Постанова

від 03.04.2018 по справі 826/3348/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3348/17 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Федотова І.В.,

суддів: Літвіної Н.М. та Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Часник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА , правонаступник ТРАУ НУТРИШИН УКР (далі - позивач), звернулося до суду із адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень форми від 21 лютого 2017 року №0001211404 та №0001221404.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2014 року по 19.12.2016 року.

За результатом перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки від 31.01.2017 року №162/28-10-14-04/333500900 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки Контролюючим органом встановлено порушення: пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.1, п.138.2, пп.138.8.5 п.138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) (в редакціях, що діяли на момент вчинення порушення), Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 754517 грн., в тому числі по періодах: за 2014 рік на суму 510710 грн.; за 2015 рік на суму 243807 грн.; п.189.1 ст. 189, п.198.1, п.198.3, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) (в редакціях, що діяли на момент вчинення порушення), п.2.4, п.2.16 Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, в результаті чого: занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду в сумі 838353 грн. , в тому числі у грудні 2014 року на 262361 грн.; у січні 2015 року на 242526 грн.; у березні 2015 року на 333466 грн.

За наслідками розгляду заперечень позивача, відповідачем прийнято рішення від 16.02.2017 року №9127/10/28-10-14-04-12, яким частково змінено висновки Акту перевірки, які викладені у наступній редакції: пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.1, п.138.2, пп.138.8.5 п.138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) (в редакціях, що діяли на момент вчинення порушення), Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 575917 грн., в тому числі по періодах: за 2014 рік на суму 332110 грн.; за 2015 рік на суму 243807 грн.; п.189.1 ст. 189, п.198.1, п.198.3, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) (в редакціях, що діяли на момент вчинення порушення), п.2.4, п.2.16 Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, в результаті чого: занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду в сумі 639908 грн. , в тому числі у грудні 2014 року на 63916 грн.; у січні 2015 року на 242526 грн.; у березні 2015 року на 333466 грн.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 21.02.2017 року: № 0001211404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 959862 грн., в т.ч. за основним платежем 639908 грн. та штрафні (фінансові) санкції 319954 грн.; №0001221404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 841972 грн., в т.ч. за основним платежем 575917 грн. та 166055 грн. штрафних (фінансових) санкцій. -

Позивач вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог законодавства звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до пп. 14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового Кодексу України (тут та далі в редакції чинній на час винесення спірних правовідносин), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до положень пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України (в редакції Закону від 28.12.2014 № 71-VIII) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Отже, формування податкового кредиту та витрат, що враховують при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, між позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ Рай-Т (Постачальник), з іншої сторони, укладено договір на поставку товару від 13.03.2015 р. № 43-Р.

Згідно умов даного договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, належний на праві власності у продавця товар: шрот соняшниковий, а покупець прийняти такий товар і сплатити за нього грошову суму.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеними договорами позивачем надано до суду: накладні про отримання шроту соняшникового, товарно-транспортні накладні, податкові накладні та банківські виписки про оплату товару.

Крім того, між позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ Домінант-СМ (Постачальник), з іншої сторони, укладено договір на поставку товару від 04.12.2014 р. №4/12-3.

Згідно умов даного договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, належний на праві власності у продавця товар: шрот соняшниковий, а покупець прийняти такий товар і сплатити за нього грошову суму.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеними договорами позивачем надано до суду: накладні про отримання шроту соняшникового, товарно-транспортні накладні, податкові накладні та банківські виписки про оплату товару.

Також, в матеріалах справи містяться докази використання придбаного у ТОВ Рай-Т та ТОВ Домінант-СМ товару власній господарській діяльності позивача.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичного здійснення господарських операцій вказує, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. Проте, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаного вище правочину, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що їхня реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, судова колегія погоджується з висновком сулу першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Доводи апеляційної скарги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 27 листопада 2017 року та не можуть бути підставами для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 05.04.2018 року.