Постанова

від 20.03.2018 по справі 911/482/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/482/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Канлюкс",

на рішення господарського суду Київської області від 27.03.2017 (головуючий суддя Конюх О.В.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 (головуючий Смірнова Л.Г., судді: Руденко М.А. і Пономаренко Є.Ю.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (далі - Позивач),

до 1) приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АСКО-Донбас Північний" (далі - Відповідач-1),

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Канлюкс" (далі - Відповідач-2),

про стягнення 29 732,80 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Відповідача-1 та Відповідача-2 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про стягнення з Відповідача-2 на користь Позивача 29 732,80 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач виконав умови договору від 20.08.2015 № 06-07.11.15.00040 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності експлуатанта наземного транспорту, водія та пасажирів від нещасного випадку (далі - Договір добровільного страхування), який укладено Позивачем та ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5), виплативши страхове відшкодування за страховим випадком, а саме дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), що сталась за участю транспортних засобів, власниками яких є ОСОБА_5 та Відповідач-2, а тому на підставі статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування" до Позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Рішенням господарського суду Київської області від 27.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017, позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Відповідача-2 на користь Позивача 29 732,80 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що Відповідач-2 жодним чином не спростував той факт, що його працівник ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, спричинив ДТП та завдав майнової шкоди страхувальнику Позивача, відповідно, Відповідач-2 є особою, відповідальною за заподіяну шкоду як роботодавець ОСОБА_6 і як власник джерела підвищеної небезпеки - субсидіарно, в розмірі, не покритому лімітом відповідальності за полісом АІ/8188598 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Відповідач-2 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до Відповідача-2.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень залишено поза увагою, що Позивач здійснив страхове відшкодування з порушенням норм матеріального права та умов Договору добровільного страхування, а також тим, що суд апеляційної інстанції фактично скопіював мотивувальну частину рішення першої інстанції, оскільки мотивувальні частини рішення і постанови є ідентичними.

Від Позивача та Відповідача-1 відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 20.08.2015 Позивачем (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування, відповідно до умов основної частини якого страховик зобов'язався в разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування на умовах цього договору страхувальнику або вигодонабувачу, а страхувальник зобов'язався сплатити страховий платіж на умовах, визначених цим договором, та виконувати інші умови цього договору.

Умовами Договору добровільного страхування передбачено, що:

- інформація про транспортний засіб: автомобіль марки "Ford Fiesta", державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_2, рік випуску 2012;

- умови страхування (програма): перше КАСКО+сервіс 24/7;

- страхові випадки: дорожньо-транспортна пригода (А1); стихійні лиха (А2); пожежа, вибух, влучення блискавки (А3); протиправні дії осіб (А4); інші випадки (А5); незаконне заволодіння транспортним засобом (Б);

- опції страхування: агрегатна страхова сума без врахування зносу;

- ремонт на фірмовій СТО, обраній страховиком;

- виплата без підтверджуючих документів по нескляних деталях, відшкодування не більше 3% страхової суми. Страхова сума 220 000,00 грн., страховий тариф 4,02%;

- вигодонабувач за розділом 1 ОСОБА_5;

- ліміт відповідальності по добровільному страхуванню цивільної відповідальності 50 000,00 грн.;

- строк дії договору з 00 год. 00 хв. 21.08.2015 до 24 год. 00 хв. 20.08.2016.

26.07.2016 в місті Києві на автодорозі Велика Кільцева відбулась ДТП за участю автомобіля марки "Kia Ceed" з д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_6, що належить Відповідачу-2, та автомобіля марки "Ford Fiesta" з д.н.з. НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_5, за кермом якого він і перебував у момент зіткнення.

Факт ДТП підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду від 11.08.2016 № 96808552.

Як вбачається зі змісту Договору добровільного страхування, дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 29.08.2016 у справі № 752/12025/16-п визнано ОСОБА_6 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу; також визнано ОСОБА_6 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн.

Зокрема, даною постановою підтверджується, що ОСОБА_8, який працює у Відповідача-2, скоїв ДТП у стані алкогольного сп'яніння.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для стягнення з Відповідача-2 на користь Позивача 29 732,80 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим випадком згідно з статтею 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування.

Статтею 9 Закону України "Про страхування", зокрема, передбачено, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.07.2016 ОСОБА_5 (страхувальник) звернувся до позивача з повідомленням про настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспорту (КАСКО) про подію, що має ознаки страхового випадку.

Згідно з рахунком товариства з обмеженою відповідальністю "Віді-Край моторз" від 29.07.2016 № КМдС-0015133 вартість відновлюваного ремонту всього становить 79 222,80 грн. (без ПДВ), ПДВ - 15 844,56 грн.

Також матеріали справи містять ремонтну калькуляцію від 26.07.2016 № LE 16-1485, яка складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, що рекомендована пунктом 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), згідно з якою вартість відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля складає 82 123,99 грн.

03.08.2016 ОСОБА_5 звернувся до Позивача із заявою на виплату страхового відшкодування.

03.08.2016 складено страховий акт №ТР-11-3875 за Договором добровільного страхування, відповідно до якого прийнято рішення про виплату страхувальнику - ОСОБА_5 страхового відшкодування у розмірі 79 222,80 грн.

Страховиком (Позивачем) на підставі заяви про виплату страхового відшкодування та згідно із страховим актом № ТР-11-3875 здійснено виплату страхувальника ОСОБА_5 страхового відшкодування в розмірі 79 222,80 грн., а саме: безпосередньо на рахунок страхувальника ОСОБА_5, що підтверджується копією платіжного доручення від 10.08.2016 № 34012.

За таких підстав суди дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Позивачем умов Договору добровільного страхування, а саме виплати страхового відшкодування у сумі 79 222,80 грн., у результаті настання страхового випадку шляхом перерахування вказаної суми на розрахунковий рахунок вигодонабувача за договором - ОСОБА_5

Що ж до тверджень Відповідача-2 про те, що дата, зазначена в калькуляції нібито як дата розрахунку, має позначку "зірочка", що означає - дані введені користувачем вручну, то вони були відхилені судами, оскільки якщо дата введена вручну, то це не означає, що вона не відповідала дійсній даті.

Крім того, Відповідач-2 посилався на те, що аварійний комісар ОСОБА_9 під час складання ремонтної калькуляції не бачив автомобіля, за яким складав розрахунок пошкоджень, оскільки огляд пошкодженого транспортного засобу від 26.07.2016 здійснював співробітник Позивача ОСОБА_10

Судами вказані посилання визнані безпідставними, оскільки Відповідач-2 жодними належними та допустимими доказами в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017) їх не підтвердив.

Також судами зазначено, що згідно з пунктом 1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або робото здатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до пункту 2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Відповідно до статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суди попередніх інстанцій врахували й те, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунка-фактури товариства з обмеженою відповідальністю "Віді-Край Моторз" та платіжного доручення від 10.08.2016 № 34012 визнано судами достатніми доказами фактично здійснених Позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За частиною першою статті 228 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Згідно з статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто ДТП, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

За таких обставин у момент виплати страхового відшкодування у Позивача виникло право вимоги до власника транспортного засобу Kia Ceed" з д.н.з. НОМЕР_3, а саме Відповідача-2.

При цьому судами встановлено, що цивільно-правова відповідальність Відповідача-2 була застрахована у ПАТ "Страхова компанія "АСКО-Донбас Північний" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ № 8188598, відповідно до умов якого: ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000,00 грн., по майну - 50 000,00 грн., франшиза 510 грн., дата початку дії полісу 23.08.2015, дата закінчення дії полісу 22.08.2016, найменування страхувальника - Відповідач-2, застрахований транспортний засіб - Kia Ceed" з д.н.з. НОМЕР_3.

Позивач звернувся до ПАТ "СК "АСКО-Донбас Північний" з претензією від 02.11.2016 № 931 про виплату страхового відшкодування в розмірі 79 222,80 грн.

Відповідно до копії платіжного доручення від 11.11.2016 № 1380 Відповідач-1 виплатив Позивачу страхове відшкодування в сумі 49 490, 00 грн., у зв'язку з чим Позивач у заяві про уточнення позовних вимог визнав сплату Відповідачем-1 страхового відшкодування в розмірі 49 490,00 грн. та просив суд решту суми стягнути з Відповідача-2.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З правового аналізу статей 993, 1194 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" суди дійшли висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При цьому Відповідач-2 застрахував свою цивільно-правову відповідальність, а тому в силу вимог статті 1194 ЦК України на нього покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, яка наступає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 у справі № 6-1009цс15.

Враховуючи наведене та те, що Відповідач-2 жодним чином не спростував той факт, що його працівник ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, спричинив ДТП та завдав майнової шкоди страхувальнику Позивача, суди дійшли висновку, що Відповідач-2 є особою, відповідальною за заподіяну шкоду як роботодавець ОСОБА_6 та як власник джерела підвищеної небезпеки - субсидіарно, в розмірі, не покритому лімітом відповідальності за полісом АІ/8188598 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а саме у сумі 29 732, 80 грн., яка становить різницю між виплаченою Позивачем сумою страхового відшкодування та сумою, яка була відшкодована позивачу ПАТ "СК "АСКО-Донбас Північний".

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень залишено поза увагою, що Позивач здійснив страхове відшкодування з порушенням норм матеріального права та умов Договору добровільного страхування, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними доводами судів попередніх інстанцій.

Що ж до доводів у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції фактично скопіював мотивувальну частину рішення першої інстанції, оскільки мотивувальні частини рішення і постанови є ідентичними, то такі не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки вони не спростовують обґрунтованості рішень судів попередніх інстанції. Крім того, судом апеляційної інстанції було залишено без змін рішення суду першої інстанції, що, в свою чергу, не передбачає обов'язкового викладення мотивувальної частини постанови апеляційної інстанції з іншими доводами, ніж ті, що були викладені судом першої інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі суді рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Канлюкс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 27.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 911/482/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко