Рішення

від 21.03.2018 по справі 913/56/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

21 березня 2018 року Справа № 913/56/18

Провадження №33/913/56/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентре» , м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грузавтоінформ-2012» , м.Луганськ,

про стягнення 7 402 грн 24 коп.

Суддя Драгнєвіч О.В.

Секретар судового засідання Рвачов О.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сентре» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грузавтоінформ-2012» про стягнення грошових коштів за договором поставки №149 від 29.07.2014 року в розмірі 7 402 грн 24 коп., з яких:

- 4277 грн 00 коп. - сума основного боргу;

- 1573 грн 59 коп.- пені;

- 175 грн 06 коп. - сума нарахованих 3% річних;

- 948 грн 89 коп. - інфляційних нарахувань;

- 427 грн 70 коп.- штафу.

Позивач на обгрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що за договором поставки №149 від 29.07.2014 року, укладеного між сторонами, здійснено поставку продукції відповідачу протягом вересня 2016 року на загальну суму 6 277 грн 00 коп.

Відповідач свої зобов'язання не повністю виконав, здійснив лише предоплату товару 26.08.2016 у розмірі 2000 грн 00 коп., у зв'язку з чим утворилася заборгованість на суму 4 277 00 грн 00 коп. У зв'язку із допущенням прострочення виконання грошового зобов'язання, позивачем також на підставі ст.625 ЦК України нараховано відповідачу 3% річних, інфляційні, а на підставі п.п.10.3, 10.6 договору - пеню та штраф, які останній також просить стягнути.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.02.2018 позовну заяву б/н від 30.01.2018 Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентре» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грузавтоінформ-2012» про стягнення 7 402 грн 24 коп. залишено без руху.

Товариству з обмеженою відповідальністю «Сентре» встановлено строк - протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.

Після усунення недоліків, ухвалою Господарського суду Луганської області від 22.02.2018 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21.03.2018.

В судове засідання 21.03.2018 сторони своїх представників не направили, були повідомлені про час та місце проведення судового засідання належним чином.

Разом з тим, через канцелярію суду від позивача надійшло письмове клопотання від 16.03.2018 про розгляд справи без участі його представника, а також додаткові письмові пояснення від 16.03.2018, в яких зазначає, що позивачу не відомі інші засоби зв'язку з відповідачем крім тих, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд розглянувши зазначене клопотання позивача, вважає за можливе його задовольнити.

У відповідності до даних, розміщених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1, 91015.

Господарським судом встановлено, що за інформацією Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» розміщеній на офіційному веб-сайті (http://www.ukrposhta.com/www/upost.nsf/(documents)/05B89C5B88C05079C2257D7E002C3293), пересилання пошти, зокрема, до/з м. Луганська тимчасово не здійснюється.

Враховуючи те, що відповідач знаходиться на території проведення антитерористичної операції (АТО), відповідно до приписів пп.4 п.6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 № 01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", з метою належного повідомлення сторони про час і місце судових засідань судом розміщувалися на сторінці господарського суду Луганської області (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/) відповідні оголошення про час та місце судового засідання, про що свідчить роздрукована сторінка з мережі Інтернет (а.с.61).

Також з метою належного повідомлення відповідача суд намагався передати відповідні телефонограми за номерами телефонів відповідача, вказаними в договорі та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якості засобів зв'язку, однак, встановити зв'язок з абонентом не вдалося.

Наразі відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.42 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судових засіданнях, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відзиву із викладенням власної правової позиції суду також не надав, про причини неявки представника суд не повідомив.

За висновком суду, неприбуття представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, враховуючи належне його повідомлення. Суд також враховує, що від сторін обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду спору не надходило, а ухвалою суду явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду.

Крім того, згідно ч. 9 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

У відповідності до положень ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду відзиву із викладенням власної правової позиції, розгляд справи здійснюється на підставі ст.165 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами.

У судовому засіданні 21.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

29.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сентре» (позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грузавтоінформ-2012» (відповідач/покупець) укладено договір поставки №149 (а.с.15-16).

Згідно предмету договору постачальник зобов'язується протягом дії договору поставляти покупцю зі складу товар окремими партіями в асортименті (за номенклатурою), кількістю та цінами, що остаточно погоджуються сторонами в рахунках або накладних (замовленнях на поставку), які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язаний приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2014 року включно. У разі небажання продовжувати договірні обов'язки, сторона повідомляє про це іншу сторону рекомендованим листом за три тижні. У разі відсутності такого повідомлення-строк дії договору щорічно автоматично подовжується до 31 грудня наступного року включно.

