Рішення

від 03.04.2018 по справі 910/2252/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.04.2018Справа № 910/2252/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Візниченка Сергія Анатолійовича (49000, АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ФАСТТРЕЙД (03057, м. Київ, просп. Перемоги, 44)

про стягнення 117 644,77 грн.

Представники сторін не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Візниченко Сергій Анатолійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ФАСТТРЕЙД про стягнення 117 644,77 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору транспортного експедирування № 136 від 15.12.2017, а саме щодо надання ТОВ ФАСТТРЕЙД автотранспортного засобу на завантаження та здійснення перевезення вантажу за укладеною Заявкою, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму здійсненної передоплати у розмірі 4 050,00 доларів США, що еквівалентно 113 201,15 грн. Крім того, за прострочення виконання зобов'язання за договором позивачем нараховані штраф у розмірі 2 699,00 грн., 3 % річних у розмірі 250,77 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 695,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 28.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 910/2252/18, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.01.2018 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03057, м. Київ, проспект Перемоги, 44)

При цьому, надіслана на адресу відповідача кореспонденція відділенням зв'язку повернута до суду 06.03.2018, із зазначенням причини повернення не знайдено , відносно чого суд зазначає наступне.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до вимог ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм та не надав відзив на позовну заяву.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім іншого, частиною 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень" ).

З огляду на вказане відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 28.02.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

15 грудня 2017 року між Фізичною особою-підприємцем Візниченко Сергієм Анатолійовичем (надалі - експедитор 1/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФАСТТРЕЙД (наділ - експедитор 2/відповідач) було укладено договір транспортного експедирування № 136 ( надалі - договір).

У п. 1 договору сторонами визначено, що кожна із сторін зобов'язується здійснювати організацію доставки вантажів автомобілями на підставі транспортних заявок іншої сторони, фрахтуємо для цілей автотранспорт перевізника. Сторона, що надає транспортну заявку іншій стороні діє від свого імені і за рахунок коштів замовника. Сторона, що надає транспортну заявку, іменується експедитор 1, а сторона, виконуюча транспортну заявку іменується експедитор 2. Кожна зі сторін може виступати як в якості експедитора1 та і в якості експедитора 2.

Відповідно до п. 2.1 договору для організації експедитор 1 зобов'язується направляти експедитору 2 факсом, електронною поштою або іншими видами зв'язку транспортну заявку не пізніше, ніж за 48 годин до початку плануємого перевезення із зазначенням наступної інформації:

дата відвантаження;

пункт відправлення, адреса і реквізити вантажовідправника;

пункт призначення, адреса і реквізити вантажоодержувача;

найменування і кількість вантажу, упаковка, габарити, вага брутто;

вид і кількість транспортних засобів.

Всі транспортні заявки між експедитором 1 та експедитором 2 є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.2.).

Як вбачається із матеріалів справи 15 грудня 2017 року сторонами погоджено заявку на надання експедиційно-транспортних послуг № 334 (надалі - заявка) згідно з договором транспортного експедирування № 136 від 15.12.2017. За умовами даної заявки позивач виступив експедитор, а відповідач перевізником. Умовами заявки сторонами погоджено перевезення за маршрутом м. Мелітополь (Україна) - м. Алмати (Республіка Казахстан), вид автотранспорту тент, марка Volvo ВТ 5608 НОМЕР_4, вантаж - запчастини вагою 22 000 кг (брутто), дата завантаження 26.12.2017, вартість послуги - 8 6000,00 дол. США, форма оплати 4 050 дол. США після замитнення, 4 450 дол. США на вивантаженні нал. Також у даній заявці сторонами визначено вантажовідправника, адресу відвантаження, контактну особу та відповідальність.

У розділі 3 договору сторони визначили обов'язки експедитора 2, зокрема: виконувати доручення експедитора 1 відповідно до його транспортних заявок в усних розпоряджень, організовувати доставку вантажу за адресою, вказаною в транспортній заявці і товарно-транспортній накладній, протягом 14 днів надати експедитору 1 пакет документів, необхідних для виконання взаєморозрахунків, оригінал рахунку, копію транспортної накладної, оригінал акта виконаних робіт і оригінали інших документів, що закривають перевезення, включаючи первинні документи, якщо інше не обумовлене в транспортній накладній (п.п. 3.1., 3.2, 3.10).

Згідно з п. 7.1. договору, для виконання робіт експедитор 1 перераховує експедитору 2 суму, зазначену в транспортній заявці в терміни і на умовах узгоджених в заявці. Ця сума включає в себе вартість послуг експедитора 2 і вартість послуг перевізника.

За доводами позивача, на виконання умов договору № 136 та заявки № 334 від 15.12.2017, позивачем як експедитором 1 перераховано на рахунок відповідача як перевізника (експедитора2) грошові кошти у розмірі 113 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 115 від 28.12.2017 із призначенням платежу: за транспортні послуги згідно рахунку № 021 від 26.12.2017 . В матеріалах справи наявний рахунок-фактура № 021 від 26.12.2017, що виставлений ТОВ ФАСТТРЕЙД для ФОП Візниченко С.А. з призначенням: міжнародні транспортно-експедиційні послуги за маршрутом: м. м. Мелітополь (Україна) - м. Алмати (Республіка Казахстан), авто Volvo ВТ 5608 НОМЕР_4, згідно заявці № 334 від 15.12.2017 .

Проте, як зазначає позивач, після перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, останній так і не виконав зобов'язання щодо надання автотранспортного засобу на завантаження.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових у зв'язку з не наданням послуг за договором. Оскільки, вимога про повернення коштів не була виконана з боку відповідача, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 117 644,44 грн, з яких: 113 000,00 грн - грошові кошти , сплачені в якості передоплати, 2 699,00 грн - штраф за не виконання умов договору, 250,77 грн - 3% річних та 1 695,00 грн - втрати від інфляції.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Внаслідок укладення сторонами договору та заявки від 15.12.2017 на здійснення транспортного перевезення, між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 136 та заявки № 334 від 15.12.2017, позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 113 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 115 від 28.12.2017 із призначенням платежу: за транспортні послуги згідно рахунку № 021 від 26.12.2017 .

Відповідач, як стверджує позивач, не приступив до виконання умов договору, обов'язки якого прописані у розділі 3 та у заявці. У матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо вчинення відповідачем будь-яких дій щодо здійснення перевезення чи попередження позивача про неможливість вчинення таких послуг, що чітко прописано у п. 3.4. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929, 932, 934 ЦК України: за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору; за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 ч. 1 п. 4, 614 ч. ч. 1, 2 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - відшкодування збитків; особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання; боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Вищенаведені норми Цивільного кодексу України узгоджуються з нормами, що містять Господарський кодекс України та Закон України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Відповідно до ст. 935 ЦК України клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору.

Оскільки, законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся з вимогою за вих.. 0301/18-1 від 03.01. про повернення передоплати у зв'язку не наданням відповідачем автомобіля для завантаження та виконання умов договір.

Враховуючи відмову позивача від перевезення та не надання відповідачем відповідних послуг, сплачені позивачем в якості передоплати кошти у розмірі 113 000,00 грн підлягають поверненню на користь позивача.

Також підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2 699,00 грн, з огляду на таке.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором та законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Судом встановлено, що в заявці на надання експедиційно-транспортних послуг № 334 від 15.12.2017 сторонами визначено відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 100 дол. США за неподання автомобіля з вини перевізника.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач дотримуючись вимог чинного законодавства, вірно встановлено фактичний розмір штрафу з урахуванням офіційного курсу валют, встановленим НБУ на дату подання позовної заяви (19.02.2018), а тому вимога про стягнення штрафу з відповідача у розмір 2 699,00 грн підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення 3% річних у розмірі 250,77 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 695,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадках повернення сум авансу та завдатку, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України ), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України . Аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 250,77 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 695,00 грн нарахованих на попередню оплату є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язань за договором № 136 та заявкою № 334 від 15.12.2017 як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФАСТТРЕЙД (03057, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 44; ідентифікаційний код 41320584) на користь Фізичної особи-підприємця Візниченка Сергія Анатолійовича (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) грошові кошти у розмірі 113 000 (сто тринадцять тисяч) грн 00 коп.; штраф у розмірі 2 699 дві тисячі шістсот дев'яносто дев'ять) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 (одна тисяча сімсот тридцять п'ять) грн 49 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03.04.2018

Суддя Пукшин Л.Г.