Постанова

від 04.04.2018 по справі 369/11268/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/11268/16-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М. Провадження № 22-ц/780/518/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 20 04.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кулішенка Ю.М.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Сушко Л.П.,

за участю секретаря: Марченка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Банк Фамільний до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування домоволодіння недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство Банк Фамільний звернулось до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивувало тим, що Голосіївським районним судом м. Києва 19 липня 2012 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчинені злочину та визначено розмір нанесених збитків. 02 листопада 2012 року цим же судом видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Фамільний боргу в сумі 580 849 грн. 84 коп..

19 листопада 2012 року державним виконавцем ВДВС ОСОБА_7 янського РУЮ в м. Києві було відкрито виконавче провадження № 35289688.

Разом з тим 27 грудня 2012 року ОСОБА_2 уклав договори дарування зі своїми дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, і передав безоплатно у власність обдаровуваним по 1/2 частині домоволодіння, яке знаходиться за адресою: смт. Чабани, вул. Нова, 23.

ОСОБА_2, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно ОСОБА_3 і ОСОБА_4, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивача, а отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно.

Просив суд визнати договори дарування з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 недійсними.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0933 га, кадастровий номер 3222457400:01:002:0034, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Нова, 23, цільове призначення (використання) земельної ділянки-для будівництва та обслуговування жилого будинку, укладений 27 грудня 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3.

Визнано недійсним договір дарування домоволодіння, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Нова, будинок 23, укладений 27 грудня 2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу та просив суд рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову,посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 357 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року ОСОБА_2 був засуджений за ч. 2 ст. 364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням-іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України. ОСОБА_7 засуджений за ч. 2 ст. 364 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов язків, строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням-іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Частково задоволено цивільний позов ТОВ Банк Фамільний та постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на користь ТОВ Банк Фамільний 580 849 грн. 84 коп..

Ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2012 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_8 залишено без змін.

02 листопада 2012 року Голосіївським районним судом м. Києва був виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_8 солідарно на користь ТОВ Банк Фамільний 580 849 грн. 84 коп..

19 листопада 2012 року старшим державним виконавцем Журбас Д.В. відділу державної виконавчої служби ОСОБА_8 янського районного управління юстиції в м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 1-590, виданого 02 листопада 2012 року Голосіївським районним судом про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_8 на користь ТОВ Банк Фамільний боргу в сумі 580 849 грн. 84 коп., і запропоновано боржнику самостійно виконати у строк до 26 листопада 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що після того, як вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року вступив в законну силу, і був виданий 02 листопада 2012 року виконавчий лист з виконання вироку суду та постанова про відкриття виконавчого провадження від 19 листопада 2012 року про виконання виконавчого листа, 27 грудня 2012 року ОСОБА_2, як дарувальник, з однієї сторони, і ОСОБА_4, ОСОБА_3, як обдаровувані, уклали Договір дарування домоволодіння, відповідно до умов п. 1 якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_4 і ОСОБА_3 прийняли у дар в рівних частинах кожний, належне дарувальнику на праві приватної власності домоволодіння, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Нова, будинок 23.

Того ж дня 27 грудня 2012 року, ОСОБА_2, як дарувальник, з однієї сторони, і ОСОБА_2, ОСОБА_3, з другої сторони, також уклали Договір дарування земельної ділянки, відповідно до умов п. 1. якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прийняли у дар в рівних частинах кожний належну дарувальнику на праві власності земельну ділянку площею 0,0933 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222457400:01:002:0034, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Нова, 23, цільове призначення (використання) земельної ділянки-для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Вироком апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2015 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_8 в частині визнання підсудних винними та призначення покарання скасовано. Визнано винним ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 364-1 КК України в редакції від 07 квітня 2011 року та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 900 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 15300 грн., з позбавленням права обіймати посади, пов язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов язків, строком на 2 (два) роки. Визнано винним ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 364-1 КК України в редакції закону від 07 квітня 2011 року та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 900 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 15300 грн., з позбавленням права обіймати посади, пов язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов язків строком на 2 роки. В решті вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_8 залишено без змін.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_2, відчужуючи належне йому на праві власності домоволодіння своїм синам , відповідачам у справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, не передбачав реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами, дії сторін договорів направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

З вказаним висновком погоджується і колегія суддів виходячи з наступного:

Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов язків.

Відповідно до вимог ст. 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки спрямований не на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п ятої ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що відповідач ОСОБА_2, відчужуючи належне йому на праві власності домоволодіння і земельну ділянку своїм синам, відповідачам у справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, був обізнаний про вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року, що набрав законної сили, про стягнення з нього і ОСОБА_8 солідарно на користь ТОВ Банк Фамільний 580 849 грн. 84 коп., і таким чином, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вироку суду, що на час укладення договорів дарування, набрав законної сили.

Після укладення вказаних договорів дарування домоволодіння і земельної ділянки від 27 грудня 2012 року відповідачі у справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, в будинку № 23 смт. Чабани, Києво-Святошинського району, Київської області, не проживають і земельною ділянкою не користуються, а проживають у м. Києві.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2012 року було скасовано вироком апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2015 року безпідставні. На час укладення спірних договорів дарування від 26 грудня 2012 року вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року набрав чинності і було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, про що винесена постанова 19 листопада 2012 року старшим державним виконавцем Журбас Д.В. відділу державної виконавчої служби ОСОБА_8 янського районного управління юстиції в м. Києві про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 1-590, виданого 02 листопада 2012 року Голосіївським районним судом про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_8 на користь ТОВ Банк Фамільний боргу в сумі 580 849 грн. 84 коп..

Вироком апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2015 року, вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2012 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на користь ТОВ Банк Фамільний 580849 грн. 84 коп. залишений без змін.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 суду не надано доказів, що під час укладення спірних договорів їхня внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, та що сторони договорів передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами.

Відповідачі у справі не довели суду, що їхні дії, як сторін договорів дарування, не направлені були на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, як до близьких родичів, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за рахунок відповідача ОСОБА_2 вироку суду про стягнення грошових коштів.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позову безпідставні.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з даною вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно вимог ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 10 серпня 2016 року отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об єктів нерухомого майна щодо об єкта нерухомого майна, у якій відображено факт дарування 27 грудня 2012 року відповідачем ОСОБА_2 домоволодіння.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: