Постанова

від 27.03.2018 по справі 292/967/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Рябенька Т.С.

Суддя-доповідач:Шидловський В.Б.

ПОСТАНОВА

іменем України

"27" березня 2018 р. Справа № 292/967/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шидловського В.Б.

суддів: Мацького Є.М.

Шевчук С.М.,

за участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М.,

представника позивача: Москалика В.В.

представника відповідача: Сірої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Лібос" на ухвалу Червоноармійського районного суду Житомирської області від "07" грудня 2017 р. у справі за позовом Приватного підприємства "Лібос" до Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради , -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Приватне підприємство "Лібос" звернулося з адміністративним позовом до суду у якому просило визнати рішення Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, прийняте 01.08.2017 року на 17 сесії 7-го скликання № 178 "Про відміну рішення 40 сесії 6 скликання від 27.07.2015 року № 432 "Про надання дозволу на заключення типових договорів на управління спадщиною" протиправним та скасувати його, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Ухвалою Червоноармійського районного суду Житомирської області від 07 грудня 2017 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України, у зв"язку із тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Приватне підприємство "Лібос" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказану ухвалу та направити справу в суд першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що у жовтні 2017 року ПП "Лібос" звернулося до суду з даним адміністративним позовом до Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, мотивуючи його тим, що на підставі рішення 40 сесії 6 скликання даної сільської ради від 27.07.2015 року № 432 "Про надання дозволу на заключення типових договорів на управління спадщиною" між позивачем та відповідачем було укладено договори на управління спадщиною, які є діючими на даний час. Згідно вказаного рішення Соколівська сільська рада Пулинського району, розглянувши звернення ПП "Лібос" за № 6 від 15.06.2015 року щодо заключення типових договорів на управління спадщиною земельних часток (паїв), які знаходяться на території Соколівської сільської ради на період до моменту оформлення своїх спадкових прав спадкоємцями, вирішила доручити типові договори на управління спадщиною ПП "Лібос" в особі Молодковця Л.І. щодо неуспадкованого майна померлих осіб та доручила сільському голові Колеснику А.В. оформити та підписати типові договори на управління спадщиною згідно чинного законодавства. Після прийняття вказаного рішення воно було реалізоване та між сторонами 04.07.2017 року були укладені договори на управління спадщиною, які на день подання позову є в наявності в ПП "Лібос" щодо наступних земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_1 площею 2,8557 га, НОМЕР_2 площею 2,7528 га, НОМЕР_3 площею 2,4283 га, НОМЕР_4 площею 2,4283 га, НОМЕР_5 площею 1,5939 га, НОМЕР_7 площею 2.4147 га, НОМЕР_9 площею 2,4389 га, НОМЕР_6 площею 2,6315 га, НОМЕР_8 площею 2,4869 га, НОМЕР_10 площею 2,4740 га, НОМЕР_11 площею 2,4750 га, НОМЕР_12 площею 2,3800 га, НОМЕР_13 площею 3,5875 га, НОМЕР_16 площею 0,8064 га, НОМЕР_15 площею 2,3817 га, НОМЕР_14 площею 3,5855 га, НОМЕР_17 площею 2,8774 га, НОМЕР_18 площею 2,5209 га, НОМЕР_19 площею 2,5152 га, НОМЕР_20 площею 0,5301 га, НОМЕР_23 площею 2,9186 га, НОМЕР_22 площею 2,8056 га, НОМЕР_21 площею 2,5100 га, НОМЕР_24 площею 2,3556 га, НОМЕР_25 площею 2,8500 га, НОМЕР_26 площею 3,3250 га, НОМЕР_27 площею 3,4532 га, НОМЕР_28 площею 2,5300 га, НОМЕР_29 площею 2,6061 га, НОМЕР_30 площею 0,9248 га, НОМЕР_31 площею 2,5174 га, НОМЕР_32 площею 2,4436 га, НОМЕР_33 площею 2,0134 га, НОМЕР_34 площею 2,5100 га, НОМЕР_37 площею 2,2658 га, НОМЕР_36 площею 2,5488 га, НОМЕР_35 площею 2,3962 га, НОМЕР_38 площею 3,2972 га, НОМЕР_39 площею 2,9256 га, НОМЕР_40 площею 2,8096 га, НОМЕР_41 площею 2,9979 га, НОМЕР_44 площею 3,3689 га, НОМЕР_43 площею 2,9850 га, НОМЕР_42 площею 0,8200 га, НОМЕР_45 площею 0,7312 га.

Дані договори укладені до моменту витребування спадщини спадкоємцями, але в будь-якому випадку на строк не більше п'яти років. 01.08.2017 року Соколівською сільською радою Пулинського району Житомирської області на сімнадцятій сесії сьомого скликання сільської ради було прийнято рішення № 178 "Про відміну рішення 40 сесії 6 скликання від 27.07.2015 року № 432 "Про надання дозволу на заключення типових договорів на управління спадщиною". Згідно чинного законодавства за органами місцевого самоврядування закріплюється право на зміну та скасування власних рішень, однак разом з тим органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов язані з реалізацією певних суб єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Оскільки оскаржуване рішення відповідача є ненормативним правовим актом органу місцевого самоврядування, актом одноразового застосування і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому позивач просить визнати рішення Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, прийняте на 17 сесії 7-го скликання № 178 01.08.2017 року "Про відміну рішення 40 сесії 6 скликання від 27.07.2015 року № 432 "Про надання дозволу на заключення типових договорів на управління спадщиною" протиправним та скасувати його, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку суду апеляційної інстанції такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 КАС України (в редакції на момент прийняття рішення судом першої інстанції), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із частиною 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч.1 ст.3 КАС України, термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою в публічно-правових відносинах, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. Ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

На підставі вказаного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права та вичерпує свою дію після реалізації.

Враховуючи вказані законодавчі положення та обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржуване рішення сесії вичерпало свою дію після його реалізації (укладення договору на управління спадщиною), а відтак подальше оспорювання правомірності набуття земельних ділянок в управління має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена судовою палатою у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України в постанові від 16.12.2015 (справа № 6-2510ц15), а також у постановах судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.12.2014 (справа № 21-308а14) та від 16.12.2014 (справа № 21-544а14), які з врахуванням вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковими для врахування судами при розгляді справ у подібних правовідносинах.

Також слід зауважити, що згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Класична інтерпретація суті конструкції "суд, встановлений законом" викладена Європейським судом у рішенні по справі "Сокуренко і Стригун проти України" та згідно п.24 цього рішення полягає у такому: "Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)".

Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію суд, встановлений законом : організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

На підставі аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що у випадку, що розглядається, спір за своєю сутністю не є публічно-правовим, а приватноправовим, оскільки вимоги позивача не підпадають під дію ст.17 КАС України, а тому такий має розглядатися за правилами цивільного (господарського) судочинства, що є наслідком залишення ухвали суду першої інстанції без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції. Ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Лібос" залишити без задоволення, ухвалу Червоноармійського районного суду Житомирської області від "07" грудня 2017 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Шидловський

судді: Є.М. Мацький

С.М. Шевчук

Повне судове рішення складено "27" березня 2018 р.