ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
26.03.2018Справа № 910/604/18
Господарський суд міста Києва у складі: головуючий суддя Привалов А.І.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/604/18
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Дизайн-Принт Україна ;
до товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Джерелія ;
про стягнення 17336,28 грн.
Без виклику учасників справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю Дизайн-Принт Україна звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Джерелія про стягнення 17 336,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки у спрощений спосіб повністю не розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 13042,42 грн., за прострочення сплати якої позивачем додатково нараховані пеня в сумі 1684,29 грн., 3% річних - 383,00 грн. та втрати від інфляції в сумі 464,57 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/604/18 від 22.01.2018р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Дизайн-Принт Україна до товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Джерелія про стягнення 17 336,28 грн. залишено без руху.
30.01.2018р. від товариства з обмеженою відповідальністю Дизайн-Принт Україна через канцелярію суду надішли документи на виконання вимог ухвали суду від 22.01.2018р.
Розглянувши матеріали позовної заяви та подані додаткові докази, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
При цьому, судом враховано, що предметом позову є стягнення малозначної суми, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд запропонував відповідачу подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 28.02.2018р.
Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем у встановлений судом строк не подано.
Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).
В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Джерелія є: 03680, м. Київ, пров. Радищева,3, офіс 227.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 31.01.2018р. судом направлена на зазначену у витязі адресу відповідача, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 31.01.2018р. з відміткою: за закінченням терміну зберігання .
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Отже, відповідач вважається повідомленим належним чином про розгляд даної справи.
Крім того, судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 31.01.2018р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Станом на 28.02.2018р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
За твердженнями позивача, у відповідача виникла заборгованість у сумі 13042,42 грн. за поставлений, згідно з видатковими накладними № 510 від 12.07.2017р. на суму 14044,80 грн., №588 від 31.07.2017р. на суму 4382,40 грн., № 505 від 07.07.2017р. на суму 3960,00 грн. та актом наданих послуг № 595 від 03.08.2017р. на суму 500,02 грн., товар, проте повністю відповідачем не оплачений.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви . Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи пояснення позивача, щодо відсутності укладеного договору у письмовій формі, приймаючи до уваги положення Господарського процесуального кодексу України, суд здійснив розгляд справи за наявними у матеріалах справи доказами.
До матеріалів справи долучено видаткові накладні: № 510 від 12.07.2017р. на суму 14044,80 грн., №588 від 31.07.2017р. на суму 4382,40 грн., № 505 від 07.07.2017р. - 3960,00 грн., які свідчать про поставку товару відповідачу на загальну суму 22387,20 грн.
Крім того, позивач виставив відповідачу для оплати товару рахунки № 494 від 06.07.2017р. на суму 14044,80 грн., № 568від 25.07.2017р. на суму 4382,40 грн., № 487 від 03.07.2017р. - 3960,00 грн.
Також до матеріалів справи додано рахунок № 585 на суму 500,02 грн. Проте, акт наданих послуг № 595 від 03.08.2017р., на який позивач посилається, як на підставу існування заборгованості в сумі 500,02 грн. та який є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує факт проведення господарської операції, до матеріалів справи не додано.
Згідно з випискою з банківського рахунку ТОВ Дизайн-Принт Україна , сформованою АТ УкрСиббанк за період з 01.09.2017р. по 10.01.2018р. відповідач отриманий товар оплатив частково, сплативши на підставі видаткової накладної № 510 від 12.07.2017р. - 7844,80 грн., на підставі видаткової накладної № 505 від 07.07.2017р. - 3700,00 грн.
Отже, з огляду на додані до матеріалів справи докази, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено усний договір поставки товару, відповідно до якого позивач зобов'язався передати відповідачу товар у власність, а відповідач його прийняти та оплатити.
Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання виконав неналежним чином, внаслідок чого станом на день звернення позивача до суду виникла заборгованість у сумі 10842,40 грн., що підтверджено відповідними видатковими накладними та випискою з банківського рахунку позивача.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Аналогічну позицію наведено у постановах від 14.07.2014р. та від 26.06.2014р. Вищого господарського суду по справах №904/1378/14 та №911/4611/13.
Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому, за приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується
При цьому підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів повної оплати переданого товару, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою та документально підтвердженою в розмірі 10842,40 грн., а тому в цій частині підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вимога в частині стягнення з відповідача 500,02 грн. заборгованості належними первинними документами не підтверджена, тому задоволенню не підлягає. При цьому, гарантійний лист, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує факт проведення господарської операції.
Крім того, визначення заборгованості в розмірі 1960,00 грн. за видатковою накладною № 505 від 07.07.2017р. не узгоджується з оплатами проведеними відповідачем, з урахуванням яких залишок боргу за вказаною накладною становить 260,00 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 10842,40 грн.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1684,29 грн., 383,00 грн. - 3% річних та 464,57 грн. інфляційних втрат, які розраховані за кожною видатковою накладною окремо.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З матеріалів справи не вбачається, укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов'язання у вигляді неустойки (пені, штрафу), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання зобов'язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 1684,29 грн. пені задоволенню не підлягають.
Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати інфляційних втрат та трьох відсотків річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому пред'явлення позовних вимогу в цій частині є правомірним.
Водночас, судом перевірено розрахунки позивача в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат і визнано їх необґрунтованими, оскільки позивачем при здійснені розрахунків не були враховані часткові сплати заборгованості відповідачем, а також неправильно визначено дату, з якої виникає прострочення платежу.
За розрахунком суду 3% річних становить 284,92 грн., а інфляційні втрати - 723,21 грн. Проте, суд не наділений повноваженнями змінювати розмір заявлених позовних вимог, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 284,92 грн., а інфляційні втрати в межах суми, заявленої позивачем - 464,57 грн.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Джерелія (03680, м. Київ, пров. Радищева,3, офіс 227; код ЄДРПОУ 39552170) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Дизайн-Принт Україна (01024, м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 17, кв. 6; код ЄДРПОУ 36589758) 10842 грн. 40 коп. боргу, 284 грн. 92 коп. - 3% річних, 464 грн. 57 коп. - інфляційних втрат та 1178 грн. 16 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині вимог в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом.
Повний текст рішення складено та підписано: 26.03.2018р.
Суддя А.І. Привалов
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 26.03.2018 |
Оприлюднено | 27.03.2018 |
Номер документу | 72971058 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Привалов А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні