Ухвала

від 29.03.2018 по справі 757/3330/18-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/3330/18-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 року Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участі секретаря ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання ТОВ "Сеал Трейд" , ТОВ "СКК-Трейд" , ТДВ "СК "Сучасні Страхові Гарантії" про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В :

Адвокат ОСОБА_5 в інтересах зазначених власників майна звернувся до слідчого судді із клопотаннями, які були об`єднані в одне провадження, та які адвокатом були підтримані під час їх розгляду, з наступним обґрунтуванням. Слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва "08" листопада 2017 р. було винесено ухвалу по справі № 757/66609/17-к про накладення арешту на рахунки ряду підприємств, зокрема заявників.

Даною ухвалою вирішено: накласти арешт на кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у ПАТ "КБ "Глобус" (МФО 380526), юридична адреса: м. Київ, пров. Куренівський, буд. 19/5, а саме: ПАТ «ФК «Авангард» (ЄДРПОУ 36019681) № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , ТОВ «Асла Груп» (ЄДРПОУ 39206574) № НОМЕР_3 , ТОВ "Брікко" (ЄДРПОУ 34820857) № НОМЕР_4 , ПАТ "Імпульс Плюс" (ЄДРПОУ 34881587) № НОМЕР_5 , ТОВ "Кайдзен Капітал" (ЄДРПОУ 37962781) № НОМЕР_6 . № НОМЕР_7 , ТОВ "КУА "Нью Ессет" (ЄДРПОУ 35253505) № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , ТОВ "Сеал Трейд" (ЄДРПОУ 40087506) № НОМЕР_10 , ТОВ "СКК-Трейд" (ЄДРПОУ 38745648) № НОМЕР_11 , ПАТ "ФК "СТС- Каштал" (ЄДРПОУ 37401756) № НОМЕР_12 , ТДВ "СК "Сучасні Страхові Гарантії" (ЄДРПОУ 36983025) № НОМЕР_13 , ТОВ "Фінком-Інвест" (ЄДРПОУ 37471006) № НОМЕР_14 , ТОВ "Форті Трейд" (ЄДРПОУ 38124103) № НОМЕР_15 , ТОВ "Рікус" (ЄДРПОУ 39062310) № НОМЕР_16 , ТОВ «Абріс-Інвест» (ЄДРПОУ 31280357) № НОМЕР_17 - НОМЕР_18 , ТОВ "Білл Мегчент" (ЄДРПОУ 32270706) № НОМЕР_17 - НОМЕР_19 , в частині видатку коштів, з можливістю зарахування на зазначені рахунки коштів, що надходять.

Як вбачається з клопотання про накладання арешту та матеріалів доданих до вказаного клопотання, органом досудового розслідування жодним чином не доведено, що на банківські рахунки у період діяльності заявників незаконно надходили кошти від інших суб`єктів господарювання, або ж саме ці кошти, котрі перебувають на банківських рахунках є предметом злочинної діяльності. В обґрунтування необхідності накладення арешту прокурор вказує, що в період з 2016 року по теперішній час ОСОБА_6 за попередньою змовою із ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та іншими особами створено та придбано ряд суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягає у проведені фінансово - господарських операцій по переведенню безготівкових коштів у готівку, формуванню дебіторської заборгованості, витрат та податкового кредиту для інших суб`єктів підприємницької діяльності без фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, цінних паперів, виконання робіт, надання послуг.

У подальшому, прокурор зазначає, що зазначена група осіб, використовуючи ТОВ «КУА «ЛЕМАКО ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (ЄДРПОУ 38186056) (фонди: ЗНВТПФ «ЛЕМАКО КАПІТАЛ», ЗНВПІФ «ЛЕМАКО ІНВЕСТ», ЗНВТПФ «КОНТИНЕНТАЛЬНИЙ ФОНД НЕРУХОМОСТІ», ПАТ «ЗНВКІФ «ЙОРК», ПАТ «ЗНВКІФ «МБГ», ПАТ «ЗНВКІФ «ФІДО ДЕВЕЛОПМЕНТ», ПАТ «ЗНВКІФ «ЗЛАТОБУД»), ТОВ «КУА «СТЕЙБЛ ІНВЕСТМЕНТ ПРОФІТ» (ЄДРПОУ 37995670) (фонди: ПВНЗІФ «АФІННІ», ПВНЗІФ «ОРАНЖ», ПВНЗІФ «КЕПІТАЛ, АТ «ЗНВКІФ «УКРЖИТЛОІНВЕСТ»), ТОВ «КУА «НЬЮ ЕССЕТ» (ЄДРПОУ 35253505), ТОВ «КУА «ІНСАЙТ ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» (ЄДРПОУ 37148049) та інші суб`єкти підприємницької діяльності, вчиняє незаконні умисні дії з цінними паперами, що мають ознаки маніпулювання на фондовій біржі, встановлені відповідно до закону щодо державного регулювання ринку цінних паперів.

При цьому, слідчими (розшуковими) діями також встановлено, що ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , в період 2016-2017 рр., з метою штучного створення ліквідності цінних паперів, шляхом маніпулювання з цінними паперами підконтрольних емітентів, вступили в зговір з посадовими особами ПАТ «ФБ «ІННЕКС» (ЄРДПОУ 23425110). В результаті заздалегідь узгоджених дій, вказані особи, за попередньою змовою між собою, використовуючи підконтрольні їм підприємства, здійснили та проводять по завищеним цінам (в понад 20 разів) операції з купівлі-продажу цінних паперів на ПАТ «ФБ «ІННЕКС», що створює штучні котирування на фондовій біржі.

Проте, слідчий не взяв до уваги того факту, що заявники не є учасниками в біржових торгах. Згідно публічної інформації, що знаходиться на сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на території України зареєстровані та діють біржі:

1. Публічне акціонерне товариство «Українська біржа»;

2. Публічне акціонерне товариство «Східно-Європейська фондова біржа»;

3. Публічне акціонерне товариство «Фондова біржа «Перспектива»;

4. Приватне акціонерне товариство «Українська міжбанківська валютна біржа»;

5. Приватне акціонерне товариство «Українська міжнародна фондова біржа»;

6. Публічне акціонерне товариство «Київська міжнародна фондова біржа»;

7. Публічне акціонерне товариство «Фондова біржа ПФТС»;

8. Приватне акціонерне товариство «Придніпровська фондова біржа»;

9. Приватне акціонерне товариство «Фондова біржа «ІННЕКС»;

10. Приватне акціонерне товариство «Українська фондова біржа»;

на поштову адресу яких, було надіслано адвокатські запити з метою отримання інформації стосовно участі заявників в біржових торгах.

В результаті чого, з отриманих відповідей, стало відомо, що заявники не були зареєстровані як учасники біржових торгів в жодній з вищевказаних бірж.

Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу Управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України ОСОБА_15 від 06 листопада 2017 року грошові кошти розміщені на вищевказаному рахунку, визнано речовим доказом у зазначеному кримінальному провадженні.

Однак, грошові кошти у безготівковій формі на банківському рахунку (без найменування номіналів купюр, їх серійних номерів та інших родових та індивідуальних ознак, властивих для готівкових коштів) - не підпадають під визначення речових доказів в кримінальному провадженні, оскільки не є матеріальними об`єктами, які можуть бути знаряддями злочину, зберегти сліди або відомості, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

При накладенні арешту слідчий суддя виходив з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст.170 КПК України коли арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Між тим, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України, та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необгрунтованому процесуальному обмеженню (ст. 3 КПК України).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків. При цьому, обов`язок доведення існування зазначених умов КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов`язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Згідно ст. 3.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Отже, з вказаних законодавчих визначень вбачається, що банківський рахунок використовується лише для обліку грошових коштів, а не їх фактичного збереження. Тобто, банківський рахунок містить лише числові відомості про кількість грошових коштів. Натомість, КПК України прямо передбачено, що речовими доказами визнаються лише матеріальні об`єкти, в тому числі, грошові кошти, які можуть належати до матеріальних об`єктів, наприклад, у вигляді грошових банкнот/купюр, які є матеріальними об`єктами. Однак, грошові кошти на банківському рахунку представляють собою комп`ютерний код, що в силу природи, відносить їх до нематеріальних об`єктів. Як наслідок, грошові кошти на банківському рахунку не відповідають обов`язковій ознаці передбаченій для речового доказу, а саме, матеріальність.

Іншою ознакою, якою повинні бути наділені речові докази - це можливість збереження на собі слідів або відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Грошові кошти на банківському рахунку, що належать до нематеріального світу (у вигляді комп`ютерного коду), в силу своєї природи не можуть на собі зберегти сліди або відомості про обставини, що встановлюються під час кримінального провадження, як наслідок не можуть бути речовими доказами.

Таким чином, грошові кошти у безготівковій формі на банківському рахунку (без найменування номіналів купюр, їх серійних номерів та інших родових та індивідуальних ознак, властивих для готівкових коштів) - не підпадають під визначення речових доказів в кримінальному провадженні, оскільки не є матеріальними об`єктами, які можуть бути знаряддями злочину, зберегти сліди або відомості, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Разом з тим, вивчивши матеріали, які додані до самого клопотання, можна дійти висновку, що останні жодним чином не свідчать про вчинення заявниками злочину та/або причетність вказаних товариств до будь-якої злочинної діяльності.

Щодо інших доказів доданих до клопотання, то це виписки з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та довідки про відкриті рахунки юридичних осіб, які не мають жодної доказової бази, а мають лише інформативний характер.

З вищевикладеного вбачається, що арешт накладено необгрунтовано, так як у справі відсутні обставини, з якими закон пов`язує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження. За змістом положень ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено на майно у вигляді речей, документів, грошей, якщо вони відповідають критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України, зокрема у випадку, коли вони одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та (або) є доходом від них, а також майно, в яке було повністю або частково перетворено.

Арешт накладений на рахунки заявників паралізувало нормальну діяльність товариств що тягне за собою великі збитки в господарській діяльності та фактично позбавляє товариство можливості в подальшому здійснювати свою господарську діяльність в нормальному режимі, тобто виплачувати заробітну плату працівникам, сплачувати податки, виконувати зобов`язання перед контрагентами.

Відповідно до ст. 96-3 КК України підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально - правового характеру є: - вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209, 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369, 369-2 цього кодексу; незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов`язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209, 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369, 369-2 цього кодексу; вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 258 - 258-5 цього кодексу; вчинення її уповноваженого особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою - четвертою статті 159- 1, статтями 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього кодексу.

Під уповноваженими особами юридичної особи, у розумінні ст. 96-3 КК України є службові особи юридичної особи, які відповідно до закону, установчих документів мають право діяти від імені юридичної особи, які відповідно до закону, установчих документів мають право діяти від імені юридичної особи.

Виходячи зі змісту ст. 96-3 КК України застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру у межах кримінального провадження за ст. 191, 205, 209, 212, 222-1, 309, 364, 366 КК України не передбачено.

Дотримуючись вимог ч. З ст. 132 КПК України, беручи до уваги наведені докази, можна прийти до висновку, що арешт у межах кримінального провадження №42017111200000142 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191,ч.ч.1,2 205, ч.2 ст.209, ч.З ст.212, ч.2 ст. 222-1, ч.І ст.309, ч.2 ст.364, ч.І ст. 366 КК України, розслідування по якому ведеться не щодо вказаних заявників, було накладено необгрунтовано, а тому його слід скасувати.

