Постанова

від 19.03.2018 по справі 910/11965/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2018 р. Справа№ 910/11965/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Буравльова С.І.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Мишастий А.О. директор

від відповідача за первісним позовом: Суденко Р.С. за довіреністю від 14.06.2017, Мосунов Ю.А. за довіреністю від 23.01.2018;

від третьої особи 1 за первісним позовом: Чабан В.І. за довіреністю від 26.07.2017, Свідло Є.В. за довіреністю від 26.07.2017;

від третьої особи 2 за первісним позовом : не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 (повне рішення складено 19.12.2017)

у справі №910/11965/16 (головуючий суддя Трофименко Т.Ю.)

За позовом Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс",

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тренд Інвест Груп"

про стягнення 24 298 404,99 грн.

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до 1. Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс"

про визнання недійсним договору

та за позовом третьої особи з самостійними вимогами - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про стягнення 24 235 480,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Приватне підприємство "Дніпровський краєвид 07" (далі - позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - відповідач за первісним позовом) про стягнення інфляційних витрат у розмірі 22 197 553,48 грн. та 3% річних у розмірі 2 100 851,51 грн., нарахованих за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Заперечуючи проти позову ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до ПП "Дніпровський краєвид 07" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 24.10.2013.

В свою чергу, ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" (третя особа з самостійними вимогами на предмет спору) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення 24 235 480,93 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 у справі №910/11965/16 первісні позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" інфляційні втрати у розмірі 22 197 553,48 грн., 3% річних у розмірі 2 039 957,26 грн. та судовий збір у розмірі 206 181,99 грн., в іншій частині в задоволенні позову Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" відмовлено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі №910/11965/16 рішення місцевого господарського суду скасовано частково, викладено резолютивну частину в редакції, відповідно до якої в задоволенні позовних вимог ПП "Дніпровський краєвид 07" відмовлено; в задоволенні позовних вимог ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відмовлено; в задоволенні позовних вимог ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2017 касаційну скаргу Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі № 910/11965/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Свою постанову Вищий господарський суд України мотивував тим, що Господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом не було встановлено чи існували у ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" ті права, які він відступив за оспорюваним договором первісному позивачу. При цьому суд звернув увагу на те, що у п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадку повернення безпідставно отриманих коштів (ст.1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Така позиція в тому числі узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в його постановах.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/11965/16 первісні позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" інфляційні втрати у розмірі 22 197 553 грн. 48 коп., 3% річних у розмірі 2 039 957 грн. 26 коп., судовий збір за подання даного позову у розмірі 206 181 грн. 99 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 248 040 грн. 40 коп. В іншій частині в задоволенні позову Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс" відмовлено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 206 700 грн. 00 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 28.12.2017 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині часткового задоволення первісного позову та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким у первісному позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, в решті рішення залишити без змін.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" не виникло право вимагати від ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" інфляційні втрати та 3% проценти річних, отже воно не мало права відступати право такої вимоги позивачу за первісним позовом, тому вимоги первісного позову не підлягають до задоволення, а зустрічний позов слід задовольнити.

05.01.2018 скаржником подані доповнення до апеляційної скарги, у яких наведено додаткові обґрунтування доводів апеляційної скарги.

11.01.2018 матеріали справи №910/11965/16 надійшли до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мальченко А.І., Чорногуза М.Г.) відкрито апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 06.02.2018.

24.01.2018 від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить відмовити у її задоволенні та залишити оскаржуване рішення без змін.

26.01.2018 від третьої особи 1 за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить відмовити у її задоволенні та залишити оскаржуване рішення без змін.

06.02.2018 представником відповідача за первісним позовом (апелянта) подано клопотання про відкладення розгляду справи на 14 календарних днів, яке мотивоване тим, що між апелянтом та адвокатом Волощуком О.М. був укладений договір з метою представництва інтересів в суді і адвокату необхідний час для ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 оголошено перерву в судовому засіданні до 13.02.2018.

13.02.2018 представником відповідача за первісним позовом подано заяву про відвід складу суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 провадження у справі №910/11965/16 було зупинено до вирішення питання про відвід.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 (колегію суддів у складі: Корсакова Г.В. - головуючий суддя, судді: Коротун О.М. Чорна Л.В.) у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Промінвестбанк" про відвід колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Зеленіна В.О., Чорногуза М.Г., Мальченко А.О. від розгляду справи №910/11965/16 відмовлено.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2018 р., у зв'язку зі перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/11965/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Мальченко А.О., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження, поновлено апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 02.03.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2018 оголошено перерву у судовому засіданні до 16.03.2018.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2018 р., у зв'язку із перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/11965/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Дідиченко М.А., Ткаченка Б.О.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2018 р., у зв'язку із перебуванням судді Дідиченко М.А. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/11965/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Буравльова С.І., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2018 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

16.03.2018 представником відповідача за первісним позовом (апелянтом) подані письмові пояснення з доданими постановами Верховного Суду України та Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Представник третьої особи 2 за первісним позовом (ТОВ "Фінансова компанія "Тренд Інвест Груп") у судове засідання не з'явився, не повідомивши про причини. Про дату та час судового засідання третя особа 2 повідомлена належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвал суду.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представники відповідача за первісним позовом (апелянта) у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник позивача за первісним позовом заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Представник третьої особи 1 за первісним позовом заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 16 по 19 березня 2018 року.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Київський апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх учасників процесу, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

25.02.2009 між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (яке в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"), як Банком, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс", як вкладником, було укладено Договір банківського депозиту №20-0349/2-2 (далі - Договір депозиту), у відповідності до п. 1.1 якого вкладник передає, а Банк приймає від вкладника на депозитний рахунок №2610830110353 в Промінвестбанку, м. Київ, код банку 300012 (Депозитний рахунок) на умовах цього Договору грошові кошти (депозит) в сумі 24 696 000,00 грн.

У пункті 1.3 Договору депозиту сторони передбачили, що вкладник передає Банку депозит шляхом його перерахування у безготівковій формі з свого поточного рахунку №26006301301243 у філії "Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві", код банку 322227 (Поточний рахунок) на Депозитний рахунок протягом 3 банківських днів з дати підписання цього договору.

Датою повернення депозиту сторони у пункті 1.4 Договору депозиту (з урахуванням Договору про внесення змін №20-0070/2-2 від 01.02.2010) визначили 01.03.2010.

При настанні дати повернення депозиту згідно п. 1.4 вкладник доручає Банку повернути депозит з Депозитного рахунку на Поточний рахунок вкладника (п. 2.2. Договору депозиту).

26.02.2009 між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" , як продавцем, з однієї сторони, та ТОВ "КУА "Екосорб Інвест", як покупцем-1, та УК "Екосорб", як покупцем-2, з другої сторони, був укладений договір №Д/27.2/090226-11 купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупців, а покупці зобов'язались прийняти та оплатити на умовах договору цінні папери - безпроцентні (цільові) іменні облігації серії "Е" у бездокументарній формі, емітентом яких є Український консорціум "Екосорб", номінальною вартістю одного цінного паперу 4 250 грн., а покупці зобов'язались придбати та оплатити облігації в порядку та на умовах, визначених договором.

На забезпечення вказаного зобов'язання 26.02.2009 між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", як кредитором, та ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс", як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав №09-280/3-1 (далі - Договір застави).

Предметом застави по договору №09-280/3-1 (із врахуванням внесених змін до нього) були майнові права на грошові кошти по договору банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 та договорів про внесення змін та доповнень, що укладені та будуть укладені в подальшому до нього, за умовами якого вкладник (заставодавець) передає, а Банк (заставодержатель) приймає від такого вкладника на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі суму 24 696 000,00 грн.

Як вбачається із наданої Банком виписки про рух коштів на особовому рахунку ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" за період з 01.03.2010 по 31.03.2010, спірна сума коштів 24 696 000,00 грн. була перерахована із Депозитного рахунку (№2610830110353) ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" на її Поточний рахунок (№26006301301243) 01.03.2010 у зв'язку із закінченням терміну дії Договору №20-0349/2-2 від 25.02.2009.

05.03.2010 Банком було списано з Поточного рахунку (№26006301301243) ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" кошти у розмірі 24 696 000,00 грн. в оплату по Договору купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009, що підтверджується випискою про рух коштів на особовому рахунку ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" за період з 01.03.2010 по 31.03.2010.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013, у справі №910/1469/13 вимоги ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" 24 696 000,00 грн. основного боргу та 57 732,91 грн. судового збору.

Зазначені обставини були встановлені і підтверджуються судовими рішеннями у справі № 910/1469/13, що набрали законної сили.

24.10.2013, тобто після набранням законної сили зазначеним рішенням, між третьою особою 1 за первісним позовом - ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс", як цедентом, та позивачем за первісним позовом - ПП "Дніпровський краєвид 07", як цесіонарієм, було укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір відступлення), відповідно до п. 1.1 якого цедент відступає всі свої права вимоги до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (боржник) на суму інфляційних збитків, 3% річних від простроченої суми, неустойки (пені штрафу), нарахованих у відповідності до положень Цивільного кодексу України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, на 24 696 000,00 грн., які були розміщені на депозитному рахунку Цедента за Договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 року, укладеним між Цедентом і Боржником, перераховані на поточний рахунок Цедента №26006301301243 у філії Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві" (код банку 322227) та необґрунтовано (безпідставно) списані Боржником з рахунку Цедента по Договору застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 року на грошові кошти за Договором банківського депозиту, укладеного між Цедентом та Боржником для забезпечення виконання зобов'язань Українського консорціуму "Екосорб" (03170, м. Київ, бульв. Ромена Ролана, буд. 7, ідентифікаційний код юридичної особи 02023732) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Екосорб Інвест" (01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 33777518), що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду "Альфа-К" недиверсифікованого виду закритого типу, перед Боржником за Договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009 року, укладеного між Боржником, з однієї сторони, Українським консорціумом "Екосорб", з другої сторони, і Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Екосорб Інвест", що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду "Альфа-К" недиверсифікованого виду закритого типу, з третьої сторони, та про стягнення яких на користь Цедента прийнято рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 року у справі №910/1469/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року у справі №910/1469/13, надалі іменується "Основний Борг", збитків та шкоди, завданих порушенням прав Цедента (в тому числі, несвоєчасним поверненням Основного Боргу), процентів за Договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 року, надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються "Сума Боргу", судових витрат, понесених у зв'язку із стягненням Суми Боргу, а Цесіонарій приймає таке відступлення, надалі іменується "Відступлення".

Пунктом 2.1 Договору відступлення визначено, що за відступлення за цим Договором цесіонарій сплачує цеденту винагороду, сума якої погоджується сторонами в Додатковій угоді до цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору відступлення цедент передав цесіонарію усі документи / їх копії, що підтверджують відступлене право вимоги до боржника, зокрема (не обмежуючись цим): Договір купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009; Договір застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009; Договір банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 протягом 3 днів з моменту набрання чинності цим Договором.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 5.6 Договору відступлення).

ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" фактично виконало рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 у справі №910/1469/13 та 02.07.2016 повернуло кошти в сумі 27 229 106,20 грн. ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс".

02.07.2016 ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" та ПП "Дніпровський краєвид 07" укладено Додаткову угоду №1 до Договору відступлення права вимоги від 24.10.2013, відповідно до п. 1.1 якої цедент відступає свої права вимоги до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, буд. 12, ідентифікаційний код юридичної особи 00039002), надалі іменується "Боржник", на суму інфляційний збитків, 3% (трьох відсотків) річних від простроченої суми, неустойки (пені, штрафу), нарахованих у відповідності до Цивільного кодексу України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, за період з 12.09.2013 по 01.07.2016 на 24 696 000 (двадцять чотири мільйони шістсот дев'яносто шість тисяч) гривень 00 копійок, які були розміщені на депозитному рахунку Цедента за Договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 року, укладеним між Цедентом і Боржником, перераховані на поточний рахунок Цедента №26006301301243 у філії Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві" (код банку 322227) та необґрунтовано (безпідставно) списані Боржником з рахунку Цедента по Договору застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 року на грошові кошти за Договором банківського депозиту, укладеного між Цедентом та Боржником для забезпечення виконання зобов'язань Українського консорціуму "Екосорб" (03170, м. Київ, бульв. Ромена Ролана, буд. 7, ідентифікаційний код юридичної особи 02023732) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Екосорб Інвест" (01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 33777518), що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду "Альфа-К" недиверсифікованого виду закритого типу, перед Боржником за Договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009 року, укладеного між Боржником, з однієї сторони, Українським консорціумом "Екосорб", з другої сторони, і Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Екосорб Інвест", що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду "Альфа-К" недиверсифікованого виду закритого типу, з третьої сторони, та про стягнення яких на користь Цедента прийнято рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2013 року у справі №910/1469/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року у справі №910/1469/13, надалі іменується "Основний Борг", збитків та шкоди, завданих порушенням прав Цедента (в тому числі, несвоєчасним поверненням Основного Боргу), процентів за Договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 року, надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються "Сума Боргу", судових витрат, понесених у зв'язку із стягненням Суми Боргу, а Цесіонарій приймає таке відступлення, надалі іменується "Відступлення".

