Рішення

від 19.03.2018 по справі 910/22160/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.03.2018Справа № 910/22160/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" (10002, обл. Житомирська, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 112, ідентифікаційний код 39749486)

до 1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ідентифікаційний код 14360570)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Форса ЛТД" (49083, обл. Дніпропетровська, м. Дніпро, пр.-т Газети "ПРАВДА", 29, кімната 706, ідентифікаційний код 38895219)

про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги

Представники сторін:

від позивача: Камишева К.В. - представник

від відповідача-1: Малярчук Т.В. - представник

від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Форса ЛТД" про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що виконав свої зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" по договору поруки № 4Ф13811И/П від 20.10.2016 та сплатив заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Форса ЛТД" за кредитним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 порушено провадження у справі № 910/22160/17 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 17.01.2018 за участю представників сторін.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 за № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 за № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2018 суд ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.01.2018.

31.01.2018 через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача-1.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 09.02.2018 у порядку статті 183 Господарського процесуального кодексу України.

31.01.2018 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що позивач не довів факт порушення відповідачем його прав та законних інтересів.

У зв'язку з перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному, підготовче засідання, призначене на 09.02.2018 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2018 розгляд справи № 910/22160/17 призначено на 23.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 19.03.2018.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача-1 заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, докази отримання повідомлення про місце, дату та час розгляду справи у суду відсутні.

Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Приписами ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Форса ЛТД" є: 49083, обл. Дніпропетровська, м. Дніпро, пр.-т Газети "ПРАВДА", 29, кімната 706.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 14.12.2017, 17.01.2018, 31.01.2018, 12.02.2018 та 23.02.2018 направлялись судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача-2, проте, конверти з ухвалами від 14.12.2017 та 17.01.2018 повернулись з відміткою: "повернуто за закінчення строку зберігання", в той час, як вбачається з відомостей сайту Укрпошти конверти з ухвалами від 31.01.2018 (поштове повідомлення № 0103044554988), від 12.02.2018 (поштове повідомлення № 010344556913) були вручені "особисто" 09.02.2018 та 17.02.2018 (відповідно).

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач-2 повідомлявся про розгляд справи № 910/22160/17 за правилами загального позовного провадження - належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, 19.03.2018 у судовому засіданні, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1 Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (кредитор) укладено договір поруки № 4Ф13811И/П, умовами якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Форса ЛТД" (боржник) своїх зобов'язань за Кредитним договором, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору (п. 1 договору).

Пунктом 2 даного договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений (п. 3 договору).

Згідно п. 4 договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

У випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 договору).

Сторони дійшли згоди, що поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (п. 6 договору).

Відповідно до п. 7 договору вказано, що у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 договору).

Пунктом 9 даного договору передбачено, що у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.

Згідно з п. 10 договору кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір набуває чинності з дати його укладання, підписання та скріплення печатками Сторін і діє три роки від дати його укладання. Порука припиняється після закінчення строку у три роки від дати укладання цього договору ( п.11 договору).

Пунктом 17 передбачено, що цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа 05.01.2016, укладеної сторонами.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що належним чином виконав договір поруки та сплатив за боржника кредит, у зв'язку з чим є підстави для визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форса ЛТД" сплати суми боргу за Кредитним договором і визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" права вимагати від відповідача-2 сплати суми боргу за Кредитним договором.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відтак, передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Як вказує відповідач-1 у своєму відзиві та з чим погоджується суд, позивачем жодним доказом не підтверджено порушення зі сторони відповідачів прав та законних інтересів.

Крім того, як зазначає відповідач-1 аргументи викладені у позовній заяві не містять посилань на жодні належні та допустимі докази переходу прав та обов'язків кредитора до позивача у повному обсязі, і одночасно з цим на докази, що б вказували на обсяг прав, що виникли чи припинились у будь-яких осіб внаслідок дій позивача.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять документального підтвердження того, що: позивач звертався до відповідача-2 з вимогою сплатити грошові кошти у сумі 47 224 456, 65 грн., а останній відмовився від цього; Банк звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форса ЛТД" з вимогою виконати умови Кредитного договору та/або до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" з вимогою виконати умови договору поруки.

Щодо факту укладення та дійсності договору поруки від 20.10.2016, то суд вважає за необхідне вказати наступне.

Так, частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

З поданого суду примірника тексту договору поруки, а саме пункту 17 вбачається, що цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа 05.01.2016, укладеної сторонами.

Проте, суду не надано свідоцтва про акредитацію центру сертифікації ключів; атестату відповідності виданого Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, тощо. Крім того, представлений примірник договору поруки без проведення засвідчення (перевірки) ЕЦП в електронному документі і немає висновку АЦСК у письмовій формі, який містить підписи представників АЦСК і завірений печаткою.

Крім того, документального підтвердження наявності повноважень у ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності № 20-К-Н-О від 06.01.2016 на підписання договору поруки, суду також не надано.

