Рішення

від 19.03.2018 по справі 907/894/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.03.2018 м. Ужгород Справа № 907/894/17

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

За участю секретаря судового засідання Кут Л.В.

розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Требішов , м. Берегово до фізичної особи - підприємця Перевала Вікторії Вікторівни, м. Берегово про стягнення суми 31646,08грн.

За участю представників: не з'явились

в с т а н о в и в:

Позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 10.12.2015 №9/12/2015 в сумі 15241,08грн., а також суму 16405,00грн. завданих матеріальних збитків, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст. 1, 2, 49, 193, 224 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 526, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.01.2018 у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України судом відкрито загальне позовне провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву з доказами в його обґрунтування, призначено підготовче засідання на 25.01.2018.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2018 підготовче засідання було відкладено на 14.02.2018 у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог суду.

Ухвалою суду від 14.02.2018 підготовче провадження було відкладено на 26.02.2018.

Ухвалою суду від 26.02.2018 було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 19.03.2018.

Від позивача до початку судового засідання до суду надійшла заява про розгляд справи по суті за відсутності свого повноваження представника, заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Сторони у судове засідання 19.03.2018 явку своїх представників не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялись належним чином.

Ухвали суду надсилались відповідачу на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, повернені з адреси відповідача із зазначенням причини повернення "за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідно до ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи викладене, відповідач вважається належно повідомленим про розгляд справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи відсутність відзиву відповідача у матеріалах справи, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи по суті, вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.252 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. (ч. 5 вказаної статті).

З огляду на вказане в судовому засіданні 19.03.18. суд в нарадчій кімнаті прийняв, склав та підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом, 10.12.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю Требішов (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Перевала Вікторія Вікторівна (орендар) було укладено договір оренди майна № 9/12/2015, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення ресторану загальною площею 120кв.м., у тому числі торговою площею 25кв.м., що заходиться у м. Берегово, вул. Мужайська, 39 і знаходиться на балансі орендодавця; майно передається в оренду для використання у виробничій діяльності; стан майна на момент укладення договору дозволяє використовувати майно відповідно до мети, визначеної у п. 1.3 цього договору. Для забезпечення використання приміщення за цільовим призначенням орендодавцем було передано у межах даного договору оренди також інвентар (матеріальні цінності) за Актом №3 прийому-передачі.

Згідно з п. 2.4 договору, у разі розірвання даного договору майно повертається орендодавцю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі про повернення майна, в якому повинно бути відображено технічний стан на момент передачі (повернення) майна.

Умовами пунктів 2.2, 2.3, 3.3.1, 3.3.2, 3.3.6 даного договору встановлено, що орендар зобов'язаний забезпечити збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню та псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки. Утримувати орендоване майно в стані, передбаченому санітарними і протипожежними правилами, виконувати вимоги охорони праці, нести відповідальність за їх порушення згідно з законодавством України; у разі необхідності своєчасно здійснювати усі види ремонтів орендованого майна; здійснювати витрати, пов'язаних з утриманням орендованого майна; разі припинення або розірвання цього договору повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Відповідно до п. 8.3 договору, цей договір набирає чинності з дати підписання сторонами акту приймання-передачі майна та діє до 31 грудня 2017 року.

Судами встановлено, що майно було передано орендареві за актами приймання-передачі № 1 та №3 від 10.12.2015р. При цьому, в акті №3 від 10.12.2015р. міститься перелік, найменування обладнання та його кількість. В обох актах зазначено, що усе перераховане майно передано орендареві в орендне користування в робочому стані та без пошкоджень.

09.10.2017 сторонами було досягнуто позасудової згоди щодо дострокового припинення договору оренди, майно було повернуто за Актом приймання-передачі майна від 09.10.2017, підписаного повноважними представниками орендодавця та орендаря.

Згідно з даним Актом приймання-передачі від 09.10.2017 відповідач повернув позивачеві орендоване майно та інвентар, яке було прийнято останнім із зауваженнями щодо його кількості та незадовільного стану непридатного для подальшої експлуатації за призначенням.

Позивач звернувся з вимогами до відповідача про стягнення заборгованості по орендній платі з урахуванням інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені, а також стягнення збитків, завданих неналежним виконанням своїх зобов'язань за договором оренди щодо забезпечення збереження орендованого майна, запобігання його пошкодженню та псуванню, своєчасного здійснення усіх видів ремонтів орендованого майна та у разі припинення договору повернення орендодавцеві орендованого майна в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу, та відшкодування орендодавцеві збитків у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Оцінюючи матеріали справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Виходячи із вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором оренди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 797 Цивільного кодексу України визначено, що плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем були порушені умови Договору оренди в частині своєчасного виконання зобов'язання по сплаті обумовлених наведеними договором платежів.

Тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 14407,84грн заборгованості по орендній платі є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Дана заборгованість підтверджена відповідачем шляхом підписання Акту приймання-передачі майна від 09.10.2017.

Крім того, за прострочення сплати платежів за договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 67,50грн. трьох відсотків річних та 172,88 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий розрахунок на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, суд дійшов висновку, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 592,83 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п.6.1 Договору оренди нерухомого майна, за прострочення передбаченого в п.4.1 Договору терміну сплати орендних платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Оскільки відповідачем допущено прострочення виконання своїх зобов'язань за вказаним договором в частині своєчасного виконання зобов'язань по сплаті обумовлених наведеним договором платежів, що є підставою для стягнення з відповідача пені, вимоги позивача в цій частині є законними та обґрунтованими.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до вимог законодавства, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму 16405,00грн збитків у розмірі втраченого та пошкодженого майна, які підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Так, умовами укладеного між сторонами договором оренди встановлено обов'язок орендаря у разі припинення або розірвання цього договору повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Враховуючи ту обставину, що після припинення договірних відносин відповідач повернув позивачеві орендоване майно у незадовільному стані, частково втраченим, пошкодженим та непридатним для його подальшої експлуатації за призначенням, що підтверджується актом приймання - передачі від 09.10.2017, складеним та підписаним представниками сторін, суд дійшов висновку про наявність протиправної поведінки з боку відповідача, а також причинного зв'язку між протиправною поведінкою та понесеними збитками, який полягає у неналежному виконанні відповідачем своїх зобов'язань за договором, передбачених пунктами 2.2, 2.3, 3.3.1, 3.3.2, 3.3.6.

Позивачем для визначення дійсного (реального) розміру матеріальних збитків, завданих майну, яке перебувало в орендному користуванні відповідача згідно з договором оренди від 10.12.2015р. надано Довідку із зазначенням товару, його вартості та характеристики, згідно з якою, розмір матеріальних збитків з урахуванням стану майна на 09.10.2017 складає 16405,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129 ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Перевала Вікторії Вікторівни (90202, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Требішов (90202, Закарпатська область, м. Берегово, вул. Мужайська, 39; ідентифікаційний код 13598401) суму 31646,08 грн. (Тридцять одну тисячу шістсот сорок шість грн. 08 коп.), в тому числі 14407,84грн. заборгованості по орендній платі, 592,83грн. пені, 67,50грн. трьох процентів річних, 172,88грн. інфляційних втрат, 16405,00грн. збитків, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1600,00 грн. (Одну тисячу шістсот грн. 00 коп.).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 30.03.2018.

Суддя О.Ф. Ремецькі