Рішення

від 21.03.2018 по справі 910/22696/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 21.03.2018 Справа №  910/22696/17 Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., За участю секретаря судового засідання Ваховської К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні  в м. Києві матеріали справи За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Леко Трейд”, м. Обухів до                 Приватного акціонерного товариства “Пиво-безалкогольний комбінат                     “Радомишль”, м. Радомишль, (відповідач-1)                      Товариства з обмеженою відповідальністю “БСК Інтер”, м. Київ, (відповідач-2);   про               стягнення 200 176,62 грн.            Суддя Трофименко Т.Ю. У засіданні брали участь: від позивача:       не з'явився від відповідачів:  не з'явилися       ОБСТАВИНИ  СПРАВИ Товариство з обмеженою відповідальністю “Леко Трейд” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Пиво-безалкогольний комбінат “Радомишль” (відповідач-1) і Товариства з обмеженою відповідальністю “БСК Інтер” (відповідач-2) про стягнення 200  176,62 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем-1 умов договору поставки від 23.12.2016 № ЛТ1223 та неналежне виконання відповідачем-2 умов договору поруки від 01.02.2017 № ЛТ23, укладеного в забезпечення виконання умов договору поставки від 23.12.2016 № ЛТ1223. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2017 відкрито провадження у справі № 910/22696/17 та призначено підготовче засідання на 31.01.2018, зобов'язано сторін надати певні документи. 15.12.2017 позивач через відділ діловодства суду подав документи для долучення до матеріалів справи. Представники відповідача-1,2 у судове засідання 31.01.2018 не з`явились; про причини неявки повноважного представника суд не повідомили; про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Представник позивача в судове засідання з'явився та подав клопотання про долучення документів. Підготовче засідання  відкладено на 19.02.2018. 19.02.2018 представник позивача у судове засідання з'явився; представники відповідача-1,2 у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Згідно з частиною 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначив  справу до судового розгляду по суті на 21.03.2018р. Представник позивача в судове засідання 21.03.2018р. не з»явився. Через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про  розгляд справи за відсутності  його представника. Позовні вимоги, відповідно до даної заяви, позивач підтримує. Відповідно до ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України  у  разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. Оскільки від позивача надійшла заява про розгляду справи  за його відсутності, суд вважає за можливе розглянути  справу за наявними в ній матеріалами. В судове засідання 21.03.2018 представники відповідачів не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлений належним чином, що підтверджується  відміткою поштового відділення  про повернення поштового відправлення у зв'язку із закінченням строку зберігання та відміткою про отримання ухвали суду. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачі про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Приймаючи до уваги, що відповідачі були належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представників відповідачів не є перешкодою для прийняття  рішення у даній справі. З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачі проявили протиправну процесуальну бездіяльність, тому судове засідання проводиться за їх відсутності і причини неявки представників відповідачів у засідання судом не визнаються поважними. При цьому, судом не встановлено обставин, що неявка представників відповідачів перешкоджає вирішенню спору, і також суд прийняв до уваги, що явка представників сторін у засідання обов'язковою не визнавалась. З огляду на наведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать. 23.12.2016 між Приватним акціонерним товариством “Пиво-безалкогольний комбінат “Радомишль” (надалі – покупець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Леко Трейд” (надалі –  постачальник, позивач) було  укладено договір поставки № ЛТ1223. Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі поставляти, а покупець, у випадку відсутності зауважень до якості, приймати та оплачувати запасні частини до виробничого обладнання (надалі – товар). Згідно з п. 3.1. договору загальна сума договору визначається сукупністю погоджених та підписаних обома сторонами специфікацій у грошовому виразі, але не повинна перевищувати 300  000 грн. Покупець сплачує за товар, що поставляється за договором, шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника відповідно до банківських реквізитів останнього на умовах, передбачених додатком до договору (специфікацією) (п. 3.2. договору). П. 3.3. сторони погодили, що моментом оплати вважається момент зарахування коштів на рахунок постачальника. Якщо строк оплати припадає на неплатіжний день, то останнім днем оплати вважається наступний платіжний день. Згідно з п. 10.1. договір діє з дати його підписання та скріплення печатками по 31.12.2017 включно, але будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань за договором, взятих на себе до обумовленої дати, у тому числі гарантійних. Дострокове припинення договору можливе лише за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткового договору, крім випадків, передбачених п. 8.4 та 10.5 договору. Договір автоматично продовжує дію на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не припинить договір шляхом направлення письмового повідомлення іншій стороні не пізніше, ніж за 10 днів до закінчення (31грудня) поточного календарного року. 01.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Леко Трейд” (постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю “БСК Інтер” (надалі – поручитель, відповідач-2) укладено договір поруки. П. 1.1. договору поруки сторони погодили, що поручитель зобов'язується відповідати перед замовником за виконання зобов'язань Приватним акціонерним товариством “Пиво-безалкогольний комбінат “Радомишль”, що виникли з договору поставки № ЛТ1223 від 23.12.2016, який був укладений постачальником і покупцем. Поручитель несе відповідальність перед постачальником за належне виконання покупцем забезпеченого зобов'язання по оплаті поставленого товару. Поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов'язання покупця за основним договором у розмірі 500 грн. (п.п. 3.1. і 3.2. договору). Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення дії основного договору, окрім випадків визначених в ст. 559 Цивільного кодексу України (п. 6.1. договору). Так, сторонами були підписані наступні додатки (специфікації) до договору поставки: 1)          додаток № 1 ( специфікація) від 17.02.2017 року, на загальну суму: 242  213, 64 грн; 2)          додаток № 2 ( специфікація) від 30.05.2017 року, на загальну суму: 183  00, 00 грн; 3)          додаток № 3 ( специфікація) від 16.06.2017 року, на загальну суму: 11 712, 02 грн; У пунктах 4.2. зазначених специфікацій сторони домовились, що Відповідач -1 сплачує 100% вартості товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту остаточного та повного постачання товару за специфікацією. Так, 15.03.2017 року, відповідно до додатку №1 (специфікації), позивач згідно умов договору поставив Відповідачу-1 товар на загальну суму: 242  213, 64 гривень, що підтверджується видатковою  накладною № 63 від 15.03.2017 року та довіреністю № 332 від 15.03.2017 року. Таким чином, відповідно до п.4.2. специфікації, кінцевий термін оплати поставленого товару – 14.04.2017 р. 06.07.2017 р. та 24.07.2017 р. Відповідач-1 частково сплатив 100  000, 00 грн. за поставлений товар двома платежами по 50  000, 00 грн. 19.06.2017 року, відповідно  до додатку № 3 (специфікації), Позивач поставив Відповідачу-1 товар на загальну суму: 11  712,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 122 від 19.06.2017 року та довіреністю № 822 від 15.06.2017 року. Кінцевий термін оплати поставленого товару відповідно до договору – 19.07.2017 р. 07.08.2017 року, відповідно до додатку № 2 (специфікації), Позивач поставив Відповідачу-1 товар на загальну суму: 18  300,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 154 від 07.08.2017 року та довіреністю № 1089 від 07.08.2017 року. Кінцевий термін оплати поставленого товару відповідно до договору – 07.09.2017 р. Таким чином, за вказаний період заборгованість Відповідача-1 перед Позивачем складає 172  225, 66 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Умовою виконання зобов'язання -  є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Таким чином, враховуючи, що відповідач-1 в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню повністю у розмірі 172  225,66 грн. Що ж до вимог до відповідача-2 про стягнення заборгованості за договором поруки у розмірі 500 грн. то вони також підлягають задоволенню. Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача-1 пені у розмірі 8  611,28 грн. П. 7.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань по п. 3.2. покупець сплачує пеню у розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше 5% від суми заборгованості. Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських  відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій  за  прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано. Судом встановлено, що відповідачем прострочено виконання свого обов'язку по своєчасній оплаті отриманого товару за договором, адже всупереч умов договору не було здійснено повну оплату за отриманий товар, тобто відповідачем допущено прострочення виконання свого зобов'язання, що є підставами для застосування до відповідача господарських санкцій, обумовлених договором, та відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання. Суд, здійснивши перевірку нарахування пені, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 8 611,28 грн. пені обґрунтовані і підлягають задоволенню. Також, у зв'язку з простроченням відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3 762,34 грн. – 3 % річних і 15 077,34 грн. втрат від інфляції. Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ” сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до  положень пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Суд, здійснивши перевірку нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3  762,34 грн. – 3% річних  і 15 077,34 грн. втрат від інфляції обґрунтовані і підлягають задоволенню. Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Судові витрати, у які позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Відповідача-1. Виходячи з викладеного та керуючись статтями ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд В И Р І Ш И В: Позовні вимоги задовольнити  повністю. 1)  Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Радомишль” (місцезнаходження: 12201, Житомирська обл., Радомишльський район, місто Радомишль, вул. Микгород, буд.71  код ЄДРПОУ 05418365) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Леко Трейд” (місцезнаходження: 08703, Київська обл., місто Обухів, вул. Каштанова, буд.11 код ЄДРПОУ 34899340)  172 225 грн. 66 коп. – основного боргу,  8611 грн. 28 коп. – пені,  3762грн. 34 коп. – 3% річних, 15 077 грн. 34 коп. – інфляційні та  3003 грн. 00 коп. судового збору. 2) Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “БСК Інтер” (місцезнаходження: 02002, місто Київ, вул. Є.Сверстюка, буд.19, ЄДРПОУ 41104930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Леко Трейд” (місцезнаходження: 08703, Київська обл., місто Обухів, вул. Каштанова, буд.11 код ЄДРПОУ 34899340)  суму заборгованості за договором поруки – 500 грн. 00 коп. Після набрання рішенням законної сили видати накази. Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва. Повне рішення складено   03.04.2018.        Суддя                                                                                                   Трофименко Т.Ю.