В п.4.2 договору сторони погодили, що на підставі отриманої заявки постачальник, при наявності товару на складі й відповідності з діючими цінами оформлює:

- рахунок на оплату, у якому вказується найменування кожної асортиментної позиції товару, кількість, вартість кожної асортиментної позиції. Якщо покупець купує товар на умовах передоплати, рахунок підлягає оплаті протягом 3 банківських днів з моменту його виставлення;

- накладну, у якій вказується найменування кожної асортиментної позиції товару, його кількість, вартість кожної асортиментної позиції.

Ціни на товар остаточно визначаються сторонами в накладних на момент поставки партії товару (п.5.1 договору).

Відповідно до п.6.2.2 договору, при поставці з оплатою за фактом отримання товару (якщо товар відпущений з відстрочкою платежу, а строк розрахунків в накладній не зазначений) - протягом трьох банківських днів з моменту прийняття покупцем зазначеної партії на суму вказану в накладній.

Покупець зобов'язаний не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання рахунка провести оплату вказаної суми (п.6.4.2 договору).

Згідно умов п.10.4 договору, у випадку прострочення покупцем оплати товару, він на вимогу постачальника сплачує останньому суму боргу, а також пеню, яка нараховується на несплачену суму за весь період прострочення платежу за подвійною обліковою ставною НБУ, що діяла в цей період.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам сторін, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір №149 від 29.07.2014 є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зобов`язання в силу вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Пункт 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявними у справі матеріалами, зокрема копіями видаткових накладних, виставленими рахунками на оплату, податковими накладними, підтверджується належне виконання позивачем зобов'язань за договором поставки №149 від 29.07.2014 та здійснення поставки продукції протягом вересня 2016 року на загальну суму 6 277 грн 00 коп.:

- видаткова накладна №1584 від 02.09.2016 (а.с.18), рахунок на оплату №2232 від 02.09.2016 ( а.с.21);

- видаткова накладна №1654 від 16.09.2016 (а.с.19), рахунок на оплату №2058 від 16.08.2016 ( а.с.23);

- видаткова накладна №1655 від 16.09.2016 ( а.с.20); рахунок на оплату №2058 від 16.08.2016 ( а.с.22).

Натомість відповідач не повністю виконав зобов'язання за договором, вніс лише передоплату 26.08.2016 за замовлену продукцію у розмірі 2000 грн 00 коп., що підтверджується випискою по особовим рахункам (а.с.24-25). Заборгованість в розмірі 4277 грн 00 коп. залишилася не сплаченою відповідачем.

Під час розгляду спору відповідачем доводів позивача не спростовано, доказів на підтвердження належного виконання грошового зобов'язання - проведення своєчасного та повного розрахунку з позивачем суду не надано.

Відповідачем також не надано суду доказів погашення заявленого до стягнення боргу під час розгляду спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4277 грн 00 коп. за поставлену продукцію протягом вересня 2016 року за договором №149 від 29.07.2014.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення покупцем оплати товару на загальну суму 1573 грн 59 коп., яка розрахована позивачем за загальний період з 19.09.2016 по 30.01.2018 з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ (а.с.7-8).

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно положень ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до положень ст.253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 3 ст.254 Цивільного кодексу України передбачено, що строк, визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як вбачається, в п.10.4 договору сторонами було погоджено, що, у випадку прострочення покупцем оплати товару, він на вимогу постачальника сплачує останньому суму боргу, а також пеню, яка нараховується на несплачену суму за весь період прострочення платежу за подвійною обліковою ставною НБУ, що діяла в цей період.

Судом було перевірено розрахунок пені, наведений позивачем у позові (а.с.7-8) за допомогою інформаційно-правової програми «Законодавство» , та встановлено наявність помилок. Зокрема, позивачем не правильно визначено період нарахування пені, зокрема дату з якої виникло прострочення з оплати продукції, та також неправомірно нараховано пеню більше ніж за шість місяців в порушення вимог ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України.

Так, позивачем розрахована пеня з 19.09.2016, без врахування положень п.6.2.2 договору, згідно якого розрахунок здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту прийняття покупцем зазначеної партії на суму вказану в накладній.

Оскільки третім банківським днем з моменту прийняття покупцем товару є 21.09.2016, датою виникнення прострочення є 22.09.2016, період прострочення з 22.09.2016 по 22.03.2017 складає 182 дні, що за правильним розрахунком суду складає 604 грн 65 коп.

За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити позовну вимогу в частині стягнення пені в сумі 604 грн 65 коп.

З приводу заявленої позивачем вимоги про стягнення штрафу в розмірі 427 грн 70 коп. за допущене прострочення платежу (а.с.10), суд зазначає наступне.

В п.10.6 договору сторонами було погоджено, що якщо прострочення платежу триватиме понад 10 банківських днів, постачальник матиме право, крім стягнень передбачених п.10.3 суми боргу та пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 10 процентів від суми боргу.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, проаналізувавши умови договору в частині відповідальності сторін, суд дійшов висновку про те, що встановлена договором відповідальність у вигляді штрафу та пені не є подвійною. Штраф нараховується за сам факт прострочення платежу понад 10 банківських днів, а пеня є тривалою неустойкою (стимулює виконання зобов'язання), її нарахування пов'язується з періодом прострочення виконання обов'язків боржником. Встановлена сторонами відповідальність за порушення договірних зобов'язань узгоджується із свободою договору та не суперечить статтям 549 та 551 ЦК України, які не містять заборон щодо застосування до особи, яка порушила зобов'язання штрафу та пені.

Зважаючи на встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №149 від 29.07.2014 зі сплати поставленого товару, допущення прострочення понад 10 банківських днів, судом позовні вимоги про стягнення штрафу в розмірі 10% від суми боргу в сумі 427 грн 70 коп. (427 грн 70 *10%), визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як вбачається, позивачем також заявлені додаткові вимоги на підставі ст.625 Цивільного кодексу України про стягнення з відповідача інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлену продукцію, розраховані за загальний період з вересня 2016 року по грудень 2017 року на загальну суму 948 грн 89 коп.(а.с.9) та 3% річних на загальну суму 175 грн 06 коп., які розраховані за загальний період прострочення з 19.09.2016 по 30.01.2018 (а.с.7).

Перевіряючи правильність розрахунків позивача, та надаючи юридичну оцінку заявленим вимогам, суд враховує наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Судом було перевірено розрахунок 3% річних, наданий позивачем за допомогою програми «Законодавство» та встановлено наявність аналогічних помилок, виявлених в розрахунку пені, оскільки позивачем не правильно визначено період нарахування, зокрема дату з якої виникло прострочення з оплати продукції.

Так, позивачем помилково розраховуються 3% річних з 19.09.2016 по 30.01.2018 за 498 дні на суму 175 грн 06 коп., в той час як за правильним розрахунком датою виникнення прострочення є 22.09.2016 (оскільки третім банківським днем з моменту прийняття покупцем товару є 21.09.2016), зазначений період прострочення складає 496 дні, що за розрахунком суду відповідає сумі 174 грн 26 коп.

Враховуючи викладене, обґрунтованими визнаються судом вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 174 грн 26 коп.

За приписами п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» , індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

З вищезазначеного вбачається, що законодавчо так само визначено звітним періодом встановлення індексу інфляції місяць.

Отже, правовий аналіз вищезазначеного надає можливість дійти висновку, про те, що найменший період визначенні індексу інфляції - місяць, і обрахування знецінення боргу можливе лише тоді, коли таке знецінення відбувалось протягом місяця, а не іншої меншої кількості календарних днів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат (а.с.9), суд зауважує про допущення позивачем помилки. Зокрема, позивачем не правильно визначено період нарахування інфляційних втрат з вересня 2016 по грудень 2017 року, та безпідставно застосовано індекс інфляції вересня 2016 року (оскільки заборгованість виникла в вересні та не існувала повний місяць).

За розрахунком суду, втрати від інфляції підлягають нарахуванню за період з жовтня 2016 року по грудень 2017 року включно, та становлять 856 грн 49 коп., а тому у задоволенні решти заявленої до стягнення суми, слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, позов визнається обґрунтованим та підлягає задоволенню частково. З відповідача на користь позивача слід стягнути: основний борг в сумі 4277 грн 00 коп., 604 грн 65 коп. - пеня, 427 грн 70 коп. - штраф, 174 грн 26 коп. - 3% річних, 856 грн 49 коп. - інфляційних нарахувань. В іншій частині позову слід відмовити.

Враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 509 грн 17 коп.

Керуючись ст.ст.129, 165, 232, 233, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентре» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грузавтоінформ-2012» про стягнення 7 402 грн 24 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грузавтоінформ-2012» (АДРЕСА_1, 9101, ідентифікаційний код 38252111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сентре» (вул.Кіквідзе, буд.26, прим. 85, м.Київ, 01103, ідентифікаційний код 38938262) основний борг в сумі 4277 грн 00 коп., 604 грн 65 коп. - пеня, 427 грн 70 коп.- штраф, 174 грн 26 коп. - 3% річних; 856 грн 49 коп. - інфляційних нарахувань, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1 509 грн 17 коп.

Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції згідно положень ст.256 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Згідно пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 27.03.2018.

Суддя О.В. Драгнєвіч