Рішення

від 20.03.2018 по справі 922/4444/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2018 р.Справа № 922/4444/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБС Холод", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Індустріальна компанія", м. Харків

про стягнення 145904,48 грн.

за участю представників:

позивача - Титов Р.В., довіреність № б/н від 16.11.17,

відповідача - Литвиненко А.С., довіреність № б/н від 21.02.18

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮБС Холод" 29.12.2017 звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська індустріальна компанія" про розірвання договору № 01/03 від 14.03.2017 року, укладеного між сторонами та стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 145945,04 грн., які складаються з 128525,18 грн. основного боргу, 11942,21 грн. пені, 1436,67 грн. - 3% річних, 4010,98 грн. - інфляційних втрат. Свої вимоги обґрунтовує неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 01/03 від 14.03.2017 р. в частині поставки продукції, оплаченої позивачем.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.01.2018 р. прийнято позовну заяву ТОВ "ЮБС Холод" до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/4444/17 та керуючись ч. 1 ст. 247 ГПК України призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.02.2018 р. вирішено перейти до розгляду справи № 922/4444/17 за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі підготовче провадження.

В рамках проведення підготовчого провадження, призначено було підготовче засідання, яке неодноразово відкладалось в порядку приписів ч. 2 ст. 183 ГПК України, за клопотанням учасників справи з метою мирного врегулювання спору. Разом з тим, урегулювання спору мирним шляхом не відбулось.

19.03.2018 р. на адресу суду позивачем надано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. 7356), в якій позивач просить суд розірвати договір № 01/03 від 14.03.2017 року, укладений між сторонами та стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 145904,48 грн., в тому числі 128525,18 грн. основного боргу, 11942,21 грн. пені, 1426,11 грн. - 3% річних, 4010,98 грн. - інфляційних втрат.

У підготовчому засіданні 20.03.2018 р., за результатами розгляду заяви позивача, постановлено ухвалу про прийняття до розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог та продовження розгляд справи з її урахуванням.

Крім того, у підготовчому засіданні 20.03.2018 р. сторони звернулись до суду з узгодженою заявою про закінчення підготовчого засідання та перехід до розгляду справи по суті того ж дня, яка була задоволена та судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 922/4444/17 та призначення її до розгляду по суті у той самий день 20.03.2018 р. о 13:50.

Представник позивач у судовому засіданні підтримувала заявлені позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві, зокрема вказуючи, що неправомірними діями відповідача, які полягають у відмові ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах, позивачу завдано шкоду у розмірі отриманої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за період за період з 06.05.16 по 29.11.16. у сумі 13788,70 грн. та які підлягають відшкодуванню з відповідача на користь позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні та у наданому до суду засобами електронного зв'язку відзиві на позов повністю заперечувала проти позову посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, наголошуючи на відсутності складу цивільного правопорушення, що має наслідком неможливість притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, судом встановлено наступне.

14.03.2017 р. між Товариством обмеженою відповідальністю "ЮБС ХОЛОД" (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська індустріальна компанія" (виконавець, відповідач) було укладено Договір поставки № 01/03 (надалі - Договір) відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити позивачеві обладнання, комплектацію, інструменти, матеріали, оснащення, а також виконати роботи по металообробці зі свого матеріалу в кількості, по ціні, та на умовах, зазначених у відповідних Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, а позивач зобов'язався оплатити продукцію і прийняти її в порядку і на умовах договору.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017 р. (пункти 8.3 Договору).

У відповідності до вимог пункту 3.1. договору, позивач здійснює оплату за продукцію на розрахунковий рахунок відповідача згідно умов, зазначених в Специфікаціях. Оплата здійснюється на підставі виставлених відповідачем рахунків.

Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання своїх зобов'язань за договором № 01/03, ним було оплачено в повному обсязі продукцію обумовлену у Специфікаціях № 1 від 14.03.2017р., № 2 від 13.04.2017р., № 3 від 20.03.2017р., № 4 від 20.03.2017р. в загальному розмірі 166 873,80 (сто шістдесят шість тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 80 копійок, що підтверджується платіжними дорученнями № 2392 від 20.03.2017 на суму 25000,00 грн., № 2410 від 24.03.2017 на суму 5000,00 грн., № 2473 від 11.04.2017 р. на суму 136873,80 грн., копії яких додані до матеріалів справи.

В свою чергу, відповідач не виконав свою частину домовленостей, виготовив та поставив продукцію всього на 38 348,62 грн., а саме згідно Специфікації №1 та Специфікації № 2 у повному обсязі на суму 30000,00 грн.; а згідно Специфікації № 3 до договору відповідач виготовив та поставив Кільце ущільнювальне ф19,5/13,5x3 із поліаміду у кількості 1486 штук та згідно Специфікації № 4 відповідач виготовив та передав позивачеві перехідник латунний UBC з редуктора 3/4 на балок 21,8 з ущільненням в кількості 254 штуки (накладна № УК02/06 від 15.06.2017 року; накладна № УК 02/06 від 27.06.2017 року).

Станом на 09.10.2017 року відповідачем не виконано зобов'язання по поставці продукції по Специфікації № 3 на суму 1316,16 грн. та по Специфікації № 4 на суму 127206,57 грн., а всього на суму 128525,18 грн. При цьому, позивач втратив будь-який інтерес у виконанні відповідачем Договору № 01/03 від 14.03.2017р., в частині не виконаній своєчасно.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку шляхом стягнення з відповідача попередньої оплати у розмір 128525,18 грн., на яку позивачем нараховано пеню у розмірі 11942,21 грн., три проценти річних у розмірі 1426,11 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4010,98 грн. за період з 28.08.2017 р. по 05.02.2018 р.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 20.03.17, 24.03.2017 та 11.04.2017 перерахував відповідачу попередню оплату в загальному розмірі 166873,80 грн. на підставі специфікацій № 1, № 2, № 3, № 4, що підтверджується платіжними дорученнями № 2392 від 20.03.2017 на суму 25000,00 грн., № 2410 від 24.03.2017 на суму 5000,00 грн., № 2473 від 11.04.2017 р. (т. I, арк. с. 18-21).

Таким чином у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару на суму 166873,80 грн., виник кореспондуючий обов'язок поставити його.

Проте, відповідач здійснив поставку товару не у повному обсязі, а саме було поставлено продукцію на загальну суму 38348,62 грн. обумовлену сторонами у специфікації № 1 та № 2 та лише частково поставив продукцію обумовлену у Специфікаціях № 3 та № 4, у зв'язку з чим з 16.08.2017 р. відповідачем було прострочено поставку товару згідно Специфікацій № 3 та № 4 на загальну суму 128525,18 грн.

Приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ці докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, доказів повернення попередньої оплати або доказів поставки товару не надав, - позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 128525,18 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи вищевикладені обставини неналежного виконання відповідачем умов Договору, суд вважає правомірною і позовну вимогу про розірвання Договору.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача: пеню в порядку п. 5.2. договору за непоставлений товар у розмірі 11942,21 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до пункту 5.2. Договору, у разі непостачання (недопоставки) продукції в термін, зазначений в п. 4.4, виконавець зобов'язується сплачувати замовнику пеню в розмірі 0.1% від суми недопоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня характеризується такими ознаками як застосування виключно у грошових зобов'язаннях; можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені спірним договором зобов'язання по своєчасній поставці товару та враховуючи встановлену у договорі відповідальність за невиконання договірних зобов'язань у вигляді неустойки (пені), останній повинен нести відповідальність, передбачену умовами договору (п.5.2 договору), у вигляду сплати пені.

Суд, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, в яких не виявлено помилок, враховуючи встановлену у договорі відповідальність за неналежне виконання умов договору у вигляді стягнення пені, яка нарахована за період з 16.08.2017 по 28.12.2017 за порушення строків поставки товару у розмірі 11942,21 грн., дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню як правомірні.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 4010,98 грн. та 3% річних у розмірі 1426,11 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, враховуючи правовідносини, що склались між сторонами, обов'язок відповідача був поставити товар, а отже вимога про стягнення суми попередньої оплати не є наслідком порушення відповідачем грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата, не може розцінюватись як грошове зобов'язання в розумінні положень ч. 1 ст. 509 та ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно застосування позивачем статті 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Проте спірним договором, укладеним між сторонами, обов'язок виконавця (відповідача) сплачувати проценти, як і розмір цих процентів, не встановлений

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України №3-30гс13 від 15.10.2013 та № 3-90гс14 від 16.09.2014.

За таких обставин вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 2, 11, 74, 129, 233, 236- 238, 241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір № 01/03 від 14.03.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська Індустріальна компанія" (ідент. код 21217005) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБС Холод" (ідент. код. 39162364).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Індустріальна компанія" (61066, м. Харків, пр. Московський, 269; ідент. код 21217005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБС Холод" (61157, м. Харків, вул. Селянська, 110; ідент. код. 39162364) 128525,18 грн. основного боргу, 11942,21 грн. пені та 3647,38 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.В іншій частині позовних вимог в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Харківського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 30.03.2018 р.

Суддя М.І. Шатерніков