Рішення

від 27.02.2018 по справі 905/2581/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.02.2018р. Справа №905/2581/17

за позовом : Десятого воєнізованого гірничорятувального загону, м.Мирноград, код ЄДРПОУ 00159462

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Донвуглемет , м.Чистякове, код ЄДРПОУ 38101924

про стягнення вартості майна 471016,04 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

Справа розглядалась за правилами загального позовного провадження

У засіданні брали участь:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Десятий воєнізований гірничорятувальний загін, м.Мирноград звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Донвуглемет , м.Чистякове про стягнення вартості майна у розмірі 471016,04 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що після завершення строку дії договору №311 від 17.06.2014р. збереження нафтопродуктів, відповідачем не повернуто Десятому воєнізованому гірничорятувальному загону майно, яке передавалось на зберігання, внаслідок чого позивач зазнав збитків на суму вартості майна у розмірі 471016,04 грн.

Відповідач відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору та витребуваних судом документів не представив.

Сторони правом на участь у судовому засіданні не скористались.

За змістом клопотання №10/2-1742 від 05.12.2017р. Десятий воєнізований гірничорятувальний загін просив суд розглянути справу за наявними матеріалами справи та за відсутності власного представника.

Крім того, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Донвуглемет було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.

За приписами ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на момент порушення провадження у справі) ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

В силу норм ч.4 ст.89 вказаного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з відомостями, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та є актуальними на момент прийняття рішення у справі, відповідач зареєстрований за адресою: 86600, Донецька обл., м.Чистякове, вул.Пушкіна, буд.3, кв.23.

З огляду на те, що відповідач знаходиться на території, на яку не здійснюється пересилання поштової кореспонденції, 16.11.2017р., 05.01.2018р., 23.02.2018р. на офіційному веб-порталі Судова влада України (dn.arbitr.gov.ua), у розділі Новини та події суду були розміщені оголошення про дату та час судових засідань у справі №905/2581/17, призначених на 19.12.2017р., 30.01.2018р., 27.02.2018р.

Крім того, господарський суд зауважує, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд наголошує, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами від 13.11.2017р., 19.12.2017р., 30.01.2018р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Як визначено у ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.2 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

В силу норм ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як свідчать матеріали справи, 17.06.2014р. між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (зберігач) було підписано договір №311 збереження нафтопродуктів, відповідно до п.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, згідно відповідних документів, які є невід'ємною частиною цього договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на безоплатне відповідальне зберігання нафтопродукти (майно), найменування, вартість та кількість якого вказується в актах прийому-передачі до цього договору.

Відповідно до п.2.5 договору №311 від 17.06.2014р. приймання майна на зберігання та повернення поклажодавцю відбувається за кількістю, згідно Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженою сумісним наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту Держстандарту і Держкомстату, Метрології та Сертифікації України №382/291/891/235/244 від 17.07.2008р., за якістю згідно Інструкції за контролем якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України №271/121 від 04.06.2007р., відповідно до чинного законодавства України, а також з умовами цього договору.

За приписами п.4.1 укладеного сторонами правочину передача майна на зберігання від поклажодавця зберігачу оформляється актом приймання-передачі, що підписується сторонами.

За актом прийому-передачі від 17.06.2014р., на виконання умов договору №311 від 17.06.2014р., позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання паливно-мастильні матеріали на загальну суму 653888,27 грн, а саме:

- бензин А-92 у кількості 24416 л на суму 392853,45 грн з ПДВ (13,41 грн за 1 л);

- бензин А-95 у кількості 6708 л на суму 110346,60 грн з ПДВ (13,71 грн за 1 л);

- дизельне паливо у кількості 9319 л на суму 150688,22 грн з ПДВ (13,48 грн за 1 л).

Майно, що передавалось на зберігання, позивач придбав у відповідача згідно з договором №266 від 16.05.2014р. на закупівлю палива рідинного та газу; олив мастильних (бензин А92, А-95, дизельне пальне), загальна сума якого з урахуванням додаткової угоди №2 від 24.12.2014р. складала 710184,73 грн з ПДВ, з них: за рахунок бюджетних коштів - 653888,27 грн з ПДВ; за рахунок власних коштів - 116296,46 грн з ПДВ.

Як вказує позивач, 15.10.2014р. відповідач видав зі зберігання позивачеві майно на загальну суму 182872,22 грн (про що складено відповідний акт):

- бензин А-92 у кількості 2000 л на суму 32184 грн з ПДВ (13,41 грн за 1 л);

- дизельне паливо у кількості 9319 л на суму 150688,22 грн з ПДВ (13,48 грн за 1 л).

