Ухвала

від 29.03.2018 по справі 757/12150/18-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/12150/18-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 року Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участі секретаря ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Віклінг" про скасування арешту майна,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Віклінг» звернулось до слідчого судді із клопотанням про скасування арешту, яке адвокат ОСОБА_3 підтримав під час його розгляду, вказуючи наступне. 20 лютого 2018 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_5 виніс ухвалу, якою задовольнив клопотання прокурора відділу процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42017000000002780. Даною ухвалою накладено арешт на кошти, які знаходяться на рахунках ТОВ «Віклінг» (код ЄДРПОУ 41576143), які відкриті: у ПАТ "МАРФІН БАНК" (МФО 328168) юридична адреса: м. Чорноморськ проспект Миру, 28, наступні поточні банківські рахунки: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , в частині видатку коштів, з можливістю зарахування на зазначені рахунки коштів, що надходять.

Представники ТОВ «Віклінг» не були сповіщені про час та дату судового засідання і тому не були присутні 20.02.2018 під час розгляду клопотання слідчого про арешт майна, а тому фактично були позбавлені можливості надавати свої докази, висловлювати міркування та заперечувати проти необгрунтованих доводів заявленого клопотання.

Як вбачається з ухвали суду від 20.02.2018 року, арешт на грошові кошти ТОВ «Віклінг», які знаходяться на зазначених вище рахунках, був накладений у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження №42017000000002780 від 30.08.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 191 КК України. Так, в ухвалі зазначено, що «...здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017000000002780 від 30.08.2017 за фактами вчинення за попередньою змовою групою осіб фіктивного підприємництва, фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, підроблення групою осіб документів по створенню (придбанню) ряду суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочинів передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 191КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що в період з 2017 року по теперішній час групою осіб за попередньою змовою між собою, без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, в порушення ст.ст. 81, 87, 89 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 55 - 1, 56, 57, 62 Господарського кодексу України та ст.ст. 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», створено та придбано ряд суб`єктів підприємницької діяльності ... ТОВ «Віклінг» (код ЄДРПОУ 41576143), ТОВ «Юверсал Трейд» (код ЄДРПОУ 41667099), ТОВ «Юверсал Трейдинг» (код ЄДРПОУ 41667167) та інші, з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягає в формуванні необґрунтованого податкового кредиту підприємствам - вигодо набувачам для мінімізації податкових зобов`язань.»

Тобто, суд прийняв голослівні, не підтверджені належними доказами, доводи клопотання та дійшов висновку стосовно причетності посадових осіб ТОВ «Віклінг» до дій невстановленої групи осіб, які в період з 2017 року по теперішній час, за попередньою змовою між собою, без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, в порушення ст.ст. 81, 87, 89 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 55 - 1, 56, 57, 62 Господарського кодексу України та ст.ст. 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців», створили та придбали ряд суб`єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягає в формуванні необґрунтованого податкового кредиту підприємствам - вигодо набувачам для мінімізації податкових зобов`язань.

Вказаний висновок є лише припущенням прокурора, яке суд прийняв як встановлений факт та просто продублював в ухвалі про накладення арешту, без зазначення жодних доказів, які б його підтверджували, що є грубим порушенням норм та принципів кримінально-процесуального законодавства. Слід зауважити, що ТОВ «Віклінг» зареєстроване 07.09.2017 та з вказаного часу здійснює господарську діяльність згідно статутних видів діяльності, сплачує всі необхідні платежі до державного бюджету.

При цьому, ухвалою суду накладено арешт на рахунок в частині видатку коштів і не вказано конкретну суму на яку накладається арешт, що взагалі позбавляє ТОВ «Віклінг» можливості здійснювати фінансово-господарську діяльність, виконувати договірні зобов`язання, проводити поточні платежі, сплачувати податки та проводити виплати заробітної плати працівникам.

Заявник вказує, що ТОВ «Віклінг» провадить законну господарську діяльність згідно чинного законодавства, а тому доводи клопотання про накладення арешту не були обґрунтованими та не відповідали дійсним обставинам по справі.

Також в ухвалі суду зазначено, що «... група осіб, з метою вчинення фіктивного підприємництва та протиправної схеми по ухиленню від сплати податків, сприяла незаконному переведенню безготівкових коштів в готівку, їх подальшу легалізацію, минаючи при цьому систему оподаткування.

Невстановлені слідством особи, керуючись злочинною метою розробила спільний план відповідних протиправних дій, який полягав у встановленні контролю над суб`єктами підприємницької діяльності (юридичними особами), отриманні права розпоряджатися їх майном, у тому числі грошовими коштами, які надходять на їх банківські рахунки; складанні та видачі від імені даних суб`єктів підприємницької діяльності підроблених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, які б свідчили про проведення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг суб`єктам підприємницької діяльності реального сектору економіки; отримання від даних суб`єктів безготівкових коштів в рахунок оплати за начебто реалізовані товари, виконані роботи, наданні послуги та подальшого їх переведення в готівку, минаючи при цьому систему оподаткування.

Дотримуючись попередньо розробленого плану група осіб, діючи умисно вчинили фіктивне підприємництво, шляхом створення та придбання вищевказаних суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у наданні суб`єктам підприємницької діяльності реального сектору економіки послуг по ухиленню від сплати податків, незаконному переведенню безготівкових коштів в готівку, легалізації коштів отриманих злочинних шляхом, минаючи при цьому систему оподаткування, шляхом документального оформлення, безтоварних операцій з купівлі-продажу товарів, робіт та послуг.

Встановивши контроль над зазначеними суб`єктами підприємницької діяльності група осіб складала, видавала підроблені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку від імені фіктивних підприємств, збували їх службовим особам та представникам суб^єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки, реєстрували податкові накладні в єдиному реєстрі Державної фіскальної служби, а також складали та подавали податкову звітність до ДПІ по місцю реєстрації підприємств, за що отримували від суб`єктів реального сектору економіки безготівкові кошти в рахунок сплати за начебто реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, після чого переводили їх в готівку, минаючи при цьому систему оподаткування, за що отримували відповідну комісію (відсотки) за надані незаконні послуги.

З метою легалізації коштів, які отримані внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, діючи за попередньою змовою, групою осіб на території Київської та Одеської областей відкрили підконтрольним суб`єктам підприємницької діяльності в приміщенні ПАТ "МАРФІН БАНК"(МФО 328168), ПАТ "ПУМБ (МФО 334851), ПАТ "КБ "ГЛОБУС" (МФО 380526) розрахункові рахунки з метою проведення фінансових операцій з коштами, тобто зняття готівки з рахунків, які надійшли від підприємств реального сектору економіки за сплату не поставлених товарів, та не наданих робіт та послуг, тобто для проведення легалізації грошових коштів отриманих незаконним шляхом.»

Однак, в ухвалі суду від 20 лютого 2018 року не зазначено жодного доказу, який би доводив вчинення невстановленими слідством особами фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків чи інших інкримінованих правопорушень. Більше того не зазначено, в чому саме полягає вина ТОВ «Віклінг» чи його посадових осіб, що є грубим порушенням права на захист та права на справедливий суд. У рішенні від 9.10.2008, прийнятому у справі «Абрамян проти Росії», вказано що положення пп. «а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду.

З огляду на мотивувальну частину ухвали суду вбачається відсутність обґрунтованих підстав та доказів вважати, що ТОВ «Віклінг» причетне до вчинення за попередньою змовою групою осіб фіктивного підприємництва, фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, підроблення групою осіб документів по створенню (придбанню) ряду суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочинів передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 191 КК України, що свідчить про необґрунтованість клопотання прокурора відділу процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 та недоведеність фактів викладених у клопотанні, а тому - необґрунтованість прийнятого судом рішення про накладення арешту.

Також не має жодного посилання на причетність службових осіб ТОВ «Віклінг» до зазначених в ухвалі суду протиправних дій, не зазначено конкретну суму і жодного контрагента ТОВ «Віклінг» - підприємства вигодо набувача, якому було сформовано необгрунтований податковий кредит для мінімізації податкових зобов`язань. Більше того, інкриміновані ТОВ «Віклінг» протиправні дії не підтверджуються ніякими доказами та жодним чином не обґрунтовуються.

При цьому, ухвалою суду накладено арешт на рахунок в частині видатку коштів і не вказано конкретну суму на яку накладається арешт, що взагалі позбавляє ТОВ «Віклінг» можливості здійснювати фінансово-господарську діяльність, виконувати договірні зобов`язання, проводити поточні платежі, сплачувати податки та проводити виплати заробітної плати працівникам.

Зазначають, що ТОВ «Віклінг» провадить законну господарську діяльність згідно чинного законодавства, а тому доводи клопотання про накладення арешту не були обґрунтованими та не відповідали дійсним обставинам по справі.

Крім того, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» ТОВ «Віклінг», як юридична особа, та будь-які інші юридичні особи є окремими суб`єктами права. За таких обставин, межі відповідальності кожної окремої юридичної особи, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим суб`єктом. Притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком випадків свідомого укладення таким суб`єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений нього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними приндипами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересам та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до ст. 96-3 КК України підставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально - правового характеру є:вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов`язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 3683, частинах першій і другій статті 3684, статтях 369 і 3692цього Кодексу;вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь- якого із злочинів, передбачених у статтях 258-2583 цього Кодексу;вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою - четвертою статті 159і, статтями 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу.

Під уповноваженими особами юридичної особи, у розумінні ст. 96-3 КК України, слід розуміти службових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.

Виходячи зі змісту ст. 96-3 КК України застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру у межах кримінального провадження за ст.ст. 191, 205, 209, 358 КК України не передбачено.

Крім того, в клопотанні прокурора відділу процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України ОСОБА_6 жодним чином не доведено, що арештовані кошти на рахунках ТОВ «Віклінг» є об`єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

За змістом положень ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (згідно п.3 ст.170 КПК України).

Відповідно до статті 98 КПК України, речовими доказами можуть бути матеріальні об`єкти, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на умови вищенаведених статей вбачається, що арешт майна - грошових коштів можливий в разі дотримання певних умов, зокрема:це майно є об`єктом кримінально протиправних дій і набуте/отримане юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення;наявність достатніх підстав та мети (обґрунтована підозра) для застосування до юридичної особи заходів кримінально - правового характеру у вигляді арешту майна; Однак, грошові кошти у безготівковій формі на банківському рахунку (без найменування номіналів купюр, їх серійних номерів та інших родових та індивідуальних ознак, властивих для готівкових коштів), не підпадають під визначення речових доказів в кримінальному провадженні, оскільки не є матеріальними об`єктами, які можуть зберегти сліди злочинів. Належними та допустимими речовими доказами в даному випадку могли б бути документи про рух коштів, отримані в установленому законом порядку (ст. 160, 162 КПК України).

Як вбачається з тексту ухвали від 20.02.2018 та фактично відповідає існуючим обставинам, до теперішнього часу службовим особам ТОВ «Віклінг» не було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 191 КК України, більше того в ухвалі суду, всупереч п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, взагалі не зазначено доказів існування обґрунтованої підозри, щодо вчинених кримінальних правопорушень такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що вказує на відсутність підстав для накладення арешту на майно.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна віднесено до заходів забезпечення кримінального провадження, тому, для накладання арешту на майно, як захід забезпечення кримінального провадження, обов`язково повинна бути наявна обґрунтована підозра. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручаюся у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від ЗО серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства». Умовами статей 276-277 КПК України передбачено, що в разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення цій особі вручається повідомлення про підозру із зазначенням відомостей, зокрема - стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.

З огляду на положення ч.І ст.170 КПК України та п.2 п.2.6. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» від 07.02.2014 р., арешт майна може бути застосовано лише щодо майна осіб, які є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст.276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст.291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Тобто, в порушення вимог п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України, слідчим суддею при вирішенні питання про накладення арешту на грошові кошти, не враховано, що відсутня обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення конкретними посадовими особами ТОВ «Віклінг», а також те, що жодним чином не досліджено розумність та співмірність обмеження права власності товариства у зв`язку з відсутністю встановленої і конкретно визначеної суми заподіяних збитків.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 року, підготовленого Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинене кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

З огляду на наведене, правильною с практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасним та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необгрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь- яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні мас давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків. Крім того, ТОВ «Віклінг» не отримувало жодних документів щодо свого процесуального статусу по кримінальному провадженню N542017000000002780 від 30.08.2017.

Приймаючи до уваги вищенаведене, вбачається, що арешт у межах кримінального провадження №42017000000002780 від 30.08.2017 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 191 КК України, розслідування по якому проводиться відносно невстановлених слідством осіб «...за фактами вчинення за попередньою змовою групою осіб фіктивного підприємництва, фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, підроблення групою осіб документів по створенню (придбанню) ряду суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), з метою прикриття незаконної діяльності...» було накладено необгрунтовано, а тому він підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевказане, при розгляді клопотання прокурора про арешт майна, суд не надав належної оцінки відсутності обґрунтування начебто протиправних дій ТОВ «Віклінг» та відсутності як суми необґрунтованого податкового кредиту підприємствам - вигодо набувачам для мінімізації податкових зобов`язань, так і відсутності самих підприємств - вигодо набувачів.

Також в ухвалі суду не зазначено жодного доказу для обґрунтування накладення арешту на рахунок ТОВ «Віклінг».

Крім того, сама кваліфікація протиправних дій невстановлених осіб виглядає абсурдною, оскільки фізично неможливо кваліфікувати дії невстановлених осіб, не встановивши, хто саме та які саме правопорушення вчиняв, за двома різними складами злочинів, а саме за ч. 2 ст. 209 та ч. 3 ст. 209 КК України. При цьому така кваліфікація жодним чином не аргументована в ухвалі суду.

Таким чином, своєю ухвалою від 20 лютого 2018 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_5 , фактично зупинив роботу ТОВ «Віклінг» та позбавив можливості здійснювати фінансово- господарську діяльність без жодних на те підстав, що є кричущим порушенням, особливо в момент скрутних часів для економіки України.

Вказане рішення суду про накладення арешту на рахунки ТОВ «Віклінг» є втручанням в господарську діяльність товариства, що заборонено законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ГК України, одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Протидія законній господарській діяльності є злочином, відповідальність за який передбачена ст. 206 КК України.

Згідно ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Тобто, в порушення вимог п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України, слідчим суддею при вирішенні питання про накладення арешту на рахунки ТОВ «Віклінг», не враховано, що відсутня обгрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення конкретними посадовими особами ТОВ «Віклінг», а також те, що жодним чином не досліджено розумність та співмірність обмеження права власності ТОВ «Віклінг» у зв`язку з відсутністю встановленої і конкретно визначеної суми заподіяних збитків саме посадовими особами ТОВ «Віклінг».

Заявник наголошує на тому, п. 11 положення листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» ухвала слідчого судці про застосування заходів забезпечення кримінального провадження повинна відповідати вимогам закону, містити чіткі формулювання, вказівку на вчинення конкретних дій. В ухвалі про задоволення клопотання щодо застосування заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен зазначити строк її (ухвали) дії, враховуючи, що: 1) для запобіжних заходів, арешту майна цей строк є пропорційним строку досудового розслідування - два місяці; 2) строк тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади не може становити більше двох місяців, а строк дії тимчасового доступу до речей і документів - більше одного місяця. Сплив строку дії ухвали про застосування заходу забезпечення кримінального провадження свідчить про припинення цього заходу забезпечення та поновлення прав і свобод особи, щодо якої він застосовувався або інтересів якої стосувався.

В ухвалі суду від 20.02.2018 слідчий суддя не зазначив строк дії вжитого заходу, що є грубим порушенням матеріальних та процесуальних прав ТОВ «Віклінг».

В зв`язку з вищевикладеним представник ТОВ «Віклінг» не погоджується з вказаною ухвалою, оскільки вважає її незаконною, необгрунтованою, такою, що порушує права та законні інтереси ТОВ «Віклінг» та була прийнята з порушенням вимог ст. 132, 170-173 КПК України, оскільки були відсутні правові підстави для арешту майна ТОВ «Віклінг»; відсутні докази, які б вказували на вчинення кримінального правопорушення конкретною особою, яка має відношення до ТОВ «Віклінг»; не встановлено розмір майнової шкоди та розумність і співмірність обмеження права власності у вигляді накладеного арешту на рахунки ТОВ «Віклінг»; не зазначено та належним чином не обґрунтовано, яким чином грошові кошти мають відношення до кримінального провадження, які саме сліди вчинення злочину могли залишитися на них та чи можна взагалі їх використовували як речовий доказ у кримінальному провадженні; а також не встановлено наслідки арешту майна для третіх осіб.

Відповідно до частини 1 ст. 64-1 КПК України представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, може бути особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником; керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами; працівник юридичної особи.

Відповідно до частини 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, шодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Прокурор Генеральної прокуратури України ОСОБА_4 заперечував проти задоволення поданого клопотання, вказуючи на те, що арешт було накладено законно, та підстави в потребі застосованого заходу не відпали.

Вислухавши адвоката, прокурора, вивчивши матеріали клопотання про накладення арешту, та матеріали додані до клопотання про його скасування, слід дійти наступного висновку.

Згідно ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів часників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та упередженого розслідування і судового розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно частини 1 статті 16 КПК України передбачено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.

Викладені заявником доводи та додані до клопотання матеріали, які в силу відсутності заявника під час вирішення клопотання слідчого не були предметом вивчення слідчим суддею, переконують в необґрунтованості накладеного арешту. Також слід звернути увагу на те, що з часу застосованого заходу орган досудового розслідування не визначив розмір збитків, можливо завданих кримінальним правопорушенням, яке розслідується. В свою чергу само по собі накладення арешту на рахунки суб`єкта підприємницької діяльності може призвести до негативних наслідків пов`язаних із неможливістю здійснення поточної діяльності. Отже в даному випадку враховуючи вимоги розумності та співрозмірності обмеженого права та наслідки застосованого заходу з фабулою кримінального правопорушення, яке розслідується, слід дійти висновку про необхідність скасування застосованого заходу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 174,309 КПК України, слідчий суддя -

У Х В А Л И В :

скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20 лютого 2018 року, на кошти, які знаходяться на рахунках:

- у ПАТ "МАРФIН БАНК" (МФО 328168) юридична адреса: м. Чорноморськ проспект Миру, 28, наступні поточні банківські рахунки суб`єктів підприємницької діяльності, а саме: ТОВ «Віклінг» (код ЄДРПОУ 41576143) № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 ;

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили негайно, та підлягає безумовному виконанню.

Слідчий суддя ОСОБА_1