Рішення

від 28.03.2018 по справі 910/78/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 28.03.2018Справа №  910/78/18 Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Спичак О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу За позовомСелянського Фермерського Господарства "Золоте" ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "Віппер" Простягнення 21 414,00 грн.                     Без повідомлення (виклику) учасників справи;                                                                                                                                                                     ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Селянське Фермерське Господарство “Золоте” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Віппер” про стягнення 21  414,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо поставки запчастин, вартість яких, в свою чергу була позивачем оплачена.  У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про повернення безпідставно набутих коштів.    Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/78/18 від 11.01.2018 позовну заяву Селянського Фермерського Господарства “Золоте” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Віппер” про стягнення 21  414,00 грн. залишено без руху.           26.01.2017 від Селянського Фермерського Господарства “Золоте” надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 11.01.2018. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч.      1 ст.      250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідно до частини 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч.      6 ст.      242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з ч.      4 ст.      89 Цивільного кодексу України      відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.           Так, з метою повідомлення відповідача     про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.01.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04119, вул. Дегтярівська 33-В, оф. 32, м. Київ. Однак, як вбачається із даних, які містяться на сайті ПАТ «Укрпошта» за посиланням  http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku, зазначене поштове відправлення не було вручене адресату та повернулось на адресу Господарського суду м. Києва. Згідно з ч.      6 ст.      242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому відділенні відмітки про те, що адресата не знайдено, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в   електронній   формі   не   пізніше  наступного  дня  після  їх виготовлення   і   підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для  доступу  до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує  ведення  Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована  система  збирання,  зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові  рішення,  внесені  до  Реєстру,  є  відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу  на   офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.01.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає наступне. 26.06.2017 відповідачем за допомогою електронної пошти було надіслано позивачу сканкопію договору поставки № 114/06/17. Зі сторони відповідача зазначена сканкопія підписана та завірена печаткою товариства. За твердженнями позивача, враховуючи необхідність швидкого отримання запчастин, позивач здійснив перерахування грошових коштів відповідачу у сумі 21    414,00 грн. на реквізити, зазначені у договорі, без фактичного підписання зазначеного договору. В подальшому, позивач звертався до відповідача із претензією щодо поставки товару № 153 від 17.07.2017, а також із претензією щодо повернення грошових коштів у сумі 21    414,00 грн. Оскільки товар не було поставлено, а грошові кошти не були повернуті позивачу, останній вважає договір поставки № 114/06/17 від 26.06.2017 недійсним, у зв'язку із чим Селянське Фермерське Господарство "Золоте" звернулось із відповідною позовної заявою про стягнення з відповідача 21    414,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів. В свою чергу, відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги   підлягають задоволенню повністю з наступних підстав. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що  правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою(ч.2 ст. 207). Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу. Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. З матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до направленого електронною поштою договору  перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 21    414,00 грн., що засвідчується платіжним дорученням № 155 від 27.06.2017, проте відповідач після отримання вказаних коштів не здійснив поставку вказаного товару. Виходячи з приписів ст.ст. 530,    663 Цивільного кодексу України    суд дійшов висновку, що строк поставки відповідачем товару, який було попередньо оплачено позивачем, настав. 17.07.2017 позивачем на адресу відповідача було надіслано претензією щодо поставки товару, а також 09.08.2017 претензією щодо повернення грошових коштів. Проте відповідачем вимога позивача про поставку оплаченого товару залишена без задоволення, грошові кошти не повернуті. Одночасно, посилання заявника при зверненні із даною позовною заявою, на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України, суд до уваги не приймає, з урахуванням наступного. Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. З'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.    Аналогічну правову позицію висловлено у п.3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.           Наразі, господарський суд зазначає, що позивачем не вірно визначено норму матеріального права, яка має застосовуватись до спірних правовідносин, а тому для ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд застосовує норми ст. 693 Цивільного кодексу України.           Враховуючи вищезазначене у сукупності,  суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми попередньої оплати нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю у розмірі 21    414,00 грн. Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, - В И Р І Ш И В: 1.  Позовні вимоги задовольнити повністю.            2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віппер" (місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул.Дегтярівська 33-В, оф. 32, код ЄДРПОУ 41073468) на користь Селянського Фермерського Господарства "Золоте" (місцезнаходження: вул.Садова, 12, с.Нижньопокровка, Луганська область, Старобільський район, 92714 , код ЄДРПОУ 3045053) 21    414,00 грн.  передплати та 1    600,00 грн. судового збору. 3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 4. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. 5. Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.          Суддя                                                                                                 Спичак О.М.