Рішення

від 06.04.2018 по справі 910/1077/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.04.2018Справа № 910/1077/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства Донмед

до Державної установи Науково-практичний Центр ендоваскулярної нейрохірургії Національної академії медичних наук України

про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за Договором № 23-05 від 20.05.2013.

Представники сторін:

від позивача: Мельник В.С., за довіреністю б/н від 22.11.2017;

від відповідача: Кирієнко С.С., за довіреністю № 53 від 29.01.18.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство Донмед звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державної установи Науково-практичний Центр ендоваскулярної нейрохірургії Національної академії медичних наук України про 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за Договором № 23-05 від 20.05.2013.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором про закупівлю товарів за державні кошти № 2-05 від 20.05.2013 в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

16.02.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 02.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.03.2018.

02.03.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що на момент звернення позивача з позовом до суду, відповідач виконав грошові зобов'язання за Договором № 23-05 від 20.05.2013 належним чином.

07.03.2018 представником позивача подано відповідь на відзив та заяву про зменшення розміру позовних вимог.

У судове засідання 12.03.2018 представники сторін з'явились.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України унормовано, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5 ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає предмет спору і ціну позову з їх урахуванням.

У судовому засіданні 12.03.2018 судом було оголошено перерву до 02.04.2018.

23.03.2018 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

У судове засідання 02.04.2018 представники сторін з'явились.

У судовому засіданні 02.04.2018 судом було оголошено перерву до 06.04.2018.

Представники сторін у судове засідання 06.04.2018 з'явились.

У підготовчому засіданні, призначеному на 06.04.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Частиною 6 статті 183 ГПК України передбачено, що якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Учасники справи у підготовчому засіданні 06.04.2018 надали письмову згоду на розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 06.04.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 06.04.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 06.04.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20 травня 2013 року між Державною установою Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України (далі - замовник, відповідач) та Приватним підприємством Донмед (далі - виконавець, позивач) укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 2305 (далі - Договір), за умовами якого, виконавець зобов'язувався у 2013 році поставити замовникові товари Меблі медичні, хірургічні, стоматологічні та ветеринарні; крісла парикмахерські та подібні крісла; їхні частини , код ДК 32.50.3, зазначені в специфікації (додаток 1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.

Найменування (номенклатура, асортимент) товарів зазначено в специфікації (додаток 1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною. Кількість товарів зазначена в специфікації (додаток 1) (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору, ціна цього договору складає 7 291 080 грн. у т.ч. ПДВ - 262 010 грн., (ціна договору визначається з урахуванням Закону України Про податок на додану вартість ).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки проводяться відповідно до статті 49 Бюджетного кодексу України шляхом оплати замовником вартості товарів, зазначених в специфікації до цього договору, після їх отримання та згідно пред'явленої виконавцем видаткової накладної.

Згідно з п. 4.2 Договору, у разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 10-ти банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Згідно з п. 6.1.1 Договору, замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Відповідно до п. 7.1 Договору, у разі виконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Додатком № 1 до Договору сторонами викладено Специфікацію на загальну суму 7 291 080 грн.

Приватне підприємство "ДОНМЕД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної установи "Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України" про стягнення 6 549 240,48 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі №910/5800/16 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державної установи Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії національної академії медичних наук України на користь Приватного підприємства ДОНМЕД 3 547 760 грн. - основного боргу, 242 990 грн. 11 коп. - 3 % річних, 2 756 976 грн. 59 коп. - інфляційних втрат та 95 515 грн. 90 коп. - судового збору.

Звертаючись до суду з даним позовом, Приватне підприємство Донмед зазначає, що грошове зобов'язання за Договором було виконано Державною установою Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії Національної академії медичних наук України лише 19.08.2017, а відтак у позивача наявне право вимоги сплати інфляційних втрат та 3% річних, в зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання умов Договору інфляційні втрати в розмірі 759 681,62 грн. за період з січня 2016 року по серпень 2017 року та 3% річних в розмірі 169 417,69 грн. за період з 16.01.2016 по 19.08.2017.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі №910/5800/16 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державної установи Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії національної академії медичних наук України на користь Приватного підприємства ДОНМЕД 3 547 760 грн. - основного боргу, 242 990 грн. 11 коп. - 3 % річних, 2 756 976 грн. 59 коп. - інфляційних втрат та 95 515 грн. 90 коп. - судового збору.

Означеним рішенням встановлено факт порушення Державною установою Науково-практичний Центр ендоваскулярної нейрохірургії Національної академії медичних наук України взятих на себе зобов'язань за Договором про закупівлю товарів за державні кошти № 2305 від 23.05.2013 та встановлено розмір заборгованості останнього перед ПП Донмед .

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Враховуючи наведене, висновок Господарського суду міста Києва про факт прострочення виконання грошового зобов'язання Державною установою Науково-практичний Центр ендоваскулярної нейрохірургії Національної академії медичних наук України за Договором про закупівлю товарів за державні кошти № 2305 від 23.05.2013 у розмірі 3 547 760 грн., відповідає принципу правової певності, регламентованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практиці Європейського суду з прав людини, які в якості джерел права мають застосовуватися судами при розгляді справ.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11).

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 20 грудня 2010 року у справі №3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі №3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011 року у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11.

Судом встановлено, що Державна установа Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії національної академії медичних наук України виконала грошове зобов'язання за Договором - 19.08.2017, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 106 від 19.08.2017 на суму 6 643 242,60 грн. (який включає суму основного боргу за Договором в розмірі 3 547 760 грн).

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо виконання грошового зобов'язання за Договором 16.08.2017, оскільки платіж у розмірі 6 643 242,60 грн. був проведений Головним управлінням державної казначейської служби України у м. Києві саме 19.08.2017.

Відповідач, заперечуючи проти позову, також зазначає, що відповідно до умов Договору та законодавства України відповідач безпосередньо сам не здійснює оплату отриманого товару, а лише приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу - Головному управлінню Державної казначейської служби України у м. Києві, однак останнє не перерахувало позивачу грошові кошти в розмірі 3 547 760 грн. (основний боргу) на підставі платіжних доручень відповідача, в зв'язку з чим, саме казначейство та відповідні органи не забезпечили вчасного надходження цільових коштів для розрахунків з позивачем, що виключає відповідальність відповідача.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, відповідно до частини першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Положенням ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином. частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі № 15/5027/715/2011.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 р. та у справі Бакалов проти України від 30.11.2004 р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Суд також враховує, що між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, щодо відповідальності за порушення зобов'язань.

При цьому, посилання відповідача на пункт 4.2 Договору, яким встановлено, що у разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 10-ти банківських днів з дати отримання замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок, судом відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, отримання бюджетного фінансування , не може розглядатись як встановлення терміну виконання обов'язку замовника з оплати виконаних робіт, з огляду на те, що поняття термін передбачає вказівку на подію, яка має неминуче настати, тоді як умова про надходження бюджетного фінансування такої вказівки не містить.

Також, відповідач заперечуючи проти позову, зазначає, що позивач своєю бездіяльністю сприяв простроченню, оскільки після отримання судового рішення не звернувся за його виконанням, маючи визначений механізм реалізації права на отримання коштів, передбачений Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень .

Так, Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та особливості їх виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

державний орган;

державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);

юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно з ст. 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача.

У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу.

Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Водночас, Європейським судом з прав людини у рішенні у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009 зазначено наступне:

Щодо питання прийнятності скарг про невиконання рішення від 29 липня 2003 року, Суд повторює, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" ( 974_216 ) (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. згадане вище рішення у

справі Бурдова (N 2), п. 68). Крім того, Суд зазначає, що виконання судового рішення від 29 липня 2003 року залежало від наявності достатніх коштів, передбачених бюджетом на такі цілі, і державні виконавці не були вповноважені домагатися від держави внесення змін до бюджетного законодавства (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Войтенка ( 980_223 ), п. 30; рішення у справі "Глова та Брегін проти України" ( 974_063 ) (Glova and Bregin v. Ukraine), NN 4292/04 і 4347/04, п. 14, від 28 лютого 2006 року; та "Васильєв проти України" ( 974_104 ) (Vasylyev v. Ukraine), N 10232/02, п. 29, від 13 липня 2006 року). Отже, Суд вважає, що заявникові не можна було дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. На таких самих підставах Суд визнає, що такий стан справ породжував питання про відповідальність держави за виконання судового рішення від 29 липня 2003 року і що у зв'язку з його невиконанням заявник може претендувати на статус жертви від порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, у відповідності до частини 1 статті Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, позивач має право на "законне очікування", що йому будуть виплачені кошти за Договором про закупівлю товарів за державні кошти № 2305 від 23.05.2013, факт порушення взятих на себе зобов'язань за яким, встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі №910/5800/16.

За таких обставин, оскільки відповідач був обізнаний про наявність грошового зобов'язання за Договором, проте жодних дій направлених на сплату заборгованості не вчиняв, протилежного матеріали справи не містять, виконав грошове зобов'язання по Договору лише 19.08.2017, позивачем правомірно заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 169 417,69 грн. та 759 681,62 грн. інфляційних втрат.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, в свою чергу, заперечення відповідача наведені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, повністю спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної установи Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії національної академії медичних наук України (04050, м. Київ, вулиця Платона Майбороди, будинок 32, корпус 5, поверхи 7,8,9; ідентифікаційний код: 24725044) на користь Приватного підприємства ДОНМЕД (02095, м. Київ, вулиця Срібнокільська, будинок 22, офіс 172; ідентифікаційний код: 36935207) 3 % річних в розмірі 169 417 (сто шістдесят дев'ять тисяч чотириста сімнадцять) грн. 69 коп., інфляційні втрати в розмірі 759 681 (сімсот п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот вісімдесят одна) грн. 62 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі у розмірі 13 936 (тринадцять тисяч дев'ятсот тридцять шість) грн. 49 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 06.04.2018

Суддя О.А. Грєхова