Рішення

від 27.03.2018 по справі 922/434/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2018 р.м. Харків Справа № 922/434/18

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Чистякової І.О.

за участю секретаря судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт", м. Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю "БОШ ХАРКІВ", м. Харків про стягнення 5585,36 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Маріупольський державний морський торговельний порт" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "БОШ ХАРКІВ" штрафних санкцій у розмірі 5585,36 грн., з яких: 3110,83 грн. - пені за порушення строків поставки товару та 2474,53 грн. - штрафу за договором поставки №27-7/16/513 від 06.12.2016. Крім того, позивачем у позовній заяві викладено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо поставки товару на суму 35350,39 грн. за договором поставки №27-7/16/513 від 06.12.2016, у зв'язку з чим йому нараховано штраф в розмірі встановленому в п.5.2. Договору та пеню за період з 31.12.2016 по 28.03.2017 у розмірі визначеному в п.5.2. Договору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 березня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/434/18, задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження та зазначено, що справу належить розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 27 березня 2018 р. о 12:00 год.

Цією ж ухвалою суду відповідачеві, згідно статті 251 ГПК України, було встановлено строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення цієї ухвали.

Позивач в призначене судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач в судове засідання не з'явився, своїм правом на подання відзиву в порядку ст. 165 ГПК України не скористався, проте 27.03.2018 подав до суду заяву про застосування позовної давності (вх. №8083), в якій просить суд застосувати спеціальну позовну давність, за наслідком чого частково відмовити в задоволенні позовних вимог, а також просить суд розглянути справу без участі відповідача за наявними у справі матеріалами та доказами.

Вказана заява відповідає вимогам ст. 170 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду та приєднується до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, суд вважає заможливе розглядати справу за відсутністю представників сторін та відповідно задовольняє клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності його представника.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

06.12.2016 між Державним підприємством "Маріупольський державний морський торговельний порт" (надалі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОШ ХАРКІВ" (надалі - Постачальник) було укладено договір поставки №27-7/16/513 від 06.12.2016 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити на склад Покупця, а Покупець прийняти та оплатити нову, не експлуатовану, промислову продукцію, далі іменовану - товар, в кількості та за цінами, які вказані в Додатках №1 та №2 до даного Договору, що є невід'ємними частинами даного Договору

Згідно з п.1.2. Договору Постачальник зобов'язується поставити товар власним/найманим транспортом, за свій рахунок, та з оформленням первинних документів на умовах поставки DDP, що відповідають міжнародним правилам інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" у редакції 2010 року.

Відповідно до п.2.1. Договору поставка товару здійснюється партіями протягом 14 робочих днів з моменту отримання письмової заявки Постачальником, якщо інше не обговорено в Додатку окремо.

Згідно з п.2.2. Договору датою поставки вважається дата прийняття товару на складі Покупця.

Відповідно до п.3.2. Договору здавання-прийняття товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкцій про порядок приймання продукції і товарів по кількості і якості № П-6 від 15.06.65р. і № П-7 від 25.04.66р.

Згідно з п.4.1. Договору сума договору становить 520799,93 грн., у т.ч ПДВ -86799,99 грн.

Відповідно до п.4.2. Договору Покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 30 банківських днів з моменту поставки товару на склад Покупця, на підставі оригіналу рахунку та податкової накладної оформленої відповідно до вимог ст.201 Податкового кодексу України.

Згідно з п.5.2. Договору за не поставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару Постачальник сплачує Покупцеві пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого, несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення більш 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Відповідно до п.8.1. Договору (з урахуванням додаткової угоди №2 від 30.12.2016) Договір набирає сили з дати підписання і діє до 31.03.2017, а в частині обов'язків, що виникли в період даного договору і відповідальності за їхнє виконання, до повного їхнього виконання проведеного належним чином, і за вимогою кредитора відшкодування нанесених збитків і сплати неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи сторонами не вносились зміни щодо кількості, вартості та строків поставки товару.

07.12.2016 позивач своїм листом за вих. № 20/9-3210 надав, а відповідач 12.12.2016 отримав письмову заявку на поставку продукції на суму 520799,93 грн., що не спростовано відповідачем.

Отже, товар мав бути поставлений позивачу не пізніше 30.12.2016.

16.12.2016 відповідачем за видатковою накладною №905 від 14.12.2016 було поставлено позивачу товар на суму 427210,40 грн., що також підтверджується приймальним актом позивача №64 від 16.12.2016 та приймальним актом позивача №405 від 16.12.2016.

23.12.2016 відповідачем за видатковою накладною №951 від 23.12.2016 було поставлено позивачу товар на суму 58239,12 грн., що також підтверджується приймальним актом позивача №439 від 26.12.2016.

Поставка товару на суму 35350,39 грн. була здійснена відповідачем 29.03.2017, що підтверджується видатковою накладною №381 від 27.03.2017 та приймальним актом позивача №86 від 29.03.2017

За таких обставин, відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо поставки товару на суму 35350,39 грн. та за період з 31.12.2016 по 28.03.2017 позивачем нараховано пеню у розмірі визначеному в п.5.2. Договору, що становить 3110,83 грн. та приймаючи до уваги те, що прострочення з поставки товару на 35350,39 грн. тривало більш 30 днів додатково позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 7% від вказаної суми, що становить 2474,53 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230, ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Як вищевстановлено, згідно з п.5.2. Договору за не поставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару Постачальник сплачує Покупцеві пеню в розмірі 0,1 % від вартості непоставленого, несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення більш 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Отже, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 у справі № 910/23600/13/3-204гс14.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Приймаючи до уваги те, що відповідач прострочив поставку товару понад 30 днів на суму 35350,39 грн., позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 відсотків від вартості недопоставленого товару, що становить - 2474,53 грн. є обґрунтованими.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Відповідно до п.8.1. Договору (з урахуванням додаткової угоди №2 від 30.12.2016) сторони передбачили можливість нарахування пені до повного виконання зобов'язання.

У п. 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14, господарським судам роз`яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Крім того, у п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені, судом встановлено, що заявлений до стягнення розмір пені в сумі 3110,83 грн. відповідає вимогам чинного законодавства.

Проте, у заяві про застосування позовної давності відповідач просить суд застосувати спеціальну позовну давність щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені та штрафу.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" господарським судам України роз'яснено, що стосовно вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вищевстановлено у п.2.1. Договору поставка товару здійснюється партіями протягом 14 робочих днів з моменту отримання письмової заявки Постачальником, якщо інше не обговорено в Додатку окремо.

07.12.2016 за вих. №20/9-3210 позивач надав, а відповідач 12.12.2016 отримав письмову заявку на поставку продукції на суму 520779,93 грн.

Таким чином, товар за даним договором мав бути поставлений не пізніше 30.12.2016.

Отже, з 31.12.2016 починається перебіг позовної давності стосовно вимог про стягнення пені, а з 31.01.2017 перебіг позовної давності стосовно вимог про стягнення штрафу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 21.02.2018, про що свідчить поштовий штамп на конверті, в якому надійшла позовна заява до суду.

Тобто, на момент звернення позивача до суду з позовом про стягнення штрафу в сумі 2474,53 грн. сплила позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачем.

Згідно ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У п. 2.1., п. 2.2, п. 2.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 р. за № 14 господарським судам роз`яснено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зважаючи на вищевикладені обставини, приписи закону і на те, що позивачем не наведено поважності причин пропущення позовної давності, позивач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 2474,53 грн., пені, нарахованої за прострочення поставки товару на суму 35350,39 грн. за період з 31.12.2016 по 20.02.2017 в сумі 1838,22 грн. слід відмовити зі спливом позовної давності.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 1272,61 грн. пені, яка нарахована за період з 21.02.2017 по 28.03.2017 за прострочення поставки товару на суму 35350,39 грн., суд вважає, що вони є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, відповідають вимогам діючого законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у разі часткового задоволення позову покладається - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з чим, витрати зі сплати судового збору в сумі 401,47 грн. покладаються на відповідача та витрати зі сплати судового збору в сумі 1360,53 грн. покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 254, 258, 261, 267, 526, 611, 612, 623-629, 631, 662, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193, ст. 232 Господарського кодексу України; ст.ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 1272,61 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БОШ ХАРКІВ" (61110, м. Харків, вул. Верещагіна, буд. 6, ідентифікаційний код 40153484) на користь Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" (87510, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, буд. 99, ідентифікаційний код 01125755) пеню в сумі 1272,61 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 401,47 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Врешті частині позову в сумі 4312,75 грн. - відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 27.03.2018 р.

Суддя ОСОБА_1