Рішення

від 14.03.2018 по справі 910/19283/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.03.2018Справа № 910/19283/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ТЕКС", місто Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРРЕНТС", місто Київ

про визнання недійсною окремої частини додаткової угоди та стягнення

136 375,09 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

від позивача: Багдашкіна С.М. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ТЕКС" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРРЕНТС" (далі - відповідач) про визнання недійсною окремої частини додаткової угоди та стягнення 136 375, 09 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що при підписанні Додаткової угоди була допущена помилка щодо загальної суми платежів, що мають бути здійснені за Договором та щодо прав та обов'язків сторін, а саме щодо права позивача на повернення невикористаного залишку гарантійного платежу та обов'язку відповідача щодо такого повернення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19283/17, її розгляд призначено на 27.11.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.12.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.01.2018 року.

Проте, 15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2018 вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.02.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/19283/17 до розгляду по суті на 14.03.2018 року.

У судовому засіданні 14.03.2018 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 14.03.2018 року не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.05.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФОРРЕНТС" (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ТЕКС" (суборендар) укладено Договір суборенди № 1/05-К (далі - Договір), відповідно до якого орендар зобов'язався передати суборендареві за плату у тимчасове володіння та користування, на умовах суборенди, нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: Україна, м. Житомир, вул. Київська, 28 загальною площею 393,5 квадратних метри.

Відповідно до п. 2.1. Договору передача об'єкту суборенди орендарем, прийняття його суборендарем і повернення об'єкту суборенди при припиненні або розірванні даного Договору оформлюються Актами прийому-передачі, підписаними повноважними особами орендаря та суборендаря.

Приміщення були передані відповідачем та прийняті позивачем на підставі Акту прийому-передачі в оренду від 16.05.2016.

Згідно п. 3.2. Договору загальний розмір щомісячної орендної плати складає:

-за перший місяць суборенди 100,00 грн. на місяць;

-з другого по дванадцятий (Включно) місяці суборенди - 140 000,00 грн. на місяць.

Пунктом 6.5. Договору сторони погодили, що незважаючи на будь-які інші положення Договору, суборендар вправі у вудь-який момент відмовитися від даного Договору без відшкодування збитків та сплати штрафних санкцій, направивши письмове повідомлення про відмову орендареві не менше ніж за шістдесят днів до планової дати припинення Договору. У такому випадку Договір вважається припиненим на підставі відмови від нього суборендаря з дня, який вказаний у відповідному повідомленні та не потребує підписання будь-яких додаткових документів або отримання погодження орендаря. При цьому, у разі дії знижки на оплату орендної плати за цим Договором, така знижка на період розірвання Договору (відмови від Договору), зберігається за суборендарем.

22.06.2017 року позивачем було прийнято рішення припинити дію Договору достроково на підставі п. 6.5. Договору, про що позивач направив відповідачеві повідомлення про припинення договору вих. № 22/06/17-1 від 22.06.2017 року (далі - повідомлення). Датою дострокового припинення Договору на підставі повідомлення про припинення було визначено позивачем 22.08.2017.

Відповідно повідомлення про припинення Договору суборенди (відмова від договору) було направлене ТОВ Дельта Текс до ТОВ ФОРРЕНТС за 61 (шістдесят один) день до планової дати припинення Договору, що відповідало вимогам п. 6.5 Договору.

10.08.2017 року сторонами було підписано Додаткову угоду до Договору (далі - Додаткова угода), якою сторони підтвердили припинення дії Договору з 22.08.2017 року, як це було визначено повідомленням про припинення.

На виконання умов Договору, повідомлення про припинення Договору та Додаткової угоди, 22.08.2017 позивач повернув відповідачеві, а відповідач прийняв із орендного користування приміщення, про що сторонами було складено Акт повернення приміщення із суборенди від 22.08.2017.

Позивач зазначає, що при укладенні Додаткової угоди, сторони, на підставі положень Договору, зокрема п.п.3.12., 3.14., 6.5. та 6.5.1. Договору, визначили порядок використання гарантійного платежу, що був сплачений позивачем на початку строку Договору та порядок оплати залишку платежів, що підлягали сплаті за Договором. При цьому, визначаючи порядок використання суми гарантійного платежу, сторони припустилися значної помилки, що була пов'язана із неправильним обрахунком сум, що підлягали оплаті за Договором та не були сплачені позивачем на момент укладення Додаткової угоди.

На виконання умов Договору, за весь строк орендного користування приміщенням, а саме з 16.05.2016 по 22.08.2017 включно, відповідачем було нараховано, а позивачем оплачено 2 282 492,44 грн., з яких: орендної плати - 1 989 454,84 грн.; компенсації спожитих комунальних платежів послуг - 293 037,60 грн..

Нарахування зазначених сум відповідачем підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), підписаними сторонами та рахунками, наданими відповідачем.

Оплата всіх нарахованих сум підтверджується платіжними дорученнями та виписками з поточного рахунку позивача (належним чином засвідчені копії наявні в матеріалах справи).

Окрім того, на підставі п. 3.12. Договору, позивачем 05.05.2016 було здійснено авансову оплату орендної плати за останній місяць строку оренди у сумі 149 800,00 грн., яка утримувалася відповідачем протягом всього строку дії Договору у якості гарантійного платежу.

