Рішення

від 30.03.2018 по справі 910/835/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2018Справа № 910/835/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКС-ТТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НП БУД"

про стягнення заборгованості 28 333,85 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.01.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКС-ТТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НП БУД" (далі - відповідач) заборгованості у розмірі 28 333,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків із оплати наданих позивачем послуг за Договором №202 про надання послуг охорони від 18.08.2017.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 31.01.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04136, м. Київ, вул. Ананасна, 2, а/с 6.

Однак, станом на дату розгляду справи у судовому засіданні в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверти за номером поштового відправлення 0103044537196 із копією ухвали суду про відкриття провадження від 31.01.2018 з адреси відповідача із зазначенням причини повернення "Невдала спроба вручення (повернення): закінчення встановленого терміну зберігання".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 31.01.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

18.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю МАКС-ТТ (далі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю НП БУД (далі - Замовник) укладено Договір № 202 про надання послуг охорони від 18 серпня 2017 року (далі - Договір).

Предметом Договору є надання Виконавцем послуг охорони, згідно пункту 1.1. Договору.

Відповідно до пункту 1.2. Договору Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується:

1.2.1. Прийняти під охорону об'єкт Замовника, будівельний майданчик, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сирецько-Садова, 1-3 (далі - Об'єкт);

1.2.2. Забезпечувати на умовах та протягом строку дії цього Договору охорону Об'єкта;

1.2.3. Здійснювати на Об'єкті контрольно-пропускний режим;

1.2.4. Надавати рекомендації по розробці, організації і здійсненню заходів щодо забезпечення безпеки, охорони і режимних заходів.

За твердженням позивача, він свої договірні зобов'язання по наданню Послуг охорони виконував належним чином.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, за надання Послуг охорони, передбачених Договором, Замовник щомісяця сплачує Виконавцеві погоджену Сторонами вартість послуг, що визначається у Додатку № 1, що є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з пунктом 3.2. Договору, Замовник не пізніше 20 числа поточного місяця сплачує Виконавцю вартість Послуг охорони.

Пункт 3.3. Договору, передбачає, що оплата за Послуги охорони здійснюється шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок Виконавця належних до сплати сум.

У відповідності до пункту 5.6. Договору, Замовник бере на себе зобов'язання приймати Послуги охорони та вчасно проводити розрахунки, визначені умовами цього Договору. Також обов'язком Замовника є належним чином оплачувати надані на підставі даного Договору Послуги охорони, у розмірі й у термін, передбачені Договором (пункт 5.10. Договору).

Договірна вартість за надання Послуг охорони, протягом повного календарного місяця, у розмірі 20000.00 грн. згідно Додатку № 1 до Договору.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач сплатив вартість Послуг охорони за серпень 2017 року - платіжне доручення № 53 від 23 серпня 2017 року та вересень 2017 року - платіжне доручення № 158 від 04 жовтня 2017 року.

Судом встановлено, що Відповідач, порушуючи умови Договору, не сплатив вартість Послуг охорони за жовтень 2017 року, у сумі 20000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що фактичний період надання Позивачем Послуг охорони у жовтні 2017 року склав 31 день - з 01.10.2017 по 31.10.2017 на суму 20 000,00 грн. Таким чином, сума заборгованості Замовника/Боржника за жовтень 2017 року становить: 20 000,00 грн.

За жовтень 2017 року Позивач сплатив податок на додану вартість у сумі 3 333,33 грн. із загальної суми коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку на додану вартість, а саме - 20 000,00 грн., що зазначено у податковій накладній 31102017 № 13, яка підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.11.2017 № 9238102608.

Акт надання послуг № 110 від 31.10.2017 за жовтень 2017 року підписаний Замовником без зауважень.

У зв'язку з не сплатою вартості Послуг охорони за жовтень 2017 року, ненадання відповідей (ні в електронній, ні в письмовій формах) на листи Позивача, 10.11.2017 Виконавець, у відповідності до пунктів 4.1. та 10.4. Договору зняв з-під охорони Об'єкт.

22.11.2017 Позивач направив листом наступні документи: рахунок-фактура № 110 від 02 жовтня 2017 року на суму 20000,00 грн. на 1 арк. в 1 прим, (повторно); рахунок-фактура № 121 від 10 листопада 2017 року на суму 6165,00 грн. на 1 арк. в 1 прим.; акт надання послуг № 121 від 10 листопада 2017 року на 1 арк. у 2-х прим.; угоду про припинення дії Договору від 10.11.2017 на 1 арк. у 2-х прим.

Згідно із пунктом 10.5. Договору, у разі розірвання Договору Сторони зобов'язані провести всі необхідні розрахунки.

До 10 листопада 2017 року (дата зняття Об'єкта з-під охорони, фактична дата зупинення виконання Позивачем договірних зобов'язань) ні на електронну пошту Позивача, ні в письмовому вигляді заяви або листа про неналежне виконання Виконавцем умов Договору або надання Послуг охорони від Замовника не надходило, не було також жодних претензій.

У зв'язку зі зняттям з-під охорони Об'єкта Замовника 10.11.2017, фактичний період надання Позивачем Послуг охорони у листопаді 2017 року склав 10 днів - з 01.11.2017 по 10.11.2017 на суму 6165,00 грн.

Таким чином, сума заборгованості Замовника/Боржника за листопад 2017 року становить: 6165,00 грн.

За листопад 2017 року Позивач сплатив податок на додану вартість у сумі 1027,50 грн. із загальної суми коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку на додану вартість, а саме - 6165,00 грн., що зазначено у податковій накладній 10112017 № 2, яка підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 22.11.2017 № 9246802767.

Оскільки до 11 грудня 2017 року не була сплачена вартість наданих Послуг охорони за жовтень 2017 року та за 10 днів листопада 2017 року, 11.12.2017 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням. Відповіді на претензію Відповідач не надіслав.

Згідно Договору, вся інформація Виконавця, що була адресована Замовнику вважається відправленою, якщо Замовник не повідомив про зміну своєї адреси (пункт 12.3. Договору).

У відповідності до вищенаведеного, Відповідач істотно порушив умови Договору та чинного законодавства. Позивач зі своєї сторони вжив всіх заходів досудового врегулювання спору.

Судом встановлено, що станом на 24 січня 2018 року Відповідач грошові кошти за надані Послуги охорони за період з 01 жовтня по 31 жовтня 2017 року та з 01 листопада по 10 листопада 2017 року Позивачу не перерахував. Таким чином, станом на 24.01.2018 сума основної заборгованості Замовника/Відповідача становить: 26 165,00 грн.

За своєю правовою природою вказаний Договір, є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що на виконання умов Договору позивачем було забезпечено надання послуг відповідачу, які ним були прийняті, однак останнім не відшкодовано позивачу надані послуги на суму 26 165,00 грн.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 2.2.4 Договору заборгованість відповідача за Договором становить 26 165,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 26165,00 грн. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКС-ТТ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НП БУД" суми основної заборгованості у розмірі 26165,00 грн. підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1510,41 грн. - пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 3.4. Договору, у разі порушення замовником строку оплати Послуг охорони, передбаченого пунктом 3.2. цього Договору, понад 30 (тридцять) календарних днів після поточного місяця. Замовнику нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки ' від простроченої суми оплати за кожен день прострочення.

Окрім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 161,30 грн. 3% річних та 497,14. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання за період 11.11.2017 року по 24.01.2018 року.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних та інфляційних витрат є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України ), а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача позовом в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1510,41 грн. - пені, 161,30 грн. 3% річних та 497,14. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання за період 11.11.2017 року по 24.01.2018 року. За Договором №202 про надання послуг охорони від 18.08.2017, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКС-ТТ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НП БУД" суми основної заборгованості у розмірі 28 333,85 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКС-ТТ" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НП БУД" (04136, м. Київ, вул. Ананасна, 2, а/с 6; ідентифікаційний код 41232741 ) на користь вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКС-ТТ" (03127, м. Київ, просп.40-річчя Жовтня,буд.120, корп.1; ідентифікаційний код 31745589) основний борг у розмірі 26 165 грн. 00 коп., 1510 грн. 41 коп. - пені, 161 грн. 30 коп. - 3% річних та 497 грн. 14 коп. - інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 1762 грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 30.03.2018 року

Суддя М.О. Лиськов