Постанова

від 12.06.2007 по справі 5/59-64а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/59-64А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"12" червня 2007 р. Справа № 5/59-64А.

за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Дочірнього підприємства «Арсенал СТ-2»ТзОВ «Арсенал СТ»

про стягнення 2619грн.05коп.

                                                                                          Суддя  Слупко В.Л.

Представники сторін:

від позивача: Дяченко С.І. –гол.спеціаліст (дор.№06/10д-12 від 12.06.2007р.)

від відповідача: Гаврилюк Д.М. –директор, Ковальчук С.В. (дов.№4 від 11.06.2007р.)

Суть спору: Позивач - Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –відділення Фонду) та представник в судовому засіданні просять стягнути з Дочірнього підприємства «Арсенал СТ-2»ТзОВ «Арсенал СТ»2619грн.05коп. штрафних санкцій за непрацевлаштування в 2004 році 1-го інваліда згідно визначеного ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі –Закон) нормативу та поданого відповідачем звіту ф.10-П І.

Позивач не виконав вимог ухвали суду від 11.05.2007р. –доказів про направлення до відповідача в 2004 році інвалідів для працевлаштування органами, визначеними ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»не подав. В поясненні на адресу суду №04ю/05-480 від 12.06.2007р. позивач зазначив, що відділення Фонду не уповноважене безпосередньо направляти інвалідів для працевлаштування, відповідачем не подано жодних доказів, що ним були створені робочі місця та інформувалися відповідні органи про потребу заповнення таких робочих місць інвалідами, тому свої позовні вимоги підтримує.

Відповідач у своєму поясненні від 12.06.2007р. та представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечують, мотивуючи тим, що в товаристві було створено два робочих місця для інваліда, оскільки протягом 2004 року на підприємстві працювало 2 інваліди (за станом здоров'я - по 5 місяців кожен), підприємством інформувався центр зайнятості про наявність вакантного місця для працевлаштування інваліда шляхом направлення звіту встановленої форми, проте інваліди не направлялись.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає із-за відсутності підстав застосування до відповідача адміністративно-господарських санкції.

Статтею 19 Закону визначено норматив працевлаштування інвалідів для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання в розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.

Відповідно до ст.20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Як вбачається із звіту відповідача форми №10-П І наданого відділенню Фонду інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників у товаристві в 2004 році становила 42 особи, відповідно чисельність інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до 4% нормативу становить 2 особи. Фактично у відповідача із врахуванням п.п..3.3.1-3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995р. №171 середньооблікова чисельність працевлаштованих інвалідів в 2004 році становила 1 особу.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Цей припис Закону конкретизовано в п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (далі –Положення), згідно з яким працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Обов'язки місцевих органів соціального захисту населення, державної служби зайнятості та відділень Фонду соціального захисту інвалідів щодо працевлаштування інвалідів детально викладені відповідно в п.п. 11-13 Положення.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до ст.218 Господарського кодексу України підприємства зобов'язані вживати всіх залежних від них заходів для недопущення господарського правопорушення, яким, зокрема, є невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. До числа таких заходів відносяться обов'язки підприємства, визначені у п.п. 3, 5, 14 Положення. Зокрема, у п.14 Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Поданими відповідачем доказами стверджується, що підприємством було вжито залежних від нього заходів для працевлаштування в 2004 році інвалідів, а саме:

В звіті ф.№3-ПН ДП «Арсенал СТ-2»ТзОВ «Арсенал СТ»17.05.2004р. інформував державну службу зайнятості про наявність вільного робочого місця (вакантної посади), на якому може бути використана праця інваліда, що підтверджується й листом Луцького міського центру зайнятості №549/05-06 від 09.03.2006р.

Із-за таких обставин суд не вбачає вини відповідача у невиконанні визначеного Законом нормативу для працевлаштування інвалідів.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.218 Господарського кодексу України, ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанову може бути оскаржено у строк і порядку, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                          В.Л.Слупко