Рішення

від 28.03.2018 по справі 915/56/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року Справа № 915/56/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області

у складі судді Фролова В.Д.

за участю секретаря судового засідання Кнауб А.А.

розглянувши матеріали справи № 915/56/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІКСЕЛЬ-ГРУПП» (04080, м. Київ, вул. Корабельна, 5), код ЄДРПОУ 39335777

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАК-ТАЄРС СЕРВІС» (54058, м. Миколаїв, вул. Лазурна, буд. 14 А, кв.66) код ЄДРПОУ 41309398

про стягнення 88075 грн. 88 коп.

ПРИСУТНІ:

від позивача - ОСОБА_1 довіреність від 03.01.2018 року

від відповідача - представник не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІКСЕЛЬ-ГРУПП» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАК-ТАЄРС СЕРВІС» про стягнення заборгованості станом на 17.01.2018 в сумі 88075 грн. 88 коп. з яких: 81550 грн. 00 коп. - основний борг, 1605 грн. 12 коп. - 3 % річних від простроченої суми, 4920 грн. 76 коп. - прострочена заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи №915/56/18 між суддями від 24.01.2018 року головуючим суддею призначено ОСОБА_2

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.02.2018: прийнято позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 14 березня 2018 року о 10 год. 10 хв.

Представник від відповідача в судове засідання не з'явився.

Ухвала господарського суду Миколаївської області від 12.02.2017 року направлена на адресу відповідача повернулась до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» . За ініціативою суду було оглянуто витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про відповідача за допомогою офіційного сайту Міністерства юстиції України https://usr.minjust.gov.ua, відповідно до якого адреса відповідача: вул. Лазурна, буд. 14 А, кв.66, м. Миколаїв. Тобто, ухвала суду направлялась на правильну адресу Відповідача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.03.2018 визначено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на

28.03.2018 о 10 год. 50 хв.

Згідно відомостей з офіційного веб-порталу Укрпошти ухвала господарського суду Миколаївської області від 14.03.2018 року направлена на адресу відповідача повертається до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» . Відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про відповідача не змінились. Тобто, ухвала суду направлялась на правильну адресу Відповідача.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи та надавши їм юридичної оцінки, суд дійшов наступного висновку :

01 червня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІКСЕЛЬ-ГРУПП» (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАК-ТАЄРС СЕРВІС» (надалі - відповідач, покупець) виникли господарські правовідносини поставки (купівлі-продажу) у спрощений спосіб на основі вільного волевиявлення сторін, зокрема сторони дійшли усної домовленості про поставку товару, що підтверджено підписанням сторонами видаткових накладних.

Так позивач відповідно до видаткових накладних №864 від 01.06.2017, №882 від 06.06.2017, №1025 від 26.06.2017, №1045 від 30.06.2017, №1063 від 30.06.2017, №1091 від 10.07.2017, №1136 від 20.07.2017, №1159 від 24.07.2017, №1197 від 31.07.2017 передало відповідачу, а відповідач отримав товар на суму 132 105 грн. 04 коп. (а.с.16-25).

На виконання умов Договору (укладеного в спрощений спосіб) відповідачем частково оплачено вартість товару в розмірі 50555 грн. 04 коп..

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною

першою статті 692 ЦК України .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено зобов'язання з оплати вартості отриманого товару, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з його повної оплати плати в розмірі 81550 грн. 00 коп., що також підтверджено підписам сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 18.09.2017 (а.с.42).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Оглядовим листом Вищого Господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, що дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносин поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері

господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем та не спростованих відповідачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, передав відповідачу у власність товар, а відповідач не в повній мірі сплатив на користь позивача повну вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 81550,00 грн.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 1605 грн. 12 коп. - 3 % річних від простроченої суми, 4920 грн. 76 коп. - прострочена заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту

майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1605 грн. 12 коп. - 3 % річних від простроченої суми, 4920 грн. 76 коп. - прострочена заборгованість з урахуванням індексу інфляції, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ч.1 ст. 74 ГПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач своїм правом не скористався.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 86 ГПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з викладеного, позов підлягає задоволенню повністю, судові витрати, згідно ст.129 ГПК (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017), слід покласти на відповідача.

В судовому засіданні 28.03.2018, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАК-ТАЄРС СЕРВІС» (54058, м. Миколаїв, вул. Лазурна, буд. 14 А, кв.66, код ЄДРПОУ 41309398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІКСЕЛЬ-ГРУПП» (04080, м. Київ, вул. Корабельна, 5, код ЄДРПОУ 39335777) заборгованість станом на 17.01.2018 в сумі 88075 (вісімдесят вісім тисяч сімдесят п'ять) грн. 88 коп., з яких: 81550 (вісімдесят одна тисяча п'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп. - основний борг, 1605 (одна тисяча шістсот п'ять) грн. 12 коп. - 3 % річних від простроченої заборгованості, 4920 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять) грн. 76 коп. - індекс інфляції, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 30.03.2018 року.

Суддя В.Д. Фролов