Рішення

від 12.03.2018 по справі 760/2456/17

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/1698/18

Справа № 760/2456/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Кривулько С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Інтернешнл +" про захист прав споживача, визнання договору майнового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

07.02.2017 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати недійсним договір № 902164 майнового лізингу від 20.02.2016;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Інтернешнл +" на свою користь грошові кошти в сумі 41600, 00 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Інтернешнл +" на свою користь судовий збір у розмірі 640,00 грн.

В обгрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 20.02.2016 між позивачем та ТОВ "Авто Інтернешнл +" було укладено договір майнового лізингу № 902164 з додатками 1-4, предметом якого є автомобіль марки Kia Soul Facelift 1,6 DOCH AT.

Перед підписанням Договору, на підставі квитанції відповідача від 20.02.2016, позивач сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 41 600 грн., тобто вартість фінансування.

Згідно п. 5.2 лізингоодержувач має право сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в додатку № 2 до договору, який є невід'ємною частиною та розрахований по формулі, визначеній в п.8.2.2 договору.

Отже, позивач умови Договору не порушував та мав право до 20.02.2017 сплачувати авансовий платіж частинами, поки не виплатить суму 104 000,00 грн.

Зазначає, що з кінця 2016 року і по сьогоднішній день, позивач не може знайти відповідача, а тому вважає, що умови укладеного між сторонами договору є несправедливими та суттєво порушують його законні права та інтереси.

Позивач вважає, що зазначений Договір майнового лізингу № 902164 від 20.02.2016 необхідно визнати недійсним мотивуючи тим, що договір: містить несправедливі для нього, як споживача, умови та ознаки нечесної підприємницької діяльності зі сторони відповідача; предмет договору не містить вказівки на річ, визначену індивідуальними ознаками; не містить відомостей про продавця товару; порушує принцип солідарної відповідальності лізингодавця та продавця. Крім того, договір було укладено відповідачем без належного дозволу (ліцензії), оскаржуваний договір не було посвідчено нотаріально.

Також відповідач шляхом нечесної підприємницької практики, через ненадання та надання у нечіткий, незрозумілий та двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення позивачем свідомого вибору, що стосується основних характеристик предмету лізингу, способу розрахунку ціни, фактично ввів його в оману.

З урахуванням вищенаведеного просив задовольнити позовні вимоги.

08.02.2017 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою суду від 08.02.2017 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків.

20.03.2017 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 20.03.2017 в справі відкрито провадження та призначено до судового розгляду.

Відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином у порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ЦПК України.

Про причину неявки суд до відома не поставив.

Судові повістки, що направлялися на його адресу за зареєстрованим місцем знаходженням, повернулися до суду без вручення з відміткою поштового відділення про повернення в зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до ч. 3, 5, 8 ст. 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Враховуючи вимоги даної норми закону суд вважає повідомлення відповідача про час розгляду справи належним.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України Про фінансовий лізинг (ч. 2 ст. 806 ЦК України та ч. 1 ст. 2 Закону України Про фінансовий лізинг ).

Судом встановлено, що 20 лютого 2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Авто Інтернешнл +" укладено договір майнового лізингу № 902164 (а.с. 13-27).

Згідно п. 3.1 договору предметом лізингу є транспортний засіб - Kia Soul Facelift 1,6 DOCH AT.

Згідно п. 5.2 лізингоодержувач має право сплачувати авансовий платіж впродовж 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в додатку № 2 до договору, який є невід'ємною частиною та розрахований по формулі, визначеній в п.8.2.2 договору.

Відповідно до додатку №2 до договору від 20.02.2016 вартість предмету лізингу становить 208 000,00 грн.; відсоток платежів - 50%, сума виплат - 104 000,00 грн.; щомісячний платіж - 8666,67 грн.; вартість фінансування (20%) - 41600,00 грн.; комісія за передачу (3%) - 6240,00 грн. (а.с. 25).

На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив 41 600,00 грн. вартості фінансування по договору майнового лізингу №902164 від 20.02.2016, що підтверджується копією квитанції №316 від 20.02.2016 (а.с.29).

У вступній частині Договору фінансового лізингу визначено терміни, які вживаються в договорі.

З терміну авансовий платіж вбачається, що це обов'язковий платіж, сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі, вказаному в Додатку №2 до договору, що сплачується лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів несправедливими є, зокрема, умови договору про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

З оспорюваного позивачем договору вбачається, що при його укладенні відповідачем у його умови були включені обов'язки, які, на думку суду, є несправедливими щодо позивача, як споживача.

Предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на лізингоодержувача згідно з умовами даного договору. Всі ризики по предмету лізингу переходять від лізингодавця до лізингоодержувача в момент передачі предмета лізингу по акту приймання-передачі.

Пунктом 3.6 договору також передбачено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Права та обов'язки сторін визначені в розділі 4 договору, у якому єдиним обов'язком лізингодавця є обов'язок передати у користування та володіння лізингодавцю предмет лізингу в порядку, встановленому даним договором, а обов'язки лізингоодержувача є досить суттєвими і містять 14 пунктів, прямо протилежна позиція міститься у частині прав сторін.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що лізингоодержувач має право сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в додатку № 2 до даного договору, та розрахований по формулі, визначеній в п. 8.2.2 договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати вартості фінансування.

Відповідно до п. 6.1. договору з дати підписання акту приймання-передачі (якщо інше не буде погоджено між лізингоодержувачем і лізингодавцем), лізингоодержувач має право користуватися предметом лізингу згідно з його звичайним призначенням.

Порядок та умови переходу права власності на предмет лізингу визначені в розділі 11 договору, де передбачено, що в разі належного виконання протягом усього строку дії договору зобов'язань щодо сплати всіх лізингових платежів та інших зобов'язань, визначених договором, лізингоодержувач має право набути у власність предмет лізингу за окремо укладеним договором купівлі-продажу по його викупній (залишковій) вартості, яка становить 1,5% від початкової вартості предмета лізингу, вказаної в додатку №3 до договору.

Додатки №2 і №3 до договору містять графіки сплати першого і другого лізингових платежів та вхідну інформацію.

Додаток №4 до договору містить специфікацію предмета лізингу, у якій марка транспортного засобу зазначена: Kia Soul Facelift 1,6 DOCH AT, кількість: 1 ; ціна, грн. (в т. ч. ПДВ): 208 00,00 грн. При цьому, продавець чи постачальник предмета лізингу відповідачем не визначався (а.с. 27).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг , фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувач на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. (ст. 2 Закону України Про фінансовий лізинг ).

Відповідно до ст. 2 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 вказаного Закону, фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. (п.5 ч.1 ст. 1 Закону №2664-III).

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. (ч.1 ст. 5 Закону №2664-III)

Фінансовою установою є - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України. (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №2664-III)

Тобто, чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи.

Частиною 1, 2 ст.7 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Згідно п.3 ч.1 ст.9 Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності , відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Органом, що здійснює видачу ліцензій для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. (п.4 ч.1 ст. 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. (ч. 2 ст. 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

З огляду на положення зазначених вимог чинного законодавства України суд вважає, що послуги з фінансового лізингу ТОВ Авто Інтернешнл+ мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій.

Відсутність у відповідача статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення діяльності з надання послуг майнового лізингу робило неможливим виконання умов договору майнового фінансового лізингу з боку ТОВ Авто Інтернешнл+ .

Згідно приписів ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року №9, відповідно до статей 229 - 233 ЦК (435-15) правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Пунктом 20 цієї ж постанови передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК (435-15) не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Окрім того, згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Спірний договір не містить посилань на наявну у відповідача ліцензію для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що дає підстави вважати що такий дозвіл (ліцензія) у відповідача відсутній, що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

З зазначеного вище можна зробити висновок, що договір лізингу, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Спірний договір не був нотаріально посвідчений і докази у противагу зазначеному на час розгляду справи в суді відсутні.

Крім того, як зазначалось вище, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу автомобіль є індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Отже, предмет договору лізингу не відповідає вимогам ч. 1 ст. 807 ЦК України, оскільки він не визначений індивідуальними ознаками, що вирізняють його з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи його. Зокрема, чітко не вказані тип транспортного засобу, марка, модель, модифікація, ідентифікаційний номер тощо.

Статтею 19 Закону України Про захист прав споживачів встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що договір майнового лізингу № 902164 від 20.02.2016 підлягає визнанню судом недійсним повністю на підставі ч. 1 ст. 2, ст.3, ст. 215 ЦК України у зв'язку з порушенням при його укладенні: ст.ст. 18, 19 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки він: містить несправедливі для споживача умови та ознаки нечесної підприємницької діяльності зі сторони відповідача; ст. 799 ЦК України, оскільки договір не посвідчений нотаріально; ст. 807 ЦК України, оскільки предмет договору не містить вказівки на річ, визначену індивідуальними ознаками; ст. 808 ЦК України, оскільки договір порушує принцип солідарної відповідальності лізингодавця та продавця; ст. 34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , оскільки договір містить ознаки надання фінансових послуг відповідачем, який не має відповідної ліцензії на здійснення такої діяльності.

За приписами ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У зв'язку з тим, що на виконання умов договору майнового лізингу позивачем на рахунок відповідача 20.02.2016 було сплачено 41600,00 грн., що підтверджується чеком ГУ Ощадбанку по м. Києву та області від 20.02.2016 (а.с. 29), то ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у рахунок повернення у натурі грошових коштів, одержаних на виконання недійсного правочину.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, з ТОВ "Авто Інтернешнл +" підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору в розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись Законом України Про фінансовий лізинг , Законом України Про захист прав споживачів , Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , ст.ст. 16, 184, 203, 215, 216, 220, 227, 230, 628, 799, 806, 807, 808 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76 - 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Інтернешнл +" про захист прав споживача, визнання договору майнового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, задовольнити.

Визнати недійсним договір № 902164 майнового лізингу від 20 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП:НОМЕР_1) та товариством з обмеженою відповідальністю Авто Інтернешл + (ЄДРПОУ: 38000541).

Стянути з товариства з обмеженою відповідальністю Авто Інтернешл + (ЄДРПОУ: 38000541) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) грошові кошти в сумі 41 600, 00 (сорок одна тисяча шістсот) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Авто Інтернешл + (ЄДРПОУ: 38000541) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору в розмірі 640, 00 (шістсот сорок) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: