Рішення

від 26.03.2018 по справі 914/122/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2018р. Справа №914/122/18

місто Львів

Суддя Господарського суду Львівської області Матвіїв Р.І., за участю секретаря судового засідання Сала О.А.,

розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Фізичної особи-підприємця Шкурка Віталія Володимировича, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс ЛТД", м. Львів,

предмет позову : стягнення 10 710,96 грн.,

підстава позову : порушення умов договору транспортного експедирування №ТЕ-002876 від 05.01.2016 року,

за участю представників:

позивача: Качмар І.О. - представник на підставі ордера №108061,

відповідача : не з'явився.

Обставин розгляду справи. 19.01.2018 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи -підприємця Шкурка Віталія Володимировича б/н від 15.01.2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс ЛТД" про стягнення 10 710,96 грн. за порушення умов договору транспортного експедирування №ТЕ-002876 від 05.01.2016 року, з яких 5 600,00 грн. сума основного боргу, 3 304,46 грн. сума пені, 325,00 грн. сума 3% річних, 1 481,50 грн. сума інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 23.01.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні 21.02.2018 року.

07.02.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У судове засідання 21.02.2018 року сторони явки представників не забезпечили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення. 21.02.2018 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника. 21.02.2018 року розгляд справи відкладено на 21.03.2018 року.

19.03.2018 року представник позивача подав суду відповідь на відзив з доказами його надіслання іншій стороні.

21.03.2018 року розгляд справи відкладено на 26.03.2018 року.

26.03.2018 року представник позивача подав суду доповнення до відповіді на відзив з доказами його надіслання іншій стороні.

У судове засідання 26.03.2018 року з'явився представник позивача, підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а також просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані з послугами адвоката у розмірі 15 350,00 грн. Представник відповідача явки представника повторно в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, клопотань щодо відкладення розгляду справи не заявляв, заперечень на відповідь на відзив не подав, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджено повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідно до п.п.1,2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суть спору та правова позиція сторін . Спір між сторонами виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору транспортного експедирування №ТЕ-002876 від 05.01.2016 року. Так, Фізична особа-підприємець Шкурко Віталій Володимирович (надалі по тесту рішення -позивач) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс ЛТД" (надалі по тесту рішення - відповідач) про стягнення 10 710,96 грн. за порушення умов договору транспортного експедирування, з яких сума основного боргу становить 5 600,00 грн. Позивач стверджує, що на виконання умов договору та заявки відповідача позивачем здійснено перевезення, сторонами підписано акт виконання робіт, проте в порушення умов договору відповідач свої зобов'язання з оплати вартості наданих послуг не виконав, вартість поставки не оплатив.

Відповідач у процесі розгляду справи подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволені позовних вимог повністю з підстав пропуску строку позовної давності на звернення до суду про стягнення боргу. Так, на переконання відповідача, підписаний між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення, оскільки з його умовами до обов'язків перевізника належить лише надання послуг з перевезення вантажів, а не організація перевезень вантажу. Тому до спірних правовідносин підлягає застосування спеціальна позовна давність. Крім цього, відповідач заперечив порядок розрахунку пені, 3%річних та інфляційних втрат.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

05.01.2016 року між Фізичною особою-підприємцем Шкурко Віталієм Володимировичем (надалі по тексту рішення - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранс ЛТД" (надалі по тексту рішення - відповідач, експедитор) укладено договір транспортного експедирування №ТЕ-00287, відповідно до умов якого експедитор доручає виконавцю перевезти вантаж в міжнародному та/або внутрішньо-українському сполученні та оплачує перевезення, а виконавець надає транспортні засоби для перевезення вантажу та доставляє вантаж у пункт призначення вантажоодержувачу, вказаному у супровідних документах в обумовлений строк. Виконавець здійснює перевезення вантажу власним або найманим автомобільним транспортом і несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажів з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі вантажоодержувачу.