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку ПП "Дніпровський краєвид 07", виконанням ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" свого грошового зобов'язання перед ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс", а тому ПП "Дніпровський краєвид 07", як набувачем права вимоги у цій частині, за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховано ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року 3% річних у розмірі 2 100 851,51 грн. та інфляційні витрати у розмірі 22 197 553,48 грн.

В свою чи чергу, ПАТ "Промінвестбанк", як позивачем за зустрічним позовом, оспорюється правомірність укладення Договору відступлення.

Вимоги ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" обґрунтовані тим, що Банк прострочив виконання свого грошового зобов'язання, а тому просить на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з Банку інфляційні витрати у розмірі 22 197 553,48 грн. та 3% річних у розмірі 2 037 927,45 грн., нараховані за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року.

Як встановлено судом, 05.03.2010 Банком було списано з Поточного рахунку (№26006301301243) ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" кошти у розмірі 24 696 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується учасниками господарського процесу.

Підставою для списання та правомірного використання Банком коштів в розмірі 24 696 000,00 грн. стали умови Договору купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009 та Договір застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009, що було встановлено рішеннями у справі №910/1469/13.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 74 ГПК України визначено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Задовольняючи частково первісний позов суд першої інстанції виходив з того, що законодавством не заборонено одночасне застосування положення ст. 1212 ЦК України та ст. 1073 ЦК України, а ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовується до будь-якого грошового зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, що застосування до спірних правовідносин норм ст. 1073 ЦК України не виключає правомірності застосування до них норми ст. 1212 ЦК України, а також з тим, що ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" було вправі звернутись до Банку з вимогою про стягнення грошових коштів як на підставі загальної норми ЦК України - ст. 1212, так і на підставі спеціальної норми ЦК України - 1073 ЦК України, а також звернутись із вимогою, обґрунтованою неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом своїх договірних зобов'язань.

Статтею 1066 ЦК України, визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Положеннями ст. 1068 ЦК України визначено, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка, зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом, а також зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Вищевказаною статтею врегульовано правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта, перелік яких визначено в ст. 1068 ЦК України.

Таким чином, положення 1073 ЦК України застосовується якщо відбулося прострочення банком операцій за рахунком клієнта, а не будь яких коштів, що знаходяться у володінні Банку чи на будь-яких його рахунках. Також положення цієї статті можуть бути застосовані, якщо буде доведено, що списання коштів клієнта здійснено банком безпідставно, або наявність інших порушень банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка.

Отже, застосування ст. 1073 ЦК України здійснюється лише до факту проведення операції на рахунку клієнта, та не регулює обставини подальшого використання таких коштів.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2016, зазначених у листі від 01.08.2016, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Як встановлено судовими рішеннями у справі № 910/1469/13 підставою для списання та правомірного використання Банком коштів в розмірі 24696000,00 грн. стали умови Договору купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009 та Договір застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009, правомірність чого не заперечується сторонами.

За таких обставин, дії Банку по списанню коштів у сумі 24 696 000,00 грн. не суперечили вимогам чинного законодавства та підстави для їх списання існували на момент вчинення такої дії, що виключає можливість застосування положень ст. 1073 ЦК України до правовідносин.

Таким чином, перерахування коштів з рахунку ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс", ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" здійснювалося виключно на підставі Договору купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009 та Договору застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009, що підтверджено рішеннями у справі № 910/1469/13, а не договору банківського вкладу.

Положення ст. 1073 ЦК України застосовуються до відносин, які мають договірне регулювання, а ст. 1212 ЦК України регулює виключно позадоговірні (деліктні) відносини. Застосування кожної із цих статей є взаємовиключним, а тому їх одночасне застосування є неприпустимим.

Суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 3 ЦК України, якими до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, справедливість, добросовісність та розумність.

Так, суди при розгляді справи № 910/1469/13, керуючись положеннями ст. 1212 ЦК України, твердження ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про пропуск Українським консорціумом "Екосорб" та ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" строку позовної давності для звернення до суду із відповідними вимогами не прийняли до уваги, оскільки термін обігу та погашення облігацій серії "Е", які були предметом договору купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.02.2009, закінчився 10.07.2011. Враховуючи, це суди в межах справи № 910/1496/13 не застосували положення ст. 1073 ЦК України, наслідки якої застосовуються з 01.03.2010 року (дати списання коштів).

Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду справи №910/11965/16, повторно досліджуючи відносини між сторонами, неправильно застосував положення ст. 1073 ЦК України, чим грубо порушив засади ч. 6 ст. 3 ЦК України.

Щодо застосування ст. 625 ЦК України до правовідносин, які склалися між сторонами слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій мова йде про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1. ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що індекс інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також три проценти річних від простроченої суми, певна особа повинна сплатити саме "кредитору", разом з тим за нормами ст. 1212 ЦК України, майно повертається потерпілому, особа якого не тотожна визначенню "кредитор".

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у відносинах між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" щодо повернення безпідставно набутого майна відсутні строки виконання зобов'язання. У відносинах що склалися, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" не підпадають під визначення "кредитор" і "боржник" в розумінні статей 509 та 625 ЦК України.

Рішення у справі № 910/1469/13 не є зобов'язанням в розумінні глав 47-51 ЦК України.

Рішеннями у справі № 910/1469/13 не встановлювалися будь-які строки зобов'язального характеру, оскільки таке зобов'язання є позадоговірним (деліктним), про що свідчить застосування ст. 1212 ЦК України. Суди у справі № 910/1469/13 встановили лише момент часу, коли підстава для набуття коштів у сумі 24 696 000,00 грн. відпала.

Враховуючи вищевикладене, строки виконання зобов'язання за рішенням №910/1469/13 відсутні, оскільки таким рішенням визначено обов'язок, а не зобов'язання.

Крім цього, у справі №910/1469/13 ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" заявляло вимоги про стягнення також 2444904,00 грн. інфляційних втрат та 2297742,90 грн. 3% річних, однак у задоволенні вказаних вимог було відмовлено з посиланням на те, що повернення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми застосовуються у разі невиконання грошового зобов'язання, а не в разі повернення майна особою, яка набула або зберегла його без достатньої правової підстави (безпідставно набутого майна).

Пунктом 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Наведений висновок суду цілком кореспондується із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові №6-2491цс15 від 02.03.2016. Натомість, суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків, наведених в ній, посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-49цс12 від 06.06.2012.

Дослідивши зазначену постанову Верховного Суду України № 6-49цс12 від 06.06.2012, апеляційний суд приходить до висновку, що її положення не можуть бути враховані при розгляді справи № 910/11965/16, оскільки обставини викладені в ній ґрунтуються на основі неналежного виконання договору добровільного страхування наземного транспорту, що є відмінними від тих, які склалися між сторонами.

З таких самих підстав суд не бере до уваги висновки Верховного Суду України, що викладені у постанові № 5-86кз16 від 30.03.2016, так як відносини, які досліджувалися судом склалися внаслідок невиконання обов'язку з повернення авансового платежу за попереднім договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому майно.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (постанова Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 р. у справі №3-138гс14).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що це є виключно видом позадоговірних зобов'язань (деліктних зобов'язань).

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Стаття 536 ЦК України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч. 1); розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2).

Переглядаючи спір по суті, колегія суддів також відзначає, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені уст. 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст. ст. 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої ст. 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Така ж позиція викладена в п. 5.2 та Розділі 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013.

Отже, застосування до спірних правовідносин приписів частини другої ст. 625 ЦК України є безпідставним оскільки вимоги позивача не є вимогами боржника до кредитора в розумінні вказаної статті, в той час як законом, зокрема ст. 536 ЦК України, не встановлений розмір процентів, які підлягають стягненню у разі безпідставного одержання чи збереження грошей.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку щодо часткового задоволення первісного позову про стягнення з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 3% річних та збитків від інфляції, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, про відмову у задоволенні первісного позову в повному обсязі.

Щодо позову третьої особи з самостійними вимогами - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс", то апеляційний господарський суд погоджується прийнятим рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", а тому в цій частині оскаржуване рішення залишається без змін.

Також судом першої інстанції правомірно стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 206700 грн. за подання позову, оскільки ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 надавалась відстрочка сплати судового збору до винесення судового рішення по суті у даній справі, однак судовий збір сплачений не був.

Щодо відмови в задоволенні зустрічного позову ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до ПП "Дніпровський краєвид 07" та ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 24.10.2013, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, відповідно до п. 1.1 Договору про відступлення, укладеного 24.10.2013 між ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс", як цедентом, та ПП "Дніпровський краєвид 07", як цесіонарієм, цедент відступає всі свої права вимоги до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на суму інфляційних збитків, 3% річних від простроченої суми, неустойки (пені штрафу), нарахованих у відповідності до положень Цивільного кодексу України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, на 24 696 000,00 грн. та суми збитків та шкоди, завданих порушенням прав Цедента (в тому числі, несвоєчасним поверненням Основного Боргу), процентів за Договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 року, надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються "Сума Боргу", судових витрат, понесених у зв'язку із стягненням Суми Боргу, а Цесіонарій приймає таке відступлення.

02.07.2016 ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" та ПП "Дніпровський краєвид 07" укладено Додаткову угоду №1 до Договору відступлення права вимоги від 24.10.2013, відповідно до п. 1.1 якої цедент відступає свої права вимоги до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", надалі іменується "Боржник", на суму інфляційний збитків, 3% (трьох відсотків) річних від простроченої суми, неустойки (пені, штрафу), нарахованих у відповідності до Цивільного кодексу України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, за період з 12.09.2013 по 01.07.2016 на 24 696 000,00 грн., процентів за Договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 року, надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються "Сума Боргу", судових витрат, понесених у зв'язку із стягненням Суми Боргу, а Цесіонарій приймає таке відступлення.

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник, зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підстави заміни кредитора у зобов'язанні визначені приписами статті 512 ЦК України, зокрема кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином, відступлення права вимоги. Відступлення права вимоги (цесія) є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора цедента, новому кредиторові цесіонарію, і відбувається шляхом укладення договору між цими суб'єктами, на підставі якого до цесіонарія переходить право вимагати від боржника вчинити певні дії. Об'єктом цесії є майнові права, що належать кредиторові як стороні зобов'язання. Новий кредитор набуває усе, що мав цедент зберігаються не тільки усі види забезпечення виконання зобов'язання, але й вади цього зобов'язання, заперечення, які зменшують суму боргу або взагалі його усувають.

Заміна кредитора може здійснюватися на різних стадіях існування зобов'язання, коли сторони ще не виконали зобов'язання або коли хоча б одна з них частково виконала зобов'язання. Відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором за те, що вимога, котру він передає є дійсною визначена статтею 519 ЦК України.

Відповідно до ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За приписами ст. 514 ЦК України, що має диспозитивний характер, до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом. У договорі про відступлення права вимоги сторони вправі самостійно визначити обсяг прав, які переходять до нового кредитора. При цьому, відступити можна лише реально існуюче дійсне право.

Як встановлено апеляційним господарським судом, та рішеннями у справі №910/1469/13, обов'язок ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" повернути ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" кошти виник не на підставі правочину, а на підставі положень ст. 1212 ЦК України, ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" не є "кредитором" відносно ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в розумінні глави 47 ЦК України, жодного обсягу переданих прав не існувало та не могло існувати, враховуючи, що первинний обов'язок виник на підставі ст. 1212 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що укладений 24.10.2013 між ТОВ "ВКФ "Екомонтажсервіс" та ПП "Дніпровський краєвид 07" Договір про відступлення права вимоги не відповідає вимогам чинного законодавства, та підлягає визнанню недійсним, а тому зустрічні позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/11965/16 прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та з невірним застосуванням норм матеріального права, а тому, відповідно до положень п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, підлягає скасуванню в частині задоволення первісного позову та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, з прийняттям в цій частині нового рішення, про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову. В частині відмови у задоволенні позову третьої особи та стягнення з неї судового збору - рішення підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом стягненню витрати по сплаті останнім судового збору за подання зустрічного позову, апеляційних скарг та касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі № 910/11965/16 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"1. У задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити повністю.

3. Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 24.10.2013, укладений між Приватним підприємством "Дніпровський краєвид 07" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс".

4. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс" відмовити повністю.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Екомонтажсервіс" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 29; ідентифікаційний код 25403176) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 206 700 (двісті шість тисяч сімсот) грн. 00 коп."

3. Стягнути з Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" (04212, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, будинок 12-а, ідентифікаційний код юридичної особи 35130219) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, провулок Шевченка, будинок 12, ідентифікаційний код юридичної особи 00039002) - 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору за подання зустрічного позову, 228885 (двісті двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги, 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору за подання касаційної скарги, 362400 (триста шістдесят дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. судового збору за подання другої апеляційної скарги.

4.Видачу наказу на виконання постанови доручити господарському суду міста Києва.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11965/16.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.03.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді С.І. Буравльов

Б.О. Ткаченко