Згідно п. 3.12 Договору, протягом 3-х календарних днів з дати укладення Договору, суборендар за виставленим рахунком зобов'язаний авансом перерахувати орендарю орендну плату за другий та останній місяці суборенди, а саме 289 800,00 грн. із розрахунку 140 000,00 грн. за другий місяць та 149 800,00 грн. за останній місяць суборенди (далі - гарантійний платіж). У випадку, коли фактичне користування об'єктом суборенди у останній місяць суборенди буде меншим ніж 30 днів, сторонами проводиться зарахування орендної плати із розрахунку за фактичну кількість днів користування, а залишок повертається суборендареві протягом трьох днів з дня повернення об'єкта суборенди за актом. Визначення орендної плати за день проводиться шляхом ділення суми орендної плати за місяць на 30 днів. При переплаті суми переплати зараховуються в рахунок орендної плати за найближчий місяць суборенди. У випадку, якщо Договір буде припинено достроково, крім дострокового припинення Договору на підставі п. 6.4. Договору, гарантійний платіж зараховується у якості оплати за останній місяць фактичного користування, а у випадку, якщо такий період вже оплачений повністю, або в частині, гарантійний платіж підлягає поверненню суборендареві протягом 30 (тридцяти) днів з дня повернення об'єкта суборенди за актом.

Аналогічні положення передбачені також п.6.5.1. Договору, який визначає, що при припиненні Договору на підставі п. 6.5. Договору (у зв'язку із відмовою від Договору позивачем), залишок гарантійного платежу, що залишається невикористаним на момент припинення Договору підлягає поверненню згідно положень Договору суборенди, якщо інше не буде погоджено сторонами.

Пункт 3.14. Договору передбачає, що при розрахунку орендної плати за останній місяць суборенди, враховується оплата орендної плати проведена авансом.

Відповідно до Актів здачі-приймання робіт (надання послуг), підписаних обома сторонами, загальна сума всіх орендних платежів, у т.ч. відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за Договором, на момент підписання сторонами Додаткової угоди становила 2 282 492,44 гривень.

А загальна сума всіх платежів, що були здійснені позивачем за Договором, становила 2 418 867,53 гривень.

Таким чином, на момент підписання Додаткової угоди про припинення дії Договору переплата позивача за Договором становила 136 375,09 грн.

Зазначена сума переплати у розмірі 136 375,09 грн. мала бути повернута позивачеві протягом 30 днів з дня повернення приміщення відповідачеві, так як вона є невикористаним залишком гарантійного платежу, сплаченого позивачем на початку строку Договору.

За твердженням позивача, при підписанні Додаткової угоди сторонами, внаслідок помилки у розрахунках, було помилково включено до тексту Додаткової угоди друге речення пункту 1.3. Додаткової угоди, а саме: Сторони погоджуються, що гарантійний платіж у розмірі 140 000,00 грн. зараховується як орендна плата за липень 2017 року .

Позивач зазначає, що орендна плата за липень 2017 року на момент укладення сторонами Додаткової угоди вже була сплачена позивачем на підставі платіжного доручення № 38086 від 02.06.2017 року на суму 140 000,00 грн. (призначення платежу: оплата оренди приміщення за липень місяць 2017 року.

Тобто, на момент підписання Додаткової угоди орендна плата за липень 2017 року була повністю сплачена позивачем, а сторонами було надано та підписано всі документи, що посвідчують здійснення оплати за липень 2017 року та здійснення позивачем орендного користування приміщенням у відповідному обсязі.

Окрім того, п.1.1. Додаткової угоди сторонами було додатково підтверджено, що розмір місячної орендної плати за липень 2017 року становить 140 000,00 гривень. Тобто будь-яких підвищень або донарахувань орендної плати у липні 2017 року не здійснювалося.

Враховуючи те, що на момент укладення Додаткової угоди орендна плата за липень 2017 року вже була сплачена позивачем у повному обсязі, та у позивача не було жодної іншої заборгованості перед відповідачем за будь-якими іншими платежами за Договором, на підставі п.3.12. та 6.5.1. Договору, зазначена сума переплати у розмірі 136 375,09 грн. мала бути повернута позивачеві.

Відповідно включення до тексту Додаткової угоди речення другого п.1.3. є помилковим, так як воно повністю суперечить як дійсному стану розрахунків сторін, так і тексту Договору.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно п. 2.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 року за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд зазначає, що оскільки на момент підписання Додаткової угоди про припинення дії Договору переплата позивача за Договором становила 136 375,09 грн., пункт 1.3. Додаткової угоди було укладено під впливом помилки, що відповідно є підставою для визнання договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших (п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

З огляду на наведене, наслідком визнання в судовому порядку недійсним пункту 1.3. Додаткової угоди до Договору є виникнення у відповідача обов'язку повернути позивачу у справі грошові кошти у розмірі 136 375,09 грн., як залишок невикористаних коштів гарантійного платежу.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ТЕКС" повністю.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною з моменту укладення окрему частину Додаткової угоди від серпня 2017 року до Договору суборенди № 1/05-к від 01.05.2016 року, а саме в пункті 1.3. друге речення наступного змісту: Сторони погоджуються, що гарантійний платіж у розмірі 140 000,00 грн. зараховується як орендна плата за липень 2017 року .

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРРЕНТС" (04073, м. Київ, проспект Московський, будинок 9, ідентифікаційний код 40372715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬТА ТЕКС" (01023, м. Київ, площа Спортивна, будинок 1-А, ідентифікаційний код 37357021) 136 375 (сто тридцять шість тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 09 коп. грошових коштів та 3 645 (три тисячі шістсот сорок п'ять) грн. 63 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.03.2018.

Суддя М.Є. Літвінова