Рішення

від 19.03.2018 по справі 910/18124/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.03.2018Справа № 910/18124/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста Шоп"

До Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання додаткової угоди недійсною

Представники сторін:

від позивача: Невкритий В.Ю. - предст. за довір.;

від відповідача: Житник О.В. - предст. за довір.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста Шоп" до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання додаткової угоди від 30.11.2016 до кредитного договору №4С16108Г від 04.11.2016 року недійсною.

Позов обґрунтований тим, що позивачу стало відомо про нібито існування додаткової угоди до кредитного договору №4Г16108Г від 04.11.2016, однак будь-яких рішень для уповноваження директора позивача на вчинення такої додаткової угоди загальними зборами учасників товариства не приймалося, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для визнання відповідної додаткової угоди недійсною внаслідок вчинення її від імені товариства особою з перевищення наданих їй повноважень.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.10.2017р. порушено провадження у справі, №910/18124/17 розгляд справи призначено на 13.11.2017 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.11.2017 р. відкладено розгляд справи на 29.11.2017 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.11.2017 відкладено розгляд справи на 14.12.2017.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі №910/18124/17, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено на 29.01.21018 року.

Оскільки 15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу України, ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2018 вирішено здійснювати розгляд справи №910/18124/17 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.02.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2018 підготовче засідання відкладене на 19.03.2018.

В підготовчому засіданні 19.03.2018 року суд, вирішивши питання, зазначені у частині 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, за письмовою згодою всіх учасників справи, закрив підготовче провадження та розпочав розгляд справи по суті відповідно до приписів частини 6 статті 183 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 19.03.2018 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.03.2018 року проти задоволення позову заперечив.

В судовому засіданні 19.03.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сієста Шоп" (Позичальник) укладено кредитний договір № 4С16108Г, умовами якого передбачено (п.1.1., 1.2), що банк за наявності вільних коштів зобов'язується надати Позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 4 100 000 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності підприємства, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов'язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначені цим договором терміни. Термін повернення кредиту - 20.10.2026 р.

За змістом п.п. 2.1.1, 2.1.2 кредитного договору, Банк зобов'язався відкрити для обслуговування кредиту рахунки, а саме: позичковий рахунок № 20636050005815, рахунок по відсотках № 20682050014593 та рахунок для сплати винагороди № 20681050014657. Надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника у межах суми, визначеної у п. 1.1., а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.п. 2.2.1, 2.2.11.

У відповідності до п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору, позичальник зобов'язався використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 цього договору. Сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 цього договору. Повернути кредит в строки/терміни, встановлені п.п. 1.2, 2.3.2, 2.2.14.

Згідно із п.п. 6.1, 6.2 кредитного договору, цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором. Договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї із сторін у встановленому законом і цим договором порядку.

Кредитний договір було укладено уповноваженими представниками сторін з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк".

30.11.2016 року шляхом використання електронного цифрового підпису (печатки) між Банком та позичальником було укладено додаткову угоду до Кредитного договору (надалі-Додаткова угода), відповідно до якої вирішено змінити п. А.3 розділу А. Істотні умови кредитування Кредитного договору та викласти в наступній редакції А.3. Термін повного повернення кредиту: 20.10.2017. Цей термін може бути продовжений згідно з п.1.4 .

Пункт 1.4 доповнено: В разі, якщо за 30 днів до дати терміну повного повернення кредиту (п.А.3) сторони не заявили про припинення кредитування (банк може повідомляти позичальника про припинення кредитування одним з таких способів: в письмовій формі, через встановлені засоби електронного зв'язку банку та позичальника - системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, "Приват24", sms-повідомлення на останні відомі банку номери телефонів, наданих банку при ідентифікації та актуалізації відомостей про позичальника, або іншими засобами. Позичальник може повідомляти банк про припинення кредитування в письмовій формі), то строк повернення кредиту у порядку, встановленому цим договором, вважається продовжений сторонами договору кожний раз на 1 календарний рік (365/366 днів) але не більше 8 обумовлених періодів.

Додаткова угода укладена/підписана з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 28.12.2015, укладеного між позичальником та банком.

Посилаючись на те, що згідно з пп. 19.2.21 п.19.2 ст. 19 Статуту позивача директор товариства має право укладати кредитні договори лише після надання йому попереднього дозволу Загальними зборами учасників товариства, проте Загальними зборами товариства рішення (дозволу) про укладення з банком додаткової угоди до кредитного договору не приймалося, як не приймалося і рішення про надання повноважень третім особам (у т.ч. директору товариства) на укладення від імені ТОВ "Сієста Шоп" угод, які б вносили зміни до положень кредитного договору, ТОВ "Сієста Шоп" просить визнати недійсною додаткову угоду до кредитного договору №4С16108Гвід 04.11.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано недійсним повністю або в частині.

Згідно з абз. 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року №11 (далі - Постанова № 11) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 3 статті 92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У статті 58 Закону України "Про господарські товариства" та статті 145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Частиною 4 статті 145 ЦК України передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; створення та відкликання виконавчого органу товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; виключення учасника із товариства; прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

За змістом положень ч. 1 статті 62 Закону України "Про господарські товариства", ч. 2 статті 145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

У відповідності до п.п. г п. 8.3 Статуту (в редакції що діяла на момент вчинення спірного правочину) позивача директор Товариства діє від імені Товариства в межах повноважень, наданих йому Загальними зборами Учасників Товариства. Директор має повноваження укладати правочини, в т. ч. кредитні, незалежно від вартості зазначених правочинів, лише після прийняття відповідних рішень Загальними зборами учасників Товариства.

До виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства відноситься, зокрема, прийняття рішення щодо укладення правочинів, в т.ч. кредитних правочинів, незалежно від вартості зазначених правочинів (п.п. м п. 7.3 Статуту).

З огляду на викладені положення Статуту вбачається, що прийняття рішення про укладення кредитних правочинів належить до виключної компетенції загальних зборів учасників ТОВ Сієста Шоп , а тому вчинення директором такого товариства відповідного кредитного договору може мати місце не інакше як за наявності відповідного рішення вищого органу управління товариством, оформленим належним чином, що і було реалізовано в даному випадку при вчиненні Кредитного договору шляхом прийняття загальними зборами учасників ТОВ Сієста Шоп рішень про укладення кредитного договору на суму 4 100 000 000,00 грн. та уповноваження директора такого товариства на підписання відповідного договору.

При цьому слід зазначити, що за своєю правовою природою рішення загальних зборів учасників товариства є актом, що зумовлює настання певних правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і має обов язковий характер для суб єктів цих відносин та вичерпує свою силу з його виконанням.

В аспекті наведеного слід зазначити, що в силу приписів ст.ст. 6, 626, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України договір є вчиненим з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, визначених в т.ч. на розсуд сторін.

Вданому випадку в положеннях Кредитного договору сторонами було визначено, що його істотними умовами є, зокрема, умови про вид кредиту, його суму, термін повернення та відсоткову ставку за користування кредитними коштами.

Таким чином, з досягнення згоди щодо всіх істотних умов, в т.ч. щодо терміну повернення кредиту, і слід пов язувати в даному випадку момент вчинення Кредитного договору, а відтак, і вичерпання рішенням загальних зборів учасників ТОВ Сієста Шоп .

З огляду на викладене вбачається, що послідуюча зміна будь-якої із істотних умов Кредитного договору, в т.ч. терміну повернення кредиту, могла бути здійснена не інакше як за відповідним (новим) дозволом (рішенням) загальних зборів учасників ТОВ Сієста Шоп , оформлених належним чином, адже Статутом не передбачено повноважень директора на зміну істотних умов правочинів, укладення яких віднесено до виключних повноважень вищого органу управління товариством - загальних зборів учасників, в т.ч. шляхом укладення додаткових угод до них.

Наведене узгоджується з диспозицією положень ст. 145 Цивільного кодексу України, яка полягає у тому, що одне і те ж питання не може бути віднесено до компетенції різних органів, адже віднесення п.п. м п. 7.3 Статуту до виключної компетенції загальних зборів учасників ТОВ "Сієста Шоп" вирішення питання про укладення кредитних правочинів виключає існування у директора (виконавчого органу) таких повноважень взагалі.

Таким чином, на момент укладення як Кредитного договору, так і Додаткової угоди статутними документами ТОВ "Сієста Шоп" було вирішено, що питання розпорядження майном та коштами такого товариства шляхом укладення кредитних договорів належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, що має оформлюватися у відповідності до вимог законодавства та Статуту.

Отже, укладення Додаткової угоди могло бути здійснено директором ТОВ "Сієста Шоп" не інакше як за наслідками прийняття загальними зборами учасників такого товариства відповідного рішення про зміну істотної умови Кредитного договору та надання відповідних повноважень директору на укладення додаткової угоди для цього, оформленого у відповідності до вимог чинного законодавства та Статуту.

В той же час, доказів прийняття будь-яких рішень загальними зборами учасників ТОВ "Сієста Шоп" щодо уповноваження директора на вчинення Додаткової угоди щодо внесення змін до істотних умов Кредитного договору, зокрема, в частині зміни терміну повернення кредиту, матеріали справи не містять, а позивачем заперечується факт його прийняття.

З огляду на викладені обставини вбачається, що при укладені Додаткової угоди директором ТОВ "Сієста Шоп" було перевищено визначені законодавством та Статутом його повноваження, адже рішення щодо наведеного належало до виключної компетенції вищого органу товариства - загальних зборів учасників, доказів прийняття та належним чином оформлення яким відповідного рішення матеріали справи не містять.

При цьому, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина 3 статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень встановлюючи, що для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору, однак набувають такої сили в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України №6-62цс16 від 27.04.2016, №6-147цс17 від 13.03.2017, №6-72цс17 від 12.04.2017.

В даному випадку, із преамбули як Кредитного договору, так і Додаткової угоди вбачається посилання на те, що при вчиненні таких правочинів директор ТОВ "Сієста Шоп" діяв на підставі Статуту.

Тобто, ПАТ КБ "Приватбанк" було обізнано із положеннями Статуту, а відтак і з наявністю відповідних обмежень повноважень директора ТОВ "Сієста Шоп" (щодо необхідності оформлення належним чином рішення загальних зборів учасників такого товариства на зміну істотної умови Кредитного договору).

Більш того, за умовами Кредитного договору відповідачем було взято на себе зобов'язання з відкриття позивачу рахунків для обслуговування кредиту, що у відповідності до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003, зумовлювало обов'язок банку з отримання статутних документів позивача.

Отже, матеріалами справи належним чином підтверджується обізнаність відповідача про встановлені Статутом обмеження повноважень директора ТОВ "Сієста Шоп" та порядок прийняття рішень щодо укладення/зміни кредитних правочинів, що зумовлює настання для банку відповідних правових наслідків вчинення Додаткової угоди директором позивача всупереч визначених Статутом порядку та повноважень.

З огляду на викладене вбачається, що Додаткова угода від 30.11.2016 до кредитного договору №4С16108Г від 04.11.2016 була вчинена з порушенням приписів ст.ст. 92, 98, 145 Цивільного кодексу України та положень п.п. 7.3, 8.3 Статуту, що згідно ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання її недійсною.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не спростовують зазначених вище висновків суду, у зв'язку з чим до уваги не приймаються.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.129, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду від 30.11.2016 до Кредитного договору №4С16108Г від 04.11.2016 року укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сієста Шоп" (89412, Закарпатська обл., Ужгородський район с. Оноківці, вул. Центральна, 10, код ЄДРПОУ 39548913) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк"" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570).

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сієста Шоп" (89412, Закарпатська обл., Ужгородський район с. Оноківці, вул. Центральна, 10, код ЄДРПОУ 39548913) судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот гривень) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29.03.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова