Рішення

від 04.04.2018 по справі 826/14396/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2018 року № 826/14396/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби у Київській області доТовариства з обмеженою відповідальністю Дакстер Трен (відповідач-1) Товариства з обмеженою відповідальністю СРС ГРУП (відповідач-2) провизнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Дакстер Трен та Товариства з обмеженою відповідальністю СРС ГРУП про визнання недійсним правочину, укладеного між відповідачами, за результатами якого складені податкові накладні від 19.05.2016 №55, від 17.05.2016 №39, від 31.05.2016 №57, від 19.05.2016 №54, від 25.05.2016 №56.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2018 адміністративну справу №826/14396/17 прийнято до свого провадження суддею Скочок Т.О. та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 08.02.2017 у кримінальній справі №755/1949/17 гр. ОСОБА_1, який у період з 12.05.2016 по 22.06.2016 був директором та головним бухгалтером у Товаристві з обмеженою відповідальністю Дакстер Трен , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі.

Відповідачами у встановлений судом строк відзивів не надано. Заперечень проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) від сторін не надходило. З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Товариством з обмеженою відповідальністю Дакстер Трен , як постачальником (продавцем) оформлено на ім'я отримувача (покупця) - Товариства з обмеженою відповідальністю СРС ГРУП - податкові накладні від 19.05.2016 №55, від 17.05.2016 №39, від 31.05.2016 №57, від 19.05.2016 №54, від 25.05.2016 №56.

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 08.02.2017 у кримінальній справі №755/1949/17 (1-кп/755/358/17), який, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, набрав законної сили 09.03.2017, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 18 січня 2017 року між прокурором Київської місцевої прокуратури №4 Лубіним О.О. та підозрюваним ОСОБА_1 за участю захисника Легенького М.А. у кримінальному провадженні № 32017100040000004, а ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України та призначити йому покарання у виді 1 року обмеження волі.

На підставі викладеного, вважаючи наявними підстави для визнання недійсним правочину, укладеного між відповідачами, за результатами якого складені податкові накладні від 19.05.2016 №55, від 17.05.2016 №39, від 31.05.2016 №57, від 19.05.2016 №54, від 25.05.2016 №56, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

У силу пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Приписами ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно яких, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Вказані обставини, відповідно до ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного суду України, входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно з цією нормою, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань визначено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З огляду на викладене, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості. Протилежного позивачем під час розгляду справи не доведено.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9, було звернено увагу на наступне: вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Враховуючи зазначене суд чітко констатував, що інший підхід потенційно буде виключно зловживанням, тобто надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є неправильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, на недопустимість покладення тягаря негативних наслідків від встановлення протиправності дій контрагента платника податків неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 09.01.2007 у рішенні Інтерсплав проти України .

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. Так, у п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

Положеннями ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, суд звертає увагу, що вказуючи на недійсність досліджуваного договору, позивач посилається на факт підписання податкових накладних, а не безпосередньо даного договору, особою, яка не має відношення до діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Дакстер Трен .

Крім того, копії договору, укладеного між позивачами, зокрема й доказів його укладення у спрощеній формі (тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо) як це передбачено положеннями ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, позивачем суду не надано, що виключає можливість встановлення осіб, які підписали його.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що обставини, на які посилається позивач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) правочину, як такого, який завідомо суперечить інтересам держави.

У силу ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні останніх.

Керуючись ст.ст. 12, 77, 245, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А) до Товариства з обмеженою відповідальністю Дакстер Трен (код ЄДРПОУ 40076727, адреса: 08720, Київська обл., м. Обухів, вул. Миру, 11-А) та Товариства з обмеженою відповідальністю СРС ГРУП (код ЄДРПОУ 39375215, адреса: 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 3) відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок