Рішення

від 04.04.2018 по справі 328/799/18

ТОКМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

328/799/18

04.04.2018

2-о/328/34/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області в складі: головуючого судді Новікової Н.В . , за участю секретаря судового засідання Похвалітової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу окремого провадження № 328/799/18 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Токмацький міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,-

встановив:

Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, буд, 64, яка сталася 05 жовтня 2017 року в місті Антрацит, Луганської області.

В обґрунтування заяви зазначила, що з 2008 року перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживав разом із нею до 2014 року в Луганській області, а після 2014 року в Запорізькій області, що підтверджується довідкою Маломиколаївської селищної ради від 27.03.2018 року № 226, копією заповіту від 13.12.2013 року.

З 25.11.2014 року заявниця разом з ОСОБА_2 перебували в Запорізькій області м. Токмаку на обліку, як особи, переміщені з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджую Довідками від 25.11.2014 року та від 28.11.2014 року.

В вересні 2017 року заявниця разом з ОСОБА_2 поїхали до Луганської області для необхідності відбути річницю поминок його сина, ОСОБА_3, який помер 15.10.2016 року.

05.10.2017 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер у зв'язку з тяжкою хворобою (інсульт), що підтверджується свідоцтвом про смерть від 04.01.2018 року серії 1-ВВ № 046255, видане відділом записів актів цивільного стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиції міністерства юстиції Луганської Народної Республіки.

04.04.2018 року заявниця звернулася до Токмацького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з метою отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_2, але у проведенні державної реєстрації смерті їй було відмовлено, у зв'язку з тим, що для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 пред'явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, що підтверджується відмовою у проведенні державної реєстрації смерті № 182/17.12.06-105 від 04.04.2018 року, з зв'язку з чим заявниця звернулась до суду.

Встановлення факту смерті заявниці необхідно для прийняття спадщини.

У судове засідання заявниця не з'явилась, від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, заяву підтримує у повному обсязі.

Заінтересована особа, у судове засідання не з'явилась, про час та місце судового розгляду повідомлено належним чином. До суду надана заява про розгляд справи за відсутності представника Токмацького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорювальних прав. Згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення № 5 від 31.03.1995 р., заяви про встановлення факту смерті особи в певний час (п.7 ст.273 ЦПК України) приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке провадиться на підставі п.4 ст.273 ЦПК і полягає у з'ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК.

В свою чергу, вимогами частини ч.1 ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до пп.1 п.5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом МЮУ 18.10.2000 № 52/5(у редакції наказу МЮУ 24.12.2010 № 3307/5) (далі - Правила) передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

З матеріалів справи судом встановлено, що 05 жовтня 2017 р. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_4 луч Луганської області, помер в м.Антрацит Луганської області, про що свідчить складене російською мовою повторне Свидетельство о смерти серії І-ВВ № 046255 від 04 січня 2018 р., видане відділом запису актів громадянського стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиції Міністерства юстиції ЛНР, завірене відповідною печаткою.

Враховуючи, що вказаний вище документ складений не на офіційному бланку свідоцтва про смерть, який встановлено як єдиний зразок на території України, та не може бути прийнятий органом державної реєстрації актів цивільного стану у якості підтвердження факту смерті ОСОБА_2, отримати свідоцтво про смерть на бланку українського зразка заявник у період тимчасової окупації частини території України очевидно не може та необхідно застосувати інші механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту прав, свобод і законних інтересів заявника.

Відповідно до ст.ст . 3, 8, 9 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки : документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючихde factoорганів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Згідно заяви на звернення до органів РАЦС, заявниці було відмовлено у видачі свідоцтва про смерть ОСОБА_2, оскільки нею для підтвердження факту смерті пред'явлено документ, який не відповідає встановленій формі.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ( Намібійські винятки ), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території може бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

За таких обставин, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

На підставі вищезазначеного та керуючись ст.ст.2, 10, 19, 263-265, 293, 315, 317, 319 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Заяву ОСОБА_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6, РНОКПП НОМЕР_1;

заінтересована особа: Токмацький міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, місце знаходження: вул. Василя Вишиваного, буд. 270, ЄДРПОУ 26014653,

про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.

Встановити факт того, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_4 луч Луганської області, громадянин України, зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_7, помер 05 жовтня 2017 року у м. Антрацит Луганської області.

Рішення підлягає негайному виконанню відповідно до ч. 4 ст. 317, п.8 ч. 1 ст.430 ЦПК України.

Відповідно до ч.5 ст.317 ЦПК України копію рішення невідкладно надіслати до Токмацького міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через Токмацький районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя: