Постанова

від 21.03.2018 по справі 539/3989/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 539/3989/16-ц

провадження № 61-85св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Лубенський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: реєстраційна служба Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_6, приватний нотаріус Стромко Ірина Вадимівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, у складі судді Іващенка Ю. А., від 21 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області, у складі колегії суддів: Лобов О. А., Дряниця Ю. В., Триголов В. М., від 17 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

27 грудня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Лубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, треті особи: реєстраційна служба Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_6, приватний нотаріус Стромко І. В., про визнання права власності, виключення майна з-під арешту, зняття арешту.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 14 серпня 2009 року ним було укладено договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2 з ОСОБА_5, які посвідчено приватним нотаріусом Лубенського міського нотаріального округу Стромко І. В. та зареєстровано у державному реєстрі правочинів відповідно за № 3574647 та № 3574680. Розпорядитися своєю власністю позивач не має можливості, оскільки його право власності оспорюється ОСОБА_8 та ВДВС Лубенського МРУЮ, які вважають, що договір купівлі-продажу будинку є неукладеним, оскільки він своєчасно не зареєстрував його в органах БТІ, а потім у Державній реєстраційній службі. 05 жовтня 2011 року державним виконавцем ВДВС Лубенського МРУЮ на підставі виконавчого листа від 08 вересня 2011 року, виданого Лубенським міськрайонним судом Полтавської області про стягнення коштів з ОСОБА_5 та ОСОБА_6, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та накладено арешт на майно ОСОБА_5 по АДРЕСА_2, а 18 серпня 2011 року та 18 вересня 2012 року в межах здійснення виконавчого провадження державний виконавець описав майно та наклав арешт на належне йому майно.

Із урахуванням зазначеного,а також уточнених позовних вимог, позивач просив позов задовольнити: визнати за ним право власності на будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_2 на підставі договорів купівлі-продажу майна від 14 серпня 2009 року, зареєстрованих у державному реєстрі правочинів за № 3574647 та № 3574680 відповідно; виключити домоволодіння (будинок та земельну ділянку) по АДРЕСА_2 з числа майна, яке підлягає арешту за постановою державного виконавця від 05 жовтня 2011 року про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа Лубенського міськрайонного суду № 2‑1563/2011 від 28 вересня 2011 року про стягнення коштів з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4; виключити домоволодіння (будинок та земельну ділянку) по АДРЕСА_2 з числа майна, яке підлягає арешту за постановою державного виконавця від 14 лютого 2015 року про арешт майна та заборону на його відчуження у виконавчому провадженні про примусове виконання ухвали Лубенського міськрайонного суду у справі № 539/351/15-ц від 06 лютого 2015 року про стягнення коштів з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4; зняти арешт з домоволодіння (будинок та земельна ділянка) по АДРЕСА_2, накладеного актом опису та арешту майна державного виконавця від 18 серпня 2011 року в межах виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа Лубенського міськрайонного суду № 2-1563/2011 від 28 вересня 2011 року про стягнення коштів з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4; зняти арешт з домоволодіння (будинок та земельна ділянка) по АДРЕСА_2, накладеного актом опису та арешту майна державного виконавця від 18 вересня 2012 року в межах виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа Лубенського міськрайоннного суду № 2-1563/2011 від 28 вересня 2011 року про стягнення коштів з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 червня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_2 у відповідності до договорів купівлі-продажу майна від 14 серпня 2009 року, зареєстрованих у державному реєстрі правочинів за № 3574647 та № 3574680 відповідно. Знято арешт з домоволодіння (будинок та земельна ділянка) по АДРЕСА_2, накладений актом опису та арешту майна державного виконавця від 18 серпня 2011 року в межах зведеного виконавчого провадження № 26385688 від 12 травня 2011 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4 Знято арешт з домоволодіння (будинок та земельна ділянка) по АДРЕСА_2, накладений актом опису та арешту майна державного виконавця від 18 вересня 2012 року в межах виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа Лубенського міськрайонного суду № 2-1563 від 28 вересня 2011 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач набув право власності на житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_2 згідно договорів від 14 серпня 2009 року, оскільки правочини були нотаріально посвідчені та пройшли державну реєстрацію, а відповідно до діючого на той час законодавства момент виникнення права власності на майно пов'язувався із державною реєстрацією правочину, а не з реєстрацією права власності на це майно.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що на час укладення ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу будинку і земельної ділянки паралельно існували дві легальні процедури визнання державою права власності особи на нерухоме майно, набуте за договором: державна реєстрація правочину з придбання цього нерухомого майна і державна реєстрація речових прав на набуте нерухоме майно. За змістом діючих та той час нормативних актів, державна реєстрація договору та державна реєстрація майна (прав власності на майно), яка здійснюється на підставі Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , не є тотожними поняттями. Реєстрація речових прав, на відміну від державної реєстрації договору, не мала правовстановлюючого значення. Станом на час виникнення спірних правовідносин закон пов'язував момент виникнення права власності за договором саме із державною реєстрацією такого договору, а не з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно. Таким чином у ОСОБА_3 виникло право власності на спірне майно з моменту укладення договорів купівлі-продажу, які були нотаріально посвідчені, та у той же день відбулася державна реєстрація правочинів (реєстраційні номери № 1061 та № 1063) шляхом внесення запису до державного реєстру правочинів.

06 грудня 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник посилається на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів які б підтверджували, що спірне майно, на яке накладено арешт в межах виконавчого справдження, є його власністю. Договори купівлі-продажу майна від 14 серпня 2009 року не були зареєстровані у порядку, встановленому законом на момент вчинення правочинів, а неукладені правочини не породжують і не можуть породжувати жодних правових наслідків для його сторін. Відсутність права власності у позивача на спірне майно встановлено судовими рішеннями у інших справах, які розглядалися судами різних інстанцій в порядку адміністративного та цивільного судочинства. Крім того, заявлена позовна вимога про зняття арешту зі спірного майна, накладеного актом опису та арешт майна державного виконавця від 18 вересня 2012 року, вже була предметом судового розгляду у порядку адміністративного судочинства у трьох судових інстанціях (справа № 2а‑1670/7768/12, К/800/57101/13, К/800/60931/13).

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2018 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Лубенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, треті особи: реєстраційна служба Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_6, приватний нотаріус Стромко І. В., про визнання права власності, виключення майна з-під арешту, зняття арешту призначено до судового розгляду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 14 серпня 2009 року, зареєстрованого у державному реєстрі правочинів за № 3574647, ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5 нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_2. (т. 1 а.с. 7-9).

14 серпня 2009 року ОСОБА_3 також придбав у ОСОБА_5 нерухоме майно, а саме земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,0712 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1. Договір зареєстровано у державному реєстрі правочинів за № 3574680 (т. 1 а.с. 10-12).

12 серпня 2009 року ОСОБА_4 звертався до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення коштів за договором позики в сумі 76 248 грн. Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 серпня 2009 року з метою забезпечення вказаного позову накладено арешт на майно ОСОБА_5 шляхом заборони відчуження будинку АДРЕСА_2 до вирішення справи по суті (т. 1. а.с.18).

Вказана ухвала внесена до єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (т. 1 а.с. 22).

У лютому 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання вказаних договорів недійсними. В свою чергу у грудні 2011 року ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом про визнання вказаних договорів дійсними.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 лютого 2010 року з метою забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та інших учасників про визнання договору купівлі-продажу недійсним, накладено арешт та заборону на відчуження житлового приміщення будинку АДРЕСА_2, реєстраційний № 2881245, що належить згідно договору ОСОБА_3, а згідно даних реєстрації КП Лубенське МБТІ ОСОБА_5 Заборонено посадовим особам КП Лубенське МБТІ м. Лубни Полтавської області вчиняти будь-які дії з переоформлення та перереєстрації права власності на вказаний житловий будинок, оскільки є підстави вважати, що відповідачі з метою ухилення від виконання рішення суду можуть продати або іншим чином відчужити вищевказане майно (т. 1 а.с.19).

Постановою державного виконавця ВДВС Лубенського МУЮ від 04 лютого 2010 року за вказаною ухвалою відкрито виконавче провадження (т. 1 а.с. 23).

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області у справі № 2-12/2012 від 24 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 серпня 2009 року на домоволодіння АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат (т. 1 а.с. 73-75).

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 14 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2012 року, вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін (т.1 а.с. 13 - 14, 71-72).

18 серпня 2011 року державним виконавцем ВДВС Лубенського МУЮ в межах ЗВП № 26385688 від 12 травня 2011 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 накладено арешт на домоволодіння по АДРЕСА_2 та складено акт опису та арешту майна, що складається з будинку, сараю, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 29).

05 жовтня 2011 року постановою державного виконавця ВДВС Лубенського МУЮ відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-1563 від 28 вересня 2011 року Лубенського міськрайонного суду Полтавської області про солідарне стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованості по позиці в сумі 76 248 грн. Боржнику надано строк до 12 жовтня 2011 року для добровільного виконання рішення суду та накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_6 по АДРЕСА_2, фактичне місце проживання зазначено АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 24).

07 листопада 2011 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області, з метою забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі продажу будинку АДРЕСА_2, заборонено КП Лубенське МБТІ вчиняти будь-які дії з переоформлення та перереєстрації вказаного житлового будинку (т. 1 а.с. 20).

18 вересня 2012 року державним виконавцем ВДВС Лубенського МУЮ в межах виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа Лубенського міськрайонного суду № 2-1563 від 28 вересня 2011 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 накладено арешт та складено акт опису та арешту майна, що складається з земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та домоволодіння з надвірними спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 31).

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до відділу ДВС Лубенського МУЮ про визнання неправомірними дій державного виконавця ВДВС Лубенського МРУЮ щодо ініціювання та внесення до суду подання про примусове проникнення до житла по АДРЕСА_2, належного ОСОБА_3, проникнення 18 вересня 2012 року в дане домоволодіння, проведення там опису та арешту домоволодіння та земельної ділянки, відмови у видачі копії ухвали суду про проникнення в житло та акту опису майна; скасування арешту та акту опису майна від 18 вересня 2012 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року, відмовлено в задоволенні вищевказаного адміністративного позову (т. 1 а.с. 58-61, 65-67).

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 про виключення будинку АДРЕСА_2 з акту опису та арешту, зняття арешту з даного майна, посилаючись, зокрема на те, що не має можливості зареєструвати своє право власності. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 вересня 2014 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 листопада 2014 року (справа № 539/2361/14) ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позову ( т.1 а.с. 27-28).

Постановою державного виконавця ВДВС Лубенського МУЮ від 14 лютого 2015 року на підставі ухвали Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 лютого 2015 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2, належне ОСОБА_5, та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.25).

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 травня 2016 року на земельну ділянку та житловий будинок, належні ОСОБА_5, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, 18 вересня 2012 року накладено обтяження на підставі акту опису та арешту майна Лубенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Полтавській області (т.1 а.с. 54-57).

Відповідно до положень частини третьої та четвертої статті 334 ЦК України (у редакції станом на 05 серпня 2009 року) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації

Частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції станом на 05 серпня 2009 року) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 657 ЦК України (у редакції станом на 05 серпня 2009 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною першою статті 321ЦК України (у редакції станом на 05 серпня 2009 року) передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до пункту першого статті 328 ЦК України (у редакції від 05 серпня 2009 року) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, їх правочинів.

Статтею 392 ЦК України (у редакції від 05 серпня 2009 року) передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що 14 серпня 2009 року між ОСОБА_9 і ОСОБА_3 були укладені договори купівлі-продажу спірного майна, які були посвідчені приватним нотаріусом, та 14 серпня 2009 року відбулася державна реєстрація обох правочинів шляхом внесення записів до державного реєстру правочинів відповідно до пунктів 1, 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671. Після укладення договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки у серпні 2009 року ОСОБА_3 об'єктивно був позбавлений можливості у встановленому порядку зареєструвати свої речові права на придбане майно у зв'язку з наявністю судового акту про арешт спірних об'єктів нерухомості (ухвала Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13 серпня 2009 року) та арештів, накладених пізніше.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що право власності ОСОБА_3 було незареєстрованим тривалий час у зв'язку з розглядом судових спорів відносно договорів з відчуження цього нерухомого майна, а також щодо скасування арештів, накладених на нього, існувала певна правова невизначеність у відносинах права власності ОСОБА_3 щодо придбаного нерухомого майна.

Таким чином, набуте згідно із статтею 334 ЦК України право власності ОСОБА_3 на спірне майно є порушеним та підлягає захисту в порядку статті 392 ЦК України, оскільки воно не визнається та заперечується відповідачами, про що свідчать судові спори між ними, а також дії і рішення органів державної виконавчої служби.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що підстави для закриття провадження у даній справі в частині заявлених позивачем вимог відносно акта державного виконавця від 18 вересня 2012 року з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції чинній на момент розгулу справи) відсутні, оскільки у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до відділу ДВС Лубенського міжрайонного управління юстиції про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії (а.с. 58-67) спір про визнання за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно та виключення цього майна з акту опису по суті не вирішувався, а отже це не є тотожній спір відносно вимог про скасування акта державного виконавця від 18 вересня 2012 року.

Крім того, судами зроблено правильний висновок щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, оскільки на позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК України і пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, не поширюються правила про позовну давність.

За змістом частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) обставини, встановлені під час розгляду справи за позовом про право на майно, не мають обов'язкової сили для осіб, які не брали участі у справі. Такі особи мають право на звернення до суду із самостійним позовом про право на це майно. Разом із тим під час розгляду справи за таким позовом суд враховує обставини раніше вирішеної справи про право на спірне майно незалежно від того, встановлені вони судовим рішенням, що набрало законної сили, у цивільній, господарській або адміністративній справі. Якщо суд дійде інших висновків, ніж ті, що містяться в судовому рішенні щодо раніше вирішеної справи, він має навести відповідні мотиви. При цьому суд має виходити з того, що правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Висновки (судження) суду щодо прав і обов'язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин, не є преюдиційними.

Апеляційним судом надано належну оцінку посилання ОСОБА_4 на преюдиційність висновків, викладених у судових рішеннях, зокрема в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2012 року та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року, про те, що договори купівлі-продажу від 14 серпня 2009 року є неукладеними, оскільки вони не пройшли державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

У цій справі відповідно до положень частини третьої та четвертої статті 334 ЦК України (у редакції станом на 05 серпня 2009 року) суди дійшли висновку, що на підставі укладених договорів купівлі-продажу від 14 серпня 2009 року, які недійсними у встановленому законом порядку визнані не були, у ОСОБА_3 виникло право власності на нерухоме майно. Правильність застосування вказаних норм сумнівів не викликає.

Крім того, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до відділу ДВС Лубенського міжрайонного управління юстиції про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, Вищий адміністративний суду України в ухвалі від 22 травня 2014 року зазначив, що особа яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про знаття з нього арешту у порядку, встановленому статтею 60 Закону України Про виконавче провадження (у редакції на момент ухвалення рішення в адміністративній справі).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, встановили факт невизнання та обмеження права позивача на спірне майно. Позивачем правильно обрано спосіб захисту своїх прав, заявлено позовні вимоги до належних відповідачів на підставі статті 392 ЦК України, які у повному обсязі та правильно розглянуті судами попередніх інстанцій. Судами надано належну оцінку встановленим обставинам у справах, які розглядалися тривалий час судами в порядку адміністративного та цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 червня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк