Ухвала

від 26.03.2018 по справі 760/25414/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/613/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК України Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю:

прокурора ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого слідчої групи - заступника начальника ВР КП СУ ФР ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - заступником начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 та накладено арешт на речі, документи, носії інформації вилучені 10.04.2017 року в результаті проведення обшуку у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: комп`ютер (моноблок) фірми «HP» чорного кольору з сірою підставкою serial: МXZ32204YD, Product: Dlj51AAR# ABA, model: 23- C115xt- 1 шт; мобільний телефон «Iphone», золотого кольору із написом на задній кришці: «Iphone» S, Designe by Apple in Calofornia Assembled in China, Model A1688FCCID: BCG-E2946A ic:579C-E2946A - 1 шт.; печатка TOB «Навруз ЛТД» код 37593257 - 1 шт.; грошові кошти: 500 грн-119 купюр; 100 грн. - 16 купюр; 20 грн. - 2 купюри; 10 грн. - 4 купюри; 4 купюри номіналом в 100 доларів США: КК 30822514 А -100 дол.; НВ 18894054R-100 дол.; КВ 84331947 L 100 дол.; KL 97865482 А-100 дол.

Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував наявність правових підстав для накладення арешту, та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання та накладення арешту на майно, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник власника майна ОСОБА_7 , адвокат ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати, посилаючись на її незаконність та необгрунтованість, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що в ході обшуку виявлено та вилучено речі та грошові кошти, які не входять до переліку, щодо яких прямо надано дозвіл в ухвалі слідчого судді на відшукання та вилучення, а отже є тимчасово вилученим майном, проте сторона обвинувачення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна до слідчого судді протягом 48 годин не зверталася, арешт на майно не накладався.

Так, адвокат вказує, що клопотання про повернення тимчасово вилученого майна слідчим не розглянуто, майно не повернуто особі, у якої воно вилучено, у зв`язку з чим подано скаргу слідчому судді на бездіяльність слідчого в порядку ст. 303 КПК України, яка ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16.05.2017 року задоволена та зобов`язано уповноважену службову особу, яка здійснює досудове розслідування у даному кримінальному провадженні повернути майно ОСОБА_7 , вилучене в ході обшуку 10.04.2017р. за адресою: АДРЕСА_1 . Додає, що у зв`язку з невиконанням даної ухвали стороною захисту направлено скарги на адресу Генеральної прокуратури України та ДФС України.

Далі в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що слідчим суддею не враховано наявність ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16.05.2017 року, як і не було вивчено протокол обшуку від 10.04.2017 року, в якому зафіксовано час та місце його проведення та не враховано того факту, що після вилучення майна та подання клопотання про арешт майна пройшло більше 48 годин. Додає, що слідчим під час розгляду клопотання про арешт майна не надано суду доказів, які б підтверджували, що вилучені в ході обшуку грошові кошти були об`єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, адвокат звертає увагу суду на те, що ОСОБА_7 , у якої вилучено майно, не є підозрюваною у жодному кримінальному провадженні, яке розслідується слідчими органами, а слідчим не подано доказів, які б доводили, що ОСОБА_7 набула вилучене майно безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96 - 2 КК України.

У підсумку адвокат вказує, що посилання судді на винесення слідчим у даному кримінальному провадженні постанови про визнання речовими доказами речей та грошових коштів вилучених 10.04.2017 року в ході обшуку, не є автоматичною підставою для накладення арешту на майно.

Одночасно автор апеляційної скарги ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обгрунтування причин пропуску такого строку зазначає, що ні власник майна, ні його представник присутніми у судовому засіданні суду першої інстанції не були, оскаржувану ухвалу отримали 28.12.2017 року. Апеляційна скарга подана до суду 29.12.2017 року.

Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що власник майна та його представник участіу судовому засіданні не приймали, оскаржувану ухвалуотримали 28.12.2017 року, апеляційна скарга подана до суду 29.12.2017 року, пятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді апелянтом не порушено, а тому і не підлягає поновленню.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні слідчого управління кримінальних розслідувань ГСУ ФР Державної фіскальної служби України та слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Київській області перебувають матеріали кримінального провадження № 32017000000000063 (матеріали виділені з матеріалів кримінального провадження № 12015040030000292 від 08.05.2015), відомості про яке 30.05.2017 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 212, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 229, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 209 КК України.

Слідчий слідчої групи - заступник начальника ВР КП СУ ФР ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_9 , за погодженням із прокурором у кримінальному провадженні - заступником начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 , звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме речі, документи, носії інформації вилучені 10.04.2017 року в результаті проведення обшуку у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року задоволено.

Жодних об`єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання слідчого, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

КПК України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Задовольняючи клопотання слідчого в межах кримінального провадження № 32017000000000063, про арешт майна, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення слідчого, та, прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Зважаючи на вищезазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні слідчого, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.

Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.

Посилання апелянта на невиконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16.05.2017 року, не є визначеною законом самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки дана ухвала не є предметом апеляційного перегляду у даному судовому засіданні.

Твердження адвоката про відсутність доказів, які б підтверджували, що вилучені в ході обшуку грошові кошти були об`єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення, слід визнати необгрунтованими, оскільки дані твердження спростовуються матеріалами провадження, а саме постановою про визнання речовими доказами від 11 квітня 2017 року, відповідно до якої арештоване слідчим суддею майно визнано у рамках даного кримінального провадження речовим доказом, з посиланням на ті обставини, що вилучені речі та документи є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, набуті кримінально протиправним шляхом та містять відомості, які можуть бути використані як докази обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (а.с. 41-43).

Доводи апелянта з приводу того, що сам по собі факт визнання майна речовим доказом, не є підставою для накладення арешту, не заслуговують на увагу, з урахуванням вимог п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, відповідно до якої арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, що мало місце у даному випадку.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_7 не є підозрюваною у кримінальному провадженні, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки метою накладення арешту у даному кримінальному провадженні є забезпечення збереження речових доказів, тобто це не вимагає доведення причетності особи до кримінального правопорушення, з цих же підстав не заслуговують на увагу і твердження апелянта про відсутність доказів, які б доводили, що ОСОБА_7 набула вилучене майно безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96 - 2 КК України.

Також необґрунтованими є посилання апелянта на необхідність скасування ухвали слідчого судді з тих підстав, що слідчим порушено строк звернення до суду з клопотанням про арешт, оскільки такий термін для майна дозвіл на вилучення якого надано ухвалою про обшук, законом не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 173 КПК України, наклав арешт на майно, зазначене у клопотанні слідчого, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року, якою задоволено клопотання слідчого слідчої групи - заступника начальника ВР КП СУ ФР ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_9 та накладеноарешт на речі, документи, носії інформації вилучені 10.04.2017 року в результаті проведення обшуку у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , залишити без змін, а апеляційну скаргупредставника власника майна ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_8 , залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4