В зв`язку з вищевикладеним вважають, що арешт на рахунки заявників накладено безпідставно, оскільки клопотання про накладення арешту були відсутні правові підстави для його накладення, відсутні докази які б вказували на вчинення злочину конкретною особою, не встановлено розмір майнової шкоди та розумність і співмірність обмеження права власності, таке обмеження у праві користування та розпорядження майна підприємства негативно впливає на його платоспроможність, виконання взятих на себе договірних зобов`язань, сплати податків, обмежує права власників щодо отримання прибутку від діяльності підприємства.

Зверталась увага на те, що клопотання прокурора відділу процесуального керівництва та підтримання державного обвинувачення управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України ОСОБА_16 про накладення арешту на майно було розглянуто за відсутності заявників, які не були повідомлені про судовий розгляд вказаного клопотання. Представник заявників випадково дізнався про блокування рахунків товариства коли звернувся до банківської установи для отримання виписки по рахунку. Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ЕСНR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронгта Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series АN 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

На підставі ч.ч. 1,2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

На підставі ч. 1 ст. 172 КК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Вищевказана норма передбачає участь у розгляді слідчим суддею клопотання про арешт майна осіб, які є основними учасниками кримінальної справи, а саме слідчого, власника майна та за наявності захисника.

Відповідно до п. 13 положення листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» розгляд питання щодо скасування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється у порядку, передбаченому статтями 147, 158, 174 КПК.

Прокурор Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 заперечував проти скасування арешту, вказуючи на те, що арешт накладено обґрунтовано.

Вислухавши адвоката, прокурора, вивчивши матеріали клопотання про накладення арешту, та матеріали додані до клопотання про його скасування, слід дійти наступного висновку.

Згідно ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів часників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та упередженого розслідування і судового розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно частини 1 статті 16 КПК України передбачено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений нього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними приндипами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересам та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна віднесено до заходів забезпечення кримінального провадження, тому, для накладання арешту на майно, як захід забезпечення кримінального провадження, обов`язково повинна бути наявна обґрунтована підозра. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручаюся у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства». Умовами статей 276-277 КПК України передбачено, що в разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення цій особі вручається повідомлення про підозру із зазначенням відомостей, зокрема - стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.

З огляду на положення ч.І ст.170 КПК України та п.2 п.2.6. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 07.02.2014 р., арешт майна може бути застосовано лише щодо майна осіб, які є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст.276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст.291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 року, підготовленого Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинене кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

З огляду на наведене, правильною с практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасним та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необгрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.

Викладені заявником доводи та додані до клопотання матеріали, які в силу відсутності заявника під час вирішення клопотання слідчого не були предметом вивчення слідчим суддею, переконують в необґрунтованості накладеного арешту. Також слід звернути увагу на те, що з часу застосованого заходу орган досудового розслідування не визначив розмір збитків, можливо завданих кримінальним правопорушенням, яке розслідується. В свою чергу само по собі накладення арешту на рахунки суб`єкта підприємницької діяльності може призвести до негативних наслідків пов`язаних із здійсненням поточної діяльності. Отже в даному випадку враховуючи вимоги розумності та співрозмірності обмеженого права та наслідки застосованого заходу з фабулою кримінального правопорушення, яке розслідується, слід дійти висновку про необхідність скасування застосованого заходу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 174,309 КПК України, слідчий суддя -

У Х В А Л И В :

скасувати повністю арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року на кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у ПАТ "КБ "Глобус" МФО 380526), юридична адреса: м. Київ, пров. Куренівський, буд. 19/5, а саме: ТОВ "Сеал Трейд" (ЄДРПОУ 40087506) № НОМЕР_20 , ТОВ "СКК-Трейд" (ЄДРПОУ 38745648) № НОМЕР_11 , ТДВ "СК "Сучасні Страхові Гарантії" (ЄДРПОУ 36983025) № НОМЕР_13 . Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1