Договором сторони визначили загальні умови надання послуг. Так, виконавець організовує перевезення вантажів на підставі заявок експедитора. Конкретні умови по кожному замовленню погоджуються сторонами і вказуються у заявці, яка є невід'ємною частиною даного договору. 3аявка вважається прийнятою до виконання, якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та скріплена печатками сторін. Презюмується, що надіслана експедитору заявка з відміткою печатки виконавця підписана уповноваженою особою виконавця є прийнятою до виконання. Заявка може бути подана експедитором за допомогою засобів факсимільного зв'язку (факсом) чи/або іншим фіксованим шляхом (п.2).

Вартість перевезення обумовлюється сторонами на кожен рейс в заявці (п.3.1).

Згідно з заявкою №05.01 про перевезення вантажу автомобільним транспортом від 05.01.2016 року експедитор і виконавець погодили дату і час завантаження - 05.01.2016 року до 16:00 год., місце завантаження - м. Радомишль, вул. Микгород,71, пункт розвантаження - м. Львів, вул. Джорджа Вашингтона, 10, вартість перевезення - 5 600,00 грн. У заявці сторони визначили, що підставою для оплати є наявність повного пакету оригіналів документів: договору, заявки, ТТН, податкової накладної (якщо виконавець є платником ПДВ), актів виконаних робіт, рахунку. Експедитор оплачує перевезення протягом 20 банківських днів з моменту отримання експедитором повного пакету документів даної заявки.

Позивачем долучено до позовної заяви копію товарно-транспортної накладної №ВП488 від 30.12.2015 року з відміткою вантажовідправника (ПАТ Пиво-безалкогольний комбінат Радомишль ), одержувача (ТзОВ ТВК ППБ Для людей - як для себе ), штампом ФОП Шурка В.В.

Позивачем складено рахунок №2 від 06.01.2016 року за транспортні послуги по території України: м. Радомишль - м. Львів на суму 5 600,00 грн.

06.01.2016 року сторонами підписано акт 2 про виконання робіт на транспортні послуги, відповідно до якого сторони не мають претензій одна до одної, послуги надані в повному обсязі, документи, які є підставою для оплати, замовником отримані.

Згідно з листами від 25.12.2017 року та від 26.12.2017 року ФОП Шкурко В.В. звертався до ТзОВ Укртранс ЛТД з вимогою сплатити кошти за надання послуг з перевезення та штрафних санкцій на суму 10 710,96 грн. Докази надіслання долучені до матеріалів позовної заяви.

Докази оплати відповідачем наданих позивачем послуг у матеріали справи сторонами не подано.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, долучені до позовної заяви документи, описані вище, досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є укладений договір транспортного експедирування №ТЕ-00287.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу , забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником (ч.ч.1, 2 ст.929 Цивільного кодексу України).

Договором найменування сторін визначено експедитор і виконавець , що не відповідає вимогам ст.929 ЦК України (за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу). Однак, найменування сторін не є визначальним для з'ясування виду правовідносин, що склалися між сторонами.

Так, відповідно до договору у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс ЛТД" виникло право доручити Фізичній особі-підприємцю Шкурку Віталію Володимировичу перевезти вантаж в міжнародному та/або внутрішньо-українському сполученні, обов'язок оплатити перевезення, а у Фізичної особи-підприємця Шкурка Віталія Володимировича виник обов'язок надати транспортні засоби для перевезення вантажу та доставити вантаж у пункт призначення вантажоодержувачу, вказаному у супровідних документах в обумовлений строк.

З товарно-транспортної накладної від 30.12.2015 року вбачається, що ТОВ Укртранс ЛТД визначено перевізником, замовником (платником) є ПАТ Пиво-безалкогольний комбінат Радомишль , вантажовідправником - ПАТ Пиво-безалкогольний комбінат Радомишль , вантажоодержувачем - ТОВ Торгово-виробнича компанія Перша приватна броварня Для людей - як для себе! , пункт навантаження - м. Радомишль, Житомирська область, пункт розвантаження не вказано.

На звороті товарно-транспортної накладної наявна відмітка про здачу вантажовідправником товару 05.01.2016 року. З пояснень представника позивача, наданих 26.03.2018 року, вбачається, що відповідна накладна оформлялася на виконання договору від 05.01.2018 року, а дата накладної є технічною помилкою. На підтвердження наведеного позивачем також долучено до матеріалів справи копію наказу №1-о від 17.06.2015 року про прийняття на посаду водія-експедитора Шелеста Ю.І., відомості про якого як про водія також відображені в товарно-транспортній накладній.

Суд звертає увагу, що незважаючи на недоліки в оформленні товарно-транспортної накладної (відсутність вказівки на пункт розвантаження, дата складення накладної випереджає дату укладення договору), відповідач не заперечив самого факту оформлення заявки та здійснення перевезення.

Відповідно до ч.1 ст.75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Підтвердженням факту надання послуг є оригінал товарно-транспортної накладної (ТТН, СМК) з відміткою відправника вантажу, перевізника, виконавця, одержувача вантажу, або інший документ, що підтверджує отримання вантажу вантажоодержувачем (п.3.3).

Долучена копія товарно-транспортної накладної №ВП488 від 30.12.2015 року містить відмітку вантажовідправника (ПАТ Пиво-безалкогольний комбінат Радомишль ), одержувача (ТзОВ ТВК ППБ Для людей - як для себе ), а також штамп ФОП Шурка В.В., який згідно з договором транспортного експедирування №ТЕ-00287 є виконавцем перевезення.

06.01.2016 року сторонами підписано акт 2 про виконання робіт на транспортні послуги, (на суму 5 600,00 грн.), відповідно до якого сторони не мають претензій одна до одної, послуги надані в повному обсязі, а документи, які є підставою для оплати, замовником отримані. З наведеного вбачається, що 06.01.2016 року відповідачем підписано акт про здійснення позивачем перевезення та отримано документи, на підставі яких виник обов'язок оплатити відповідне перевезення.

Суд звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує факту здійснення позивачем належного перевезення за договором від 05.01.2016 року та не заперечує суми основного боргу. Відповідно, суд вважає, що надання послуг по перевезенню вантажу позивачем підтверджені матеріалами справи та не заперечуються сторонами.

Стаття 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено судом вище, сторони, складаючи акт про виконання робіт на транспортні послуги від 06.01.2016 року, зазначили, що документи, які є підставою для оплати, замовником отримані. Відтак, протягом 20 банківських днів з 06.01.2016 року у експедитора існував обов'язок оплатити надані перевізником послуги. Останнім днем оплати було 30.01.2016 року. Докази оплати відсутні, відповідно, з 31.01.2016 року, а не з 27.01.2016 року, як вказав позивач у розрахунку, відповідач вважається таким, що прострочив виконання основного зобов'язання. Враховуючи наведене, заперечення відповідача щодо неможливості визначення моменту прострочення є необгрунованими.

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім стягнення суми основного боргу, позивач також заявив вимогу про стягнення 3 304,46 грн. пені, 325,00 грн. 3% річних, 1 481,50 грн. інфляційних втрат.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що, як вбачається з тексту договору, сторони не встановили та не погодили умови нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем. Умова п.5.7 договору про те, що у випадку порушення термінів оплати, встановлених даним договором, експедитор несе відповідальність згідно з чинним законодавством , не є умовою про застосування саме такого виду відповідальності як пеня. Відповідно, вимога про стягнення пені заявлена безпідставно і у її задоволенні суд відмовляє.

Наведена позивачем позиція Верховного суду у постанові від 07.02.2018 року у справі №910/49/18 не підтверджує можливості стягнення пені у даному випадку, адже, обставини справи №910/49/18 є іншими (застосування штрафної санкції у вигляді пені було передбачено п. 6.7 договору), а у постанові від 28.02.2018 року у справі № 911/1078/17 не зазначено, чи передбачалось стягнення пені договором.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд звертає увагу, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (п.4.1, п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ). Крім цього, інфляційні втрати та відсотки річних не є способом забезпечення виконання зобов'язання, на відміну від пені, тому їх стягнення є допустимим незалежно від підстав/порядку їх застосування договором.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає про їх обґрунтованість і визнає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку про порушення відповідачем неналежним виконанням договірних обов'язків права позивача на отримання грошових коштів за надані послуги перевезення.

Щодо тверджень відповідача про те, що між сторонами виникли правовідносини перевезення, а не транспортного експедирування, суд звертає увагу, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 Цивільного кодексу України). Однак, з товарно-транспортної накладної вбачається, що вантажовідправником є не замовник послуги, а інша особа - ПАТ Пиво-безалкогольний комбінат Радомишль , тобто товар для перевезення не був відвантажений Товариством з обмеженою відповідальністю Укртранс ЛТД і останній не є відправником. Відповідно, між сторонами спору не виникли відносини перевезення у розумінні ст. 909 Цивільного кодексу України.

Відповідно, заява відповідача про застосування строків спливу позовної давної давності є безпідставною і підстав для її задоволення немає.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 15 350,00 грн. витрат, пов'язаних з послугами адвоката, суд зазначає наступне.

До матеріалів справи долучено договір про надання адвокатської допомоги № 17/11-7 від 17.11.2017 року, відповідно до якого ФОП Шкурко В.В. та адвокат Качмар І.О. уклали договір про те, замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надати йому адвокатську допомогу з питань представництва інтересів замовника в судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій, органах дізнання та досудового слідства, інших державних і недержавних установах з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів замовника, здійснювати підготовку необхідних процесуальних документів. Відповідно до п.3.4 даного договору оплата наданої правової допомоги здійснюється замовником на підставі здійснених адвокатом розрахунків, погоджених з замовником.

Позивачем подано в матеріали справи погоджений ним розрахунок вартості адвокатських послуг від 23.03.2018 року, згідно з яким вартість адвокатської допомоги становить 15 350,00 грн., включаючи 5000 грн. 00 коп. сплаченої передоплати вартості адвокатської допомоги.

Даний розрахунок містить детальний перелік робіт адвоката із зазначенням дати їх виконання, вартості та кількості витраченого часу. Із його змісту суд встановив, що всі роботи виконанні адвокатом до моменту вирішення справі судом по суті. Тому суд оцінює даний розрахунок в сукупності із договором про надання адвокатської допомоги № 17/11-7 від 17.11.2017 року як належний доказ для визначення обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті.

Оскільки сторонами договору №17/11-7 від 17.11.2017 року погоджено обов'язок оплати позивачем наданої йому правової допомоги на підставі здійснених адвокатом розрахунків в загальному розмірі 15 350 грн. 50 коп., погодженому із замовником, і такий розрахунок поданий в матеріали справи, суд прийшов до висновку про віднесення даної суми в загальному розмірі 15 350 грн. 50 коп. до витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами серед інших судових витрат.

Одночасно суд звертає увагу на те, що доказів здійснення передоплати вартості правничої допомоги адвоката в розмірі 5000 грн. позивач не надав. Однак, дана сума включена позивачем в загальну суму 15 350 грн. 50 коп., яка є погодженою позивачем як сума, що підлягає сплаті ним адвокатові за правничу допомогу відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, і неподання позивачем доказу часткової сплати вартості допомоги адвоката не перешкоджає суду визначити розмір витрат на правничу допомогу адвоката як такі, що вже сплачені, або такі, що підлягають сплаті.

Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.1, ч.2 ст.126 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 3-6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що клопотань іншої сторони щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката не подавалось.

Разом з тим суд звертає увагу, що відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, витрати у розмірі 15 350,00 грн., як і сума сплаченого судового збору, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Внаслідок наведеного суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 10 591 грн. 50 коп. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранс ЛТД" (79070, Львівська обл., місто Львів, проспект Червоної Калини, будинок 35, офіс 4, код ЄДР 38456848) на користь Фізичної особи-підприємця Шкурка Віталія Володимировича (79007, АДРЕСА_1, код ЄДР НОМЕР_1) 5 600, 00 грн. основного боргу, 325,00 грн. 3% річних, 1 481,50 грн. інфляційних втрат, 1 215,78 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 10 591,50 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У задоволенні вимоги про стягнення 3 304,46 грн. пені відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02.04.2018 року.

Суддя Матвіїв Р.І.