У зв'язку з наведеним, на зберіганні залишилось майно на суму 471016,05 грн.

За змістом п.8.1 договору №311 від 17.06.2014р. останній набирає сили з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі на зберігання і діє до 31.12.2014р. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від тих зобов'язань, що залишились не виконаними.

З підписанням додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. до спірного правочину сторонами пролонговано строк дії договору №311 від 17.06.2014р. до 31.12.2015р.

За приписами ч.1 ст.938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.948 вказаного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ч.ч.1, 2 ст.949 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач, після закінчення строку дії укладеного сторонами договору відповідач не повернув передане на зберігання майно вартістю 471016,04 грн та не підписав додаткову угоду щодо пролонгації дії договору зберігання, що стало підставою для звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, за висновками суду, вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне:

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 зазначеного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок боржника, який порушив зобов'язання, відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

В силу норм ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відтак, відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, в розумінні чинного господарського законодавства України збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до вимог закону та договору, а в разі відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.2 ст.193 Господарського кодексу України).

В силу норм ст.950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості (ч.1 ст.951 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.5.3 договору №311 від 17.06.2014р. зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з дати передачі на зберігання і до дати повернення поклажодавцю. У випадку знищення або ушкодження майна, яке зберігається, або його частини, зберігач повинен за свій рахунок повернути поклажодавцю рівну кількість аналогічного майна в належному стані.

Як зазначалось, строк дії договору №311 від 17.06.2014р. збереження нафтопродуктів з урахуванням змісту додаткової угоди №1 від 31.12.2014р. закінчився 31.12.2015р.

При цьому, згідно з наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі, 17.06.2014р. відповідач прийняв на зберігання від позивача паливно-мастильні матеріали на суму 653888,27 грн, а 15.10.2014р. видав зі зберігання бензин А-92 та дизельне пальне вартістю 182872,22 грн. Наявність вказаних обставин свідчить про те, що на зберіганні у відповідача залишились паливно-мастильні матеріали на суму 471016,05 грн.

Позивачем були оформлені на ім'я відповідача: лист №10/7-179 від 10.02.2016р. щодо намірів пролонгувати строк дії договору №311 від 17.06.2014р., претензія №10/2-934 від 01.08.2016р. про повернення нафтопродуктів або відшкодування вартості нафтопродуктів в сумі 471016,04 грн, які (лист та претензія) фактично не були надіслані відповідачу у зв'язку із тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю Донвуглемет зареєстровано на території, яка не підконтрольна Україні, і на яку не здійснюється пересилання поштової кореспонденції (м.Чистякове (м.Торез).

Разом з тим, відповідач, як зберігач за договором №311 від 17.06.2014р., передані на зберігання нафтопродукти не повернув, їх вартість не компенсував. Доказів протилежного в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України суду не представлено.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем свого обов'язку з повернення об'єкта зберігання поклажодавцю у зв'язку з закінченням договірних відносин, що має наслідком відшкодування завданих позивачу збитків.

При цьому, за висновками суду, саме бездіяльність відповідача, пов'язана з не поверненням переданого на зберігання майна, призвела до заподіяння позивачу збитків у розмірі вартості цього майна. Наразі, у відносинах, які виникають з договору зберігання, поклажодавець зазнає збитків внаслідок невиконання зберігачем свого обов'язку з його повернення, незалежно від того наявне це майно у зберігача чи було ним втрачено або є знищеним і відповідно до норм ст.ст.653, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України не позбавлений права на їх стягнення.

Одночасно, судом враховано, що ч.4 ст.614 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію вини завдавача збитків, що означає, що особа, яка завдала збитки, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача вартості майна у розмірі 471016,04 грн.

Згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Дослідивши докази, які наявні у матеріалах справи, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов Десятого воєнізованого гірничорятувального загону, м.Мирноград до Товариства з обмеженою відповідальністю Донвуглемет , м.Чистякове про стягнення вартості майна у розмірі 471016,04 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Донвуглемет (86600, Донецька обл., м.Чистякове, вул.Пушкіна, буд.3, кв.23, код ЄДРПОУ 38101924) на користь Десятого воєнізованого гірничорятувального загону (85323, Донецька обл., м.Мирноград, пров.Робочий, буд.1, код ЄДРПОУ 00159462) суму вартості майна у розмірі 471016,04 грн, а також судовий збір - 7065,24 грн.

Вступну та резолютивну частину рішення складено та підписано 27.02.2018р.

Повний текст рішення складено та підписано 12.03.2018р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця