Рішення
від 27.03.2018 по справі 910/11373/17
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.03.2018Справа № 910/11373/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Фідобанк"

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео"

2. Tamaury Limited

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Національний банк України

Про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники учасників справи:

Від позивача: Бойко А.В., Грабовська І.В.

Від відповідача-1: не з'явився

Від відповідача-2: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео" (далі - відповідач-1), Tamaury Limited (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 17/02 від 17.05.16., який укладений між Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео" та Tamaury Limited.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідач проти позову заперечує, обґрунтовуючи свої доводи відсутністю порушення оспорюваним правочином вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.17. порушено провадження у справі № 910/11373/17, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України; розгляд справи призначено на 27.07.17.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 27.07.17. представників відповідачів та третьої особи, з огляду на невиконання ними вимог ухвали суду від 14.07.17., розгляд справи було відкладено на 31.08.17., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

31.08.17. позивачем подано додаткові пояснення до позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.17. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи на 09.11.17., витребувано від відповідача-1 документи та зупинено провадження у справі до 09.11.17.

08.11.17. Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео" подано письмові пояснення по справі та відзив на позовну заяву, відповідно до яких відповідач-1 проти позову заперечує.

09.11.17. відповідачем-1 подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.17. поновлено провадження у справі № 910/11373/17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.17. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи на 21.12.17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва визначено, що розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження, розгляд підготовчого засідання у справі № 910/11373/17 призначено на 21.12.17.

Представник позивача в судовому засіданні 21.12.17. додаткові письмові пояснення по справі.

Позивач в судовому засіданні 21.12.17. подав клопотання, в якому просить суд витребувати від Державної прикордонної служби України відомості про те, чи перетинав кордон України ОСОБА_3. Далі, позивач подав клопотання про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео" оригіналу та належним чином завірених копій акту прийому-передачі до договору про відступлення права вимоги № 17/02 від 17.05.16. та доданих до нього документів, та витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео" підтвердження проведення оплати за договором про відступлення права вимоги № 17/02 від 17.05.17. Крім того, позивач подав клопотання про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео" та Tamaury Limited оригіналів та належним чином завірених копій наступних документів: листа Tamaury Limited від 02.03.17., статуту Tamaury Limited в редакції, що діяла станом на 17.05.16. та на 02.03.17., витягу з торгового/судового реєстру, відповідно до якого зазначено керівника Tamaury Limited станом на 02.03.17. Дослідивши вказані клопотання позивача, суд відзначив, що заявником не подано доказів того, що він вживав самостійно заходи для отримання вказаних доказів, які визначені в означених клопотаннях. Щодо клопотання про витребування оригіналів документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео" та Tamaury Limited, суд зазначив, що вказані оригінали документів були оглянуті в судовому засіданні 09.11.17.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.17. відкладено підготовче засідання у справі № 910/11373/17 на 23.01.18.

Після судового засідання 21.12.17. третьою особою через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі, в яких викладено клопотання про розгляд справи за відсутності повноважного представника третьої особи.

23.01.18. позивачем через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі, клопотання про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео" оригінал для огляду та належним чином завірену копію листа Tamaury Limited від 02.03.17. (апостиль від 07.03.17.) в порядку передбаченому ч. 6 ст. 91 ГПК України, та клопотання про відкладення судового засідання у справі.

Представниками позивача в судовому засіданні 23.01.18. підтримано подані клопотання про витребування доказів та відкладення судового засідання.

Відповідачі та третя особа явку своїх повноважних представників в судове засідання 23.01.18. не забезпечили.

За результатами судового засідання 23.01.18. відкладено підготовче засідання у справі на 13.02.18., в порядку ст. 81 ГПК України зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео" надати оригінал для огляду та належним чином завірену копію листа Tamaury Limited від 02.03.17. (апостиль від 07.03.17.).

В судовому засіданні 13.02.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/11373/17 до судового розгляду по суті на 06.03.18.

Відповідачів та третю особу про дат, час та місце проведення судового засідання повідомлено в порядку ст. ст. 120-121 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.18. судове засідання у справі № 910/11373/17 призначено на 27.03.18.

Позивачем в судовому засіданні 27.03.18. підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання 27.03.18. явку своїх повноважних представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Третя особа в судове засідання 27.03.18. явку свого повноважного представника не забезпечила.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 202 ГПК України). Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 27.03.18. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.04.13. між ТОВ Комерційним банком Судостроительный банк та позивачем була укладена генеральна угода № 07-01-10/04-13/130, за змістом якої сторони можуть вчиняти угоди по надання міжбанківських кредитів, депозитів та купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти.

11.04.14. між відповідачем-2, як Кредитором, та позивачем, як Позичальником, було укладено Договір про заміну кредитора по міжбанківському кредиту від 13.02.14. в рамках генеральної угоди № 07-01-10/04-13/130 від 04.04.13. (далі - Договір від 11.04.14.), за умовами якого сторони підтвердили свою обізнаність про те, що між позивачем та ТОВ Комерційним банком Судостроительный банк (Первісний кредитор) було укладено генеральну угоду № 07-01-10/04-13/130 від 04.04.13., у відповідності до якої Позичальником було отримано від Первісного кредитора міжбанківський кредит в сумі 5000000,00 доларів США, який підтверджується угодою по системі Reuters dealing та підтвердженнями по системі Swift: MT 320 № 140213-200-FDBK від 13.02.14. та МТ 320 № 140213/000316671 від 13.02.14., № МТ 320 № 140314-190-FDBK від 14.03.14. та МТ 320 № 140213/000320178 від 14.03.14. (далі - МБК). Сторони підтверджують, що у відповідності до договору № 07-01-10/04-13/130 від 04.04.13., укладеному між Кредитором та Первісним кредитором 11.04.14., до Кредитора перейшло право вимоги до Позичальника по МБК. Сторони підтверджують, що згідно Договору від 11.04.14. до Кредитора перейшло право вимоги до Позичальника щодо виконання останнім своїх грошових зобов'язань по МБК в розмірі та на умовах, які існували на день переходу прав. Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками сторін, але не раніше дати його реєстрації Головним управлінням Національного банку України по м. Києву та Київській області і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним. Договір підписано позивачем та відповідачем-2 і скріплено їх печатками. Додатковими угодами № № 1-22 сторонами вносились зміни до Договору від 11.04.14. в частині кінцевого строку повернення кредиту, сплати процентів,

Договір від 11.04.14. з додатковими угодами реєструвався в Головному управління Національного банку України.

17.05.16. між відповідачем-2, як Первісним кредитором, та відповідачем-1, як Новим кредитором, було укладено Договір № 17/02 про відступлення права вимоги (далі - Договір про відступлення права вимоги), відповідно до п. 1.1 якого Первісний кредитор передав (підступив), а Новий кредитор прийняв на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства Фідобанк (код ЄДРПОУ 14351016) (Боржник) за генеральною угодою № 07-01-10/04-13/130 про загальні засади укладання правочинів на грошовому ринку від 04 квітня 2013 року із змінами та доповненнями, з урахуванням договору від 11 квітня 2014 року про заміну кредитора за міжбанківським кредитом від 13 лютого 2014 року в рамках Генеральної угоди № 07- 01-10/04-13/130 про загальні засади укладання правочинів на грошовому ринку від 04 квітня 2013 року із змінами та доповненнями (Основний договір), а саме повернення заборгованості за міжбанківським кредитом в розмірі 332 445,39 доларів США. До Нового кредитора переходить також право на стягнення штрафних санкцій за порушення Основного договору Боржником (п. 1.2 Договору про відступлення права вимоги). Права вимоги переходять до Нового кредитора в момент укладання цього Договору (п. 1.3 Договору про відступлення права вимоги).

Згідно з п. 2.1 Договору про відступлення права вимоги Новий кредитор зобов'язаний у строк не пізніше 31 травня 2016 року сплатити на користь Первісного кредитора суму в розмірі 205 799,53 доларів США. 3а власним рішенням Новий кредитор може обрати іншій порядок розрахунку за отримане право вимоги та сплатити на користь Первісного кредитора суму в розмірі 237 770,50 доларів США у строк не пізніше 22 квітня 2020 року відповідно до викладеного в договорі графіку. (п. 2.2 Договору про відступлення права вимоги).

Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що документи, які підтверджують право вимоги до Боржника, Первісний кредитор передає Новому кредитору в момент укладення Договору.

Актом прийому-передачі від 17.05.16. до Договору № 17/02 від 17.05.16. про відступлення права вимоги Первісним кредитором передано Новому кредитору документи, які підтверджують право вимоги до Боржника.

Відповідно до п. 4.2 Договору сторони протягом трьох календарних днів з моменту укладення Договору мають повідомити Боржника про відступлення права вимоги.

Строк дії Договору про відступлення права вимоги сторони погодили пунктом 6.8 з момент його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Позивач стверджує, що Договір № 17/02 про відступлення права вимоги від 17.05.16. підлягає визнанню недійсним з наступних підстав:

- він повинен був бути зареєстрований в Національному банку України згідно з вимогами постанови Правління Національного банку України № 270 від 17.06.04.;

- оспорюваний правочин від імені відповідача-2 підписано особою, яка не мала достатнього обсягу повноважень;

- оспорюваний правочин від імені відповідача-1 підписано особою, яка не мала достатнього обсягу повноважень;

- Договір № 17/02 про відступлення права вимоги від 17.05.16. є договором факторингу, однак у відповідачів відсутні статуси фінансових установ;

- умови оспорюваного правочину порушують приписи ст. 524 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 06.07.15. у справі № 6-301цс15.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що укладений між відповідачами Договір № 17/02 від 17.05.16. про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення спірного договору відступлення права вимоги є отримання новим кредитором прибутку у вигляді відповідної плати первісного кредитора.

Стосовно валюти зобов'язання за оспорюваним правочином суд відзначає наступне.

Позивач вказує, що під час укладення спірного договору сторони визначили ціну договору виключно в іноземній валюті, що суперечить вимогам ст. 524 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частинами 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (постанови Верховного Суду України від 04.07.11. у справі № 3-62гс11 та від 26.12.11. у справі № 3-141гс11).

Крім того, згідно з постановою Верховного Суду України у справі № 6-145-цс/14 від 24.09.14. якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, визначення ціни договору виключно в іноземній валюті згідно чинного законодавства України не свідчить про порушення сторонами приписів ст. 524 Цивільного кодексу України та не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

Посилання позивача на те, що оспорюваний правочин повинен був бути зареєстрований в Національному банку України згідно з вимогами постанови Правління Національного банку України № 270 від 17.06.04. не приймається судом з наведених далі підстав.

Порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті, у тому числі поворотної фінансової допомоги, від нерезидентів, у тому числі порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, а також порядок надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам і видачі резидентам індивідуальних ліцензій Національного банку на переказування за межі України іноземної валюти з метою надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам визначено Положенням про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, яке затверджено Постановою № 270 від 17.06.04. Правління Національного банку України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.07.2004 за № 85/9484 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір підлягає реєстрації в Національному банку до фактичного одержання резидентом-позичальником коштів за кредитом, за винятком: 1) договору щодо здійснення операцій з одержання уповноваженим банком-позичальником кредиту овернайт. Такий договір не потребує реєстрації в Національному банку. Під час визначення умов такого договору та проведення на його підставі операцій мають бути дотримані максимальні процентні ставки, що встановлюються Національним банком відповідно до абзацу першого пункту 1.10 глави 1 розділу I цього Положення; 2) договору щодо здійснення операцій з одержання уповноваженим банком-позичальником кредиту на строк, що не перевищує одного року (крім кредитів овернайт), для реєстрації якого уповноважений банк зобов'язаний звернутися до Національного банку не пізніше робочого дня, наступного за днем одержання коштів за таким кредитом. У разі одержання резидентом іноземної валюти (суми кредиту чи позики) від нерезидента без реєстрації договору до резидента застосовуються фінансові санкції - штрафи відповідно до законодавства України з подальшою обов'язковою реєстрацією зазначеного договору в Національному банку.

Зміни, які стосуються сторін зареєстрованого договору, суми, валюти, строку кредиту, розміру процентної ставки, комісій, неустойки, інших установлених цим договором платежів, у тому числі тих, що є санкціями за неналежне виконання договору, що впливають на розмір виплат за користування кредитом, потребують реєстрації в Національному банку відповідних змін до договору в порядку, установленому для реєстрації договору, та з урахуванням вимог пункту 1.13 глави 1 цього розділу (п. 2.1 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам).

Згідно п. 1.16 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, яке затверджено Постановою № 270 від 17.06.04. Правління Національного банку України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.07.04 за № 85/9484, резиденти-позичальники мають передбачати в договорі умову про те, що він набирає чинності з моменту (або не раніше) його реєстрації, за винятком договорів про одержання кредитів уповноваженими банками на строк, що не перевищує один рік.

Реєстрація Національним банком договорів / внесення змін до реєстрації договорів проводиться на підставі документів, поданих уповноваженим банком - ініціатором проведення реєстраційних дій, засобами спеціального програмного забезпечення Національного банку щодо реєстрації договорів (далі - засоби спеціального програмного забезпечення щодо реєстрації договорів) (п. 1 глави 2 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам).

Пунктом 4.2.9 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що уповноважений банк у строк, що не перевищує трьох робочих днів починаючи з наступного робочого дня після дня внесення змін до зареєстрованого договору, зобов'язаний подати Національному банку повідомлення про зміни до договору, що стосуються зміни кредитора, суми кредиту, валюти кредиту, строку погашення, змін, які пов'язані зі зміною процентної ставки, комісій, неустойки та інших установлених договором платежів, у тому числі тих, що є санкціями за неналежне виконання умов договору та впливають на розмір річних виплат за користування кредитом або зміни назви уповноваженого банку.

Проте, у даному випадку, за своєю правовою природою оспорюваний правочин не є договором про внесення змін до договору від 11.04.14. про заміну кредитора по міжбанківському кредиту від 13.02.14. в рамках Генеральної угоди № 07-01-10/04-13/130, а є лише правочином щодо передання (відступлення) права вимоги за договором, за яким банк-резидент отримав грошові кошти від нерезидента, тобто, такий правочин реєстрації, у порядку, визначеному Положенням про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, не підлягає.

До того ж, слід зазначити, що Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам направлено на забезпечення контролю виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, тоді як фактично укладанням оспорюваного правочину необхідність такого контролю нівелюється, оскільки на підставі останнього право вимагати повернення міжбанківського кредиту отримує юридична особа - резидент.

При цьому, суд також зауважує, що вказаним вище Положенням передбачено, що дії, направлені на вчинення реєстрації правочину (змін до правочинів) Національним банком, вчиняє або уповноважений банк або позичальник-резидент, яким у спірних правовідносинах є Публічне акціонерне товариство "Фідобанк".

Посилання позивача на п. 1.19 вказаного вище Положення, згідно якого платіжні операції резидента-позичальника з нерезидентом за кредитним договором (з урахування змін, що передбачені іншими угодами/договорами, які стосуються його реалізації, у тому числі відступлення права вимоги), здійснюються лише після його реєстрації Національним банком, суд до уваги не приймає, з огляду на правову природу та юридичні наслідки укладеного між відповідачами правочину.

Крім того, суд зазначає, що посилання позивача на невчинення державної реєстрації договору, не є належною підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки правовим наслідком недотримання вимог про державну реєстрацію правочину є саме його неукладеність, а не недійсність.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 3 ст. 92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У ст. 58 Закону України "Про господарські товариства", ст. 145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Статтями 41 та 59 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що до компетенції загальних зборів належить: визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; обрання і відкликання членів наглядової ради; утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами, визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів; вирішення питання про придбання товариством частки учасника;виключення учасника з товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів. Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

За змістом положень ч. 1 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства", ч. 2 ст. 145 Цивільного кодексу України, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Відповідно до п. 8.1 Статуту відповідача-1 органами управління товариства є: збори учасників, дирекція, ревізійна комісія.

Пунктом 9.1 Статуту визначено, що вищим органом управління товариством є загальні збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

До виключної компетенції Загальних зборів належить, в тому числі, надання згоди на укладання угод про придбання та відчуження нерухомого майна, кредитних договорів, договорів застави та поруки і інших угод (п. 9.4.14 Статуту).

Згідно з п. 10.1 Статуту виконавчим органом товариства є дирекція. Дирекцію очолює директор, який є членом дирекції.

Директор має право без довіреності представляти інтереси товариства та вчиняти від його імені юридичні дії в межах компетенції, визначеної статутом; тільки за згодою зборів учасників розпоряджатися майном та коштами товариства, купувати та відчужувати майно, передавати майно у користування та заставу, видавати поруки від імені товариства іншим особам, тільки за згодою зборів учасників укладати будь-які правочини від імені товариства , підписувати довіреності, договори та інші документи від імені товариства (п. 10.5 Статуту).

Тобто, з системного аналізу змісту Статуту відповідача-1 вбачається, що в даному випадку директор товариства мав право (повноваження) на укладання з відповідачем-2 спірного правочину лише за умови наявності згоди вищого органу управління суб'єктом господарювання.

З наявного в матеріалах справи Протоколу від 03.10.17. Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Оптима-Гео вбачається наступне.

Порядок денний Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Оптима-Гео : про схвалення договору про відступлення права вимоги № 17/02 від 17.05.16. укладеного між ТОВ Оптима-Гео , як новим кредитором та компанією з обмеженою відповідальністю Tamaury Limited, як первісним кредитором, на умовах, відомих учасникам Товариства. Слухали: Директора ТОВ Оптима-Гео Жукова Дмитра Георгійовича, який повідомив, що на виконання рішення Загальних зборів учасників ТОВ Оптима-Гео оформленого протоколом від 17 травня 2016 року, щодо укладення із компанією з обмеженою відповідальністю Tamaury Limited договору про відступлення права вимоги, 17 травня 2016 року між ТОВ Оптима-Гео , як новим кредитором та компанією з обмеженою відповідальністю Tamaury Limited, як первісним кредитором було укладено договір про відступлення права вимоги №17/02 від 17.05.2016. За умовами вказаного договору первісний кредитор передав (відступив), а новий кредитор прийняв на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ПАТ Фідобанк (код ЄДРПОУ 14351016) за Генеральною угодою № 07-01-10/04-13/130 про загальні засади укладення правочинів на грошовому ринку від 04 квітня 2013 року із змінами і доповненнями, з урахуванням договору від 11 квітня 2014 року про заміну кредитора, за міжбанківським кредитом від 13 лютого 2014 року в рамках Генеральної кредитної угоди № 07-01-10/04-13/130 про загальні засади укладення правочинів на грошовому ринку від 04 квітня 2013 року із змінами і доповненнями, а саме повернення заборгованості за міжбанківським кредитом з розмірі 332 445,39 доларів США. Проте, ПАТ Фідобанк не визнає вказаний договір. Вирішили: схвалити договір про відступлення права вимоги № 17/02 від 17.05.16., укладений між ТОВ Оптима-Гео , як новим кредитором та компанією з обмеженою відповідальністю Tamaury Limited, як первісним кредитором, на умовах, відомих учасникам Товариства.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що вищевказане рішення Загальних зборів, оформлене Протоколом від 03.10.17., було визнано недійсним у встановленому законом порядку.

Крім вказаного, листом від 02.03.17. (апостиль від 07.03.17.) Tamaury Limited, підписаним директором паном Іоаннісом Папасом, Секретарем Георгією Ламбріанідес та скріпленим печаткою юридичної особи, відповідач-2 підтвердив та схвалив всі законні дії пана ОСОБА_3, в тому числі ті, що стосуються укладення між Tamaury Limited та Товариством з обмеженою відповідальністю Оптима-Гео Договору № 17/02 про відступлення права вимоги.

За висновком суду, зазначений лист відповідача-2 є належним та допустимим у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказом наступного схвалення оспорюваного правочину, що з урахуванням приписів статті 241 Цивільного кодексу України виключає можливість визнання спірного Договору недійсним.

Викладені позивачем у додаткових поясненнях від 23.01.18. доводи про неприйняття зазначеного листа як належного доказу на підтвердження наступного схвалення відповідачем-2 оспорюваного правочину, суд вважає юридично неспроможними та до уваги не приймає.

Як зазначалось вище, частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому, частиною четвертою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Однак, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 Цивільного кодексу України фактично встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Правовий аналіз змісту частини першої статті 241 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

У пункті 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Таким чином, навіть у разі встановлення судом факту укладання договору від імені однієї зі сторін неуповноваженою на те особою, у суду відсутні підстави для визнання його недійсним, якщо наявні в матеріалах справи докази свідчать про наступне схвалення такого правочину.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, з огляду на наявні в матеріалах справи докази наступного схвалення відповідачами оспорюваного правочину, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання Договору недійсним у зв'язку з підписанням останнього представниками сторін з перевищенням повноважень.

Не приймаються як належні посилання сторін на факти та обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.17. у справі № 910/98/17, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 04.12.17. у справі № 910/98/17 означене рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. За результатами нового розгляду справи № 910/98/17 ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.18. провадження у справі закрито в зв'язку з відмовою позивачів від позову.

Посилання позивача на те, що його кредитором за договором від 13.02.14. є відповідач-2 з підстав того, що перехід прав вимоги не відбувся, не приймається судом, оскільки предметом даної справи є визнання недійсним Договору № 17/02 про відступлення права вимоги від 17.05.16., а не стягнення з позивача грошових коштів за договором від 13.02.14.

З огляду на викладене в сукупності під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

При цьому, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між відповідачами договору недійсним.

Стосовно наявності порушеного права позивача на звернення до суду із даним позовом суд відзначає наступне.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.09. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.04. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

На момент звернення позивача з даним позовом до суду Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 910/98/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-Ельт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптима-Гео", Товариства з обмеженою відповідальністю "Діон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Цнтр-Рівноваги", Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест-Юніон", Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАРЕЗЕРВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал-Інвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Стратегія-Нова", Товариства з обмеженою відповідальністю "Універ-Про" до Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" про 1) визнання припиненими зобов'язань за кредитними договорами, 2) відсутнім у відповідача права стягнення за кредитними договорами, 3) визнання іпотеки за договором іпотеки від 24.04.2008 р. припиненою з 19.05.2016 р., 4) скасування записів про іпотечне обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, записів про заборону на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон на нерухоме майно, запису про іпотеку в Єдиному реєстрі іпотек, 5) зобов'язання відповідача повернути позивачам примірники правовстановлюючих, технічних документів на предмет іпотеки та примірник договору іпотеки (з юридичною особою) від 24.04.08., зокрема, з підстав наявності, за твердженням позивачів, факту припинення зобов'язання ТОВ Оптима-Гео перед ПАТ "Фідобанк" за кредитним договором № 012-05/963 від 24.04.08. (зі змінами та доповненнями в рамках генеральної кредитної угоди № 010-05/957 від 24 квітня 2008 року) з підстав укладення ТОВ Оптима-Гео з Tamaury Limited спірного Договору про відступлення права вимоги.

Отже, виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що спірний Договір впливає на права та законні інтереси позивача, проте, не спростовує висновків суду щодо відсутності підстав для визнання Договору недійсним.

Врахувавши все наведене вище суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 04.04.18.

Суддя Т.М. Ващенко

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення27.03.2018
Оприлюднено10.04.2018
Номер документу73192400
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/11373/17

Рішення від 27.03.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 12.03.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 13.02.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 13.02.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 13.02.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 23.01.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 23.01.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 21.12.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 21.12.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

Ухвала від 09.11.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Ващенко Т.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні