що цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

При цьому суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 26.09.2017р. у справі №915/1997/15, що предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Наприклад, у негаторному позові можуть бути закладені вимоги: про виселення з безпідставно займаного приміщення; про звільнення безпідставно займаних адміністративно-виробничих приміщень.

При цьому, для подання негаторного позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки, достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем зобов'язання щодо сплати орендної плати, наявність підстав для розірвання ОСОБА_1, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати орендної плати згідно умов ОСОБА_1, перевіривши розрахунок сум нарахованої орендної плати, враховуючи те, що Відповідачем не заперечено розрахунок суми боргу, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача 55860,35 грн. боргу по сплаті орендної плати за період з липня по грудень 2017р., розірвання ОСОБА_1 та виселення Відповідача з орендованих приміщень є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Щодо стягнення 2513,65 грн. пені та 5586,04 грн. штрафу .

Позивач у своїй позовній заяві (з урахуванням поданої 14.02.2018р. заяви (вх. №415/18) про збільшення розміру позовних вимог) просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2513,65 грн. пені та 5586,04 грн. штрафу.

Пунктом 3.7. ОСОБА_1 передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

В пункті 3.8. ОСОБА_1 Сторони погодили, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлені ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011р. у справі №42/252, від 27.04.2012р. у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012р. у справі №20/246-08.

Здійснивши перевірку розрахунків сум пені та штрафу, які належить стягнути з Відповідача за порушення порядку та строку сплати орендної плати, беручи до уваги те, що Відповідач не скористався своїм правом на заперечення позовних вимог чи суми пені та штрафу, суд приходить до висновку, що вказані суми нараховані Позивачем вірно, а відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідача 2513,65 грн. пені та 5586,04 грн. штрафу є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України Про судовий збір .

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2017 рік установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу: в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.

Як доказ сплати судових витрат, Позивач подав Платіжне доручення від 21.11.2017р. №711 сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 4800,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 4800,00 грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 4800,00 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 2, 4, 17, 18, 19, 22 Закону України Про оренду державного та комунального майна , суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕРА МГ (79000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 40608011) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (79000, Львівська область, м.Львів, вул.Січових Стрільців, буд.3; ідентифікаційний код 20823070) (Одержувач коштів - Держбюджет м. Львова, код ЄДРПОУ одержувача 38008294, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, № рахунку -31114092702002 (код 22080300)) 55860,35 грн. суми боргу зі сплати орендної плати, 2513,65 грн. пені, 5586,04 грн. штрафу та 4800,00 грн. судового збору.

3. Розірвати укладений 29.05.2017р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (79000, Львівська область, м.Львів, вул.Січових Стрільців, буд.3; ідентифікаційний код 20823070) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕРА МГ (79000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 40608011) Договір оренди нерухомого державного майна №69.

4. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю ЕРА МГ (79000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 40608011) із орендованого державного майна - нежитлові вбудовані приміщення площею 542,2 м.кв., розміщені на першому поверсі одноповерхової будівлі за адресою: м.Львів, вул.Данила Апостола, буд.9-А (реєстровий №01432761.71.МЧЦРЛУ008) (надалі - ОСОБА_1) що перебуває на балансі Західно-Української геофізичної розвідувальної експедиції Державного підприємства Укргеофізика .

Стягувач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (79000, Львівська область, м.Львів, вул.Січових Стрільців, буд.3; ідентифікаційний код 20823070).

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26.03.2018р.

Суддя Фартушок Т. Б.