Рішення

від 29.03.2018 по справі 924/47/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" березня 2018 р.Справа № 924/47/18 м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Танасюк О.Є., секретар судового засідання Ключка Н.М.,

розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтех", м. Славута

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПАС" м. Нетішин Хмельницької області

про стягнення 67302,47грн., з яких 55000,00грн. основного боргу та 12302,47грн. процентів

за користування чужими коштами

Представники сторін:

Від позивача - ОСОБА_1 - довіреність від 15.02.2018р. № 17/17

Від відповідача - не з'явився

У судовому засіданні відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач у поданій до суду позовній заяві просить стягнути з відповідача 72302,47грн, з яких 60000,00грн. основного боргу та 12302,47грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що позивачем було вирішено придбати у відповідача частину адміністративного приміщення під офіс у нежитловій будівлі по вул. Лісова, м.Нетішин. Інформацію про будівництво адміністративної будівлі площею 237,22кв.м. позивач одержав на сайті Державної архітектурно-будівельної інспенкції. Згідно платіжних доручень від 10.03.2017р., 31.03.2017р., 17.08.2016,р. 30.05.2016р., 16.09.2016р., 13.07.2016р., 22.06.2016р. позивач сплатив авансові платежі згідно договору №8 від 27.05.2016р. у розмірі 60000,00грн. Позивач вказує, що відповідачем у подальшому не підписаний договір купівлі-продажу частини адміністративного приміщення, тому кошти за договором одержані ним безпідставно та підлягають стягненю відповідно до ст. ст. 1212, 1214ЦК України. За аналогією права позивач просить застосувати до спірних правовідносин ст.ст.1046, 1048 ЦК України та стягнути проценти за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою суду від 21.03.2018р. прийнято зменшення позовних вимог, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 55000,00грн. основного боргу та 12302,47грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи (повідомлення вручене). Представник відповідача для участі у засіданні не з'явився, причини нез'явлення не повідомив. Враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи згідно з ст.216 ГПК України, справа розглядається на підставі поданих суду доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши подані докази, з огляду на законодавство та усталену судову практику, судом встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, яка кореспондується з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України розміщено інформацію щодо початку будівництва адміністративної будівлі ТОВ Епас м.Нетішин, вул. Лісова; замовник будівництва - ТОВ Епас , підрядник - ТОВ Епас , початок будівництва 2-й кВ.2016р., закінчення будівництва 2-й кВ. 2017р.

Між позивачем та відповідачем досягнуто усної домовленості щодо укладення договору купівлі-продажу частини адміністративного приміщення. У зв'язку з цим позивачем перераховано відповідачу авансові платежі згідно платіжних доручень №899 від 22.06.2016р. на суму 10000,00грн., №945 від 13.07.2016р. на суму 10000,00грн., №1101 від 16.09.2016р. на суму 10000,00грн., №851 від 30.05.2016р. на суму 10000,00грн., №1018 від 17.08.2016р. на суму 10000,00грн., №126 від 31.03.2017р. на суму 5000,00грн., №76 від 10.03.2017р. на суму 5000,00грн., в яких у графі призначення платежу зазначено авансовий платіж згідно договору №8 від 27.05.2016р. .

У подальшому між позивачем та відповідачем не укладено письмового договору купівлі продажу нерухомого майна. При цьому платіжним дорученням від 28.02.2018р. №842 відповідачем повернуто позивачу 5000,00грн., в призначенні платежу зазначено» повернення фінансової допомоги» .

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що між сторонами не підписано письмового договору купівлі-продажу №8 від 27.05.2016р., чим порушено права позивача як покупця та позбавлено його коштів, сплачених останнім в якості авансових платежів оплати вартості нерухомого майна.

Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом приймається до уваги той факт, що сторонами при укладенні договору купівлі-продажу частини адміністативного приміщення по вул. Лісова, м. Нетішин не було дотримано встановленої законом письмової форми правочину та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, відтак, усний договір купівлі-продажу нерухомого майна вважається нікчемним силу закону.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а згідно з ст. 216 даного кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За положеннями ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, ст.1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з цим i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання виникають за наявності трьох умов: 1) набуття або збереження майна; 2) набуття або збереження за рахунок іншої особи; 3) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. Тобто ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

На підставі зазначеного суд приходить висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.1212 ЦК України, оскільки правова підстава виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин, а саме, усний правочин купівлі-продажу частини адміністративного приміщення по вул. Лісова, м. Нетішин, є недійсним (нікчемним) в силу закону, відповідно, перерахування позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 60000,00грн. за нікчемним правочином розцінюється судом як безпідставне одержання останнім даних грошових коштів.

Згідно з ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Оскільки в результаті безпідставної сплати грошових коштів відповідачу позивач втратив можливість користування власними грошима та можливість отримання у власність частини адміністративного приміщення за нікчемним правочином, його порушене право підлягає захисту шляхом повернення безпідставно одержаних грошових коштів. Тому з врахуванням повернутої відповідачем позивачу суми грошових коштів - 5000,00грн., поверненню підлягає сума 55000,00грн.

Позивач просить стягнути з відповідача також 112302,47грн. процентів за користування безпідставно набутим майном. При цьому розмір процентів вирахуваний позивачем за період з 31.05.2016 по 15.01.2017р. у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент їх нарахування.

Судом враховується, що ч. 2 ст. 1214 ЦК України передбачено можливість стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України.

Згідно з ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у ст. 536 ЦК України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грошима. Підставами для застосування до правовідносин ст. 536 є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, необхідно встановлення їх розміру договором або чинним законодавством.

Як убачається з матеріалів справи, усним договором купівлі-продажу частини адміністративного приміщення розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено. Не може бути прийнято судом до уваги посилання позивача на можливість застосування при нарахуванні відсотків аналогії закону, а саме ст.1046 ЦК України, яка передбачає розмір процентів за користування позикою, оскільки чинним законодавством України не передбачена можливість застосування до правовідносин купівлі-продажу правових норм, які регулюють правовідносини позики.

Крім того, згідно з ст.1046 ЦК України позика передбачає правомірне користування позикоодержувачем грошовими коштами, оскільки у даному випадку позикодавець з власної волі передає у власність позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики. Враховуючи, зобов'язання сторін щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, вчиняються сторонами не на виконання правомірно взятих на себе грошових зобов'язань, до даних правовідносин не можуть бути застосовані норми ст.1048 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Чинним законодавством не передбачено можливості застосування до відносин з користування чужити грошовими коштами положень про позику, оскільки вони є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України, є безпідставним.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок збереження безпідставно набутих коштів за недійсним договором не дає підстав для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення 12303,47грн. процентів за користування чужими грошовими коштами заявлені безпідставно.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом враховується, що позивач поданими до суду належними та допустимими доказами, які не викликають сумнів у їх достовірності, підтвердив позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 55000,00грн. безпідставно одержаних коштів, тому в цій частині позов підлягає задоволенню. В решті позовних вимог позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, тому у стягненні відсотків за користування чужими грошовими коштами необхідно відмовити.

Посилання представника позивача на визначене відповідачем призначення платежу „ повернення фінансової допомоги» в платіжному дорученні № 842 від 28.02.2018р. при добровільному поверненні суми 5000грн., як на визнання відповідачем відносин позики між ним і позивачем, судом оцінюється критично, з огляду на фактичні обставини справи, встановлені судом.

Згідно з ст. 129 ГПК України у зв'язку із частковим задоволенням позову витрати по оплаті судового збору покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтех", м. Славута до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПАС" м. Нетішин Хмельницької області про стягнення 67302,47грн., з яких 55000,00грн. основного боргу та 12302,47грн. процентів за користування чужими коштами задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПАС" м. Нетішин Хмельницької області (вул. Лісова, 10, код 14154391) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтех", м. Славута (вул. Садова, 17/51, код 30160715) суму 55000,00грн. (п'ятдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.) основного боргу та 1439,92грн. (одна тисяча чотириста тридцять дев'ять гривень 92 коп.) судового збору. Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 30.03.2018р.

Згідно з ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України.

Суддя О.Є. Танасюк

Віддрук. 3 прим. :

1 - до справи,

2 - позивачу (30000, м. Славута, вул. Садова, 17/51) рек. з вруч.

3 - відповідачу (30100, м. Нетішин, вул. Лісова, 10) рек. з вруч. .