Так, частина перша статті 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Згідно з частиною третьої вказаної статті використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, вказане кореспондується із статтею 181 Господарського кодексу України.

Відтак, виходячи із аналізу вказаних статей, обґрунтованим є висновок, що національне законодавство прирівнює електронні договори до паперових і допускає можливість підписання їх електронним підписом відповідно до спеціального закону.

Таким спеціальним законом є Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг", у статті 5 якого визначено, що електронний документ як документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Обов'язковим реквізитом електронного документа визначено електронний підпис (стаття 6 вказаного Закону).

Відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний підпис - це дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.

Тобто, під електронним підписом розуміються різні способи підписання електронного документа: текстовий підпис в електронному документі, цифрове зображення рукописного підпису, секретний код, пароль тощо.

Проте, Закону України "Про електронний цифровий підпис" регулює питання підписання електронних документів саме електронним цифровим підписом.

Відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" особа, що бажає використовувати електронний цифровий підпис, має отримати посилений сертифікат ключа електронного цифрового підпису в українському акредитованому центрі сертифікації ключів.

Таким чином, електронною формою договору за чинним законодавством України не може визнаватись звичайне електронне повідомлення чи електронний файл. Обов'язковим реквізитом електронного документа має бути електронний цифровий підпис.

Використання інших видів електронних підписів, крім електронного цифрового, здійснюється у разі наявності у сторін про це попередньої домовленості (стаття 6 Закону).

При цьому, відповідно до частини третьої статті 207 ЦК України в укладеному сторонами договорі мають міститись зразки електронного підпису.

За відсутності такого договору використання інших електронних підписів, крім електронного цифрового, матиме наслідком невизнання договору електронним документом і суди, у такому разі, позбавлені можливості розглядати договір як доказ у справі.

Системний аналіз чинного законодавства України підтверджує можливість використання різних видів електронного підпису. Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено застосування в бухгалтерському обліку первинних документів в електронному вигляді за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2.3).

Відповідно до пункту 2.4. вказаного Положення серед обов'язкових реквізитів первинного документа визначено особистий чи електронний підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Таким чином, це може бути як електронний цифровий підпис, так і інші види підпису.

Суд вказує, що не є підтвердженням укладення правочину за відсутності належним чином оформленого оригіналу в електронній формі або на паперовому носії та відповідно посвідченої копії для долучення до матеріалів справи.

Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний цифровий підпис - це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Отже, з наданого в матеріали справи примірника договору поруки не вбачається можливості ідентифікувати підписувача та підтвердити цілісність вкладеного файлу. Відповідно не можливо встановити хто саме укладав цей електронний документ.

Стаття 5 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачає, що для обміну офіційними електронними документами між відправником та отримувачем повинен бути укладений договір для засвідчення чинності відкритого ключа сертифікатом ключа, сформованим центром сертифікації ключів, а також використовувати електронний цифровий підпис без сертифіката ключа.

Крім того, статтею 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Із матеріалів справи не вбачається укладення такого договору сторонами у справі, як не вбачається і у самому договорі поруки реквізитів визначених у вище зазначених статтях закону.

З урахуванням викладеного, у господарського суду відсутні правові підстави для прийняття як належного доказу виникнення правовідносин поруки примірника договору поруки представленого позивачем, оскільки такий електронний документ немає і не мав юридичної сили і статусу офіційного документа.

Крім того, слід зазначити, що в обґрунтування позовних вимог, позивача зазначає, що у відповідності до договору поруки, виконав обов'язок боржника - відповідача-2 перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", здійснив погашення заборгованості в сумі 47 224 456, 65 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 2152 від 20.10.2016.

Разом з тим, ч.ч. 1-2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Так, частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із ч.ч. 1-2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1 та 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позаяк, умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Як вказує позивач, згідно платіжного доручення № 2152 від 20.10.2016 відповідачу-1 було перераховано кошти в сумі 47 224 456, 65 грн. з призначенням платежу виконання зобов'язань за Кредитним договором згідно договору поруки.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов'язання за Кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, за Кредитним договором.

Суд вказує про те, що в матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження того, що 20.10.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Форса ЛТД" перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" за Кредитним договором становила саме 47 224 456, 65 грн.

За відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за Кредитним договором та того, що за рахунок коштів в розмірі 47 224 456, 65 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника - відповідача-2 за Кредитним договором, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем виконання зобов'язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.

При цьому, зі змісту приписів частин першої та другої статті 556 ЦК України вбачається, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання.

Даний висновок також узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

У свою чергу, часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що позивачем документально не підтверджено, яким чином Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" визначено, що саме така сума має бути сплачена за боржника.

Також, зі змісту договору поруки неможливо встановити суму заборгованість за Кредитним договором.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини та наведенні норми та беручи до уваги, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" про визнання права вимоги та визнання відсутнім права вимоги відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 27.03.2018

Суддя Д.О. Баранов