Постанова

від 28.03.2018 по справі 809/747/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/8053/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Копанишин Х. В.

позивач не з'явився

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року (головуючий суддя Лучко О.О. м. Івано-Франківськ, повний текст складений 30.06.2017року) у справі за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Бівібілоджік про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 17511,36 грн,-

В С Т А Н О В И В:

15 травня 2017 року позивач ОСОБА_2 обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Бівібілоджік про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 17511,36 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що частиною 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні № 875-ХІІ від 21 березня 1991 року (далі - Закон № 875-ХІІ) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Вищезгадані підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у відповідності до частини 2 статті 19 Закону № 875-ХІІ, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Таким чином, за 1 робоче місце, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 19 квітня 2017 року повинен був самостійно сплатити адміністративно- господарські санкції у розмірі 17400 грн.. Розмір пені у сумі 111,36 грн. підтверджується розрахунком пені на суму заборгованості по сплаті адміністративно- господарські санкцій. Оскільки вищезазначені суми відповідачем не сплачено, утворилася заборгованість у розмірі 17511,36 грн..

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що дана постанова винесена з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги норму ч.3 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні де чітко зазначено підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць . Апелянт звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства роботодавець зобов'язаний самостійно здійснювати працевлаштування людей з обмеженими можливостями.

У запереченні на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Бівібілоджік зазначає, що оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а подана позивачем апеляційна скарга є безпідставною.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Бівібілоджік є юридичною особою та зареєстроване в Івано-Франківському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

20 лютого 2017 року відповідач подав до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми №10-ПІ, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників особового складу складає13 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність0 осіб та кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа (а.с. 7).

Крім того, в звіті самостійно визначено фонд оплати праці штатних працівників452,4 грн. та середньорічну заробітну плату штатного працівника визначено в розмірі 34800 грн. (а.с.7).

З урахуванням даних, зазначених відповідачем у вказаному звіті, позивач у зв'язку з невиконанням підприємством нормативу працевлаштування інвалідів в кількості 1 робочого місця нарахував відповідачеві адміністративно-господарські санкції у розмірі 17400,00 грн. та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 111,36 грн. (а.с.8), що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем протиправно застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції та пеня в розмірі 17511,36 грн., оскільки відповідачем вжиті необхідні заходи спрямовані на забезпечення прав інвалідів на працевлаштування відповідно до Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та вжито усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а за таких обставин в діях роботодавця відсутній склад господарського правопорушення, що виключає застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до частини третьої статті 18 згаданого Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частини перша, друга статті 19 Закону).

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Згідно зі статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до підприємства відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Оскільки, судом встановлено, що відповідачем на виконання вказаних обов'язків, було виділено та створено 2 робочі місця для працевлаштування інвалідів на посаду