Рішення

від 14.03.2018 по справі 910/19609/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.03.2018 Справа № 910/19609/17 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки", місто Київ

до Приватної фірми "АНЖІО", місто Київ

про стягнення 359 585,35 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Приймак О.Ю. згідно з ордером КВ № 373818 від 16.11.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки" (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватної фірми "АНЖІО" (далі - відповідач) про стягнення 359 585,35 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що на підставі укладеного Договору № 27К від 01.01.2013 за відповідачем утворилась заборгованість з відшкодування земельного податку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19609/17, її розгляд призначено на 29.11.2017 року.

28.11.2017 року представник позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про витребування документів.

29.11.2017 року представник відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва надав документи на виконання вимог ухвали суду та письмові пояснення по справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.11.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 20.12.2017 року.

19.12.2017 року представник позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва надав документи на виконання вимог ухвали суду.

20.12.2017 року представник відповідача через відділ діловодства господарського суду міста Києва надав документи на виконання вимог ухвали суду.

Проте, 20.12.2017 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці без збереження заробітної плати за сімейними обставинами.

15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2017 вирішено здійснювати розгляд справи № 910/19609/17 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.01.2018 року.

22.01.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2018 підготовче засідання відкладено на 14.02.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/19609/17 до судового розгляду по суті на 14.03.2018 року.

Представник позивача у судове засідання 14.03.2018 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

У судовому засіданні 14.03.2018 року представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення по суті спору.

Дослідивши матеріали справи, у тому числі письмові пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2007 року між Національним науковим центром "Інститут аграрної економіки" (далі - Орендодавець) та Приватною фірмою "Анжіо" (далі-, Орендар) було укладено Договір оренди №27 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.

Згідно до п. 1.1 Договору оренди №27 від 01.01.07р., Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, відповідно до якого було надано відповідачу в користування нерухоме майно (ряд приміщень за адресою: м. Київ вул. Героїв Оборони, 8).

В подальшому 01 січня 2013 року між позивачем та відповідачем, на виконання вимог п.5.8 вищевказаного Договору оренди №27 від 01 січня 2007 року (із змінами та доповненнями), був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг наймачу від 01 січня 2013 року за № 27К (далі-Договір №27К від 01.01.13 року).

Згідно з умовами даного договору Орендар відшкодовує Орендодавцю витрати на комунальні послуги та земельний податок пропорційно до займаної площі, згідно виставлених рахунків Орендодавцем.

Так, п. 1 визначено предмет договору №27К від 01.01.13 року, в якому зазначено п.1.1., що балансоутримувач (Позивач) забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Героїв Оборони, 8, а також утримання прибудинкової території. Підприємство (відповідач) бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим Договором.

Пунктом 2.1. Договору №27К від 01.01.13 року, загальна очікувана сума договору за спожиті комунальні послуги та земельний податок, які нараховуються пропорційно до займаної підприємством площі відшкодовується згідно виставлених рахунків.

Зокрема, п. 2.4. Договору №27К від 01.01.13 року, зазначено, що розмір плати переглядається на вимогу однієї із сторін, в разі зміни централізованих цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

В період з 01.01.2013 року по 30.06.2016 року, відповідно до умов Договору №27К від 01 січня 2013 року, позивачем виставлено рахунків на сплату в тому числі земельного податку, а відповідач в свою чергу сплатив відшкодування земельного податку на загальну суму 189 321,88 грн., в тому числі за 2014 рік - 18 234,70 гри., за 2015 рік - 5 527,70 грн., за січень-червень 2016 року - 95 559,48 грн.

Позивач зазначає, що при здійснені перевірок нарахувань земельного податку позивачем було виявлено помилку в нараховуванні земельного податку, а саме за період з 01.01.2013 року по 30.06.2016 року, згідно нормативних вимог, необхідно було сплатити земельного податку в загальній сумі 548 907,23грн. Так, після здійснення уточнених розрахунків у відповідача утворилася заборгованість із відшкодування земельного податку за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року в загальній сумі 359 585,35 грн.

13.10.2017 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію з вимогою сплатити заборгованість в сумі 359 585,35 гри.

18.10.2017 року на адресу позивача надійшла відповідь на претензію за вих. № 260 від 18.10.2017 року, в якій відповідач зазначив, що здійсненні донарахування позивачем є необґрунтованими та він не погоджується з ними і відмовляється здійснювати оплату.

Спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, на думку позивача, відмовою відповідача сплатити додатково нараховану суму земельного податку.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг наймачу від 01 січня 2013 року за № 27К як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

При цьому, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Стаття 613 Цивільного кодексу України встановлює, що кредитор є таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Пунктом 2.1. Договору №27К від 01.01.13 року сторони погодили, що загальна очікувана сума договору за спожиті комунальні послуги та земельний податок, які нараховуються пропорційно до займаної підприємством площі відшкодовується згідно виставлених рахунків.

Тобто, обов'язок відповідача оплачувати спожиті комунальні послуги безпосередньо пов'язаний з фактом виставлення позивачем відповідних рахунків на оплату (актів наданих послуг).

Матеріали справи свідчать, що в період з 01.01.2013 року по 30.06.2016 року, відповідно до умов Договору №27К від 01 січня 2013 року, позивачем виставлено рахунків на сплату в тому числі земельного податку, а відповідач в свою чергу сплатив відшкодування земельного податку на загальну суму 189 321,88 грн., в тому числі за 2014 рік - 18 234,70 гри., за 2015 рік - 5 527,70 грн., за січень-червень 2016 року - 95 559,48 грн.

Однак, 13.10.2017 позивачем направлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000622, щодо відшкодування земельного податку за 2014-2016 рік на загальну суму 359 585,35 грн.

При цьому, зі змісту наданого позивачем розрахунку ціни позову та інших письмових пояснень по справі вбачається, що додаткове нарахування було здійснено у зв'язку з виявленням помилки при здійсненні попередніх розрахунків за спірний період.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи принцип обов'язковості належного виконання господарського зобов'язання, приймаючи до уваги, що відповідачем не було спростованого розміру здійсненого позивачем донарахування за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Розглянувши подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що зазначена заява підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи застосований судом строк позовної давності, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума донарахованого земельного податку у розмірі 237 326,31 грн. за період з 07.11.2014 року по 30.06.2016 року.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватної фірми "АНЖІО" (03127, м. Київ, вулиця Героїв Оборони, будинок 8, ідентифікаційний код 21475635) на користь Національного наукового центру "Інститут аграрної економіки" (03127, м. Київ, вулиця Героїв Оборони, будинок 10, ідентифікаційний код 00496805) заборгованість у розмірі 237 326 (двісті тридцять сім тисяч триста двадцять шість) грн. 31 коп. та 3 559 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 96 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.04.2018.

Суддя М.Є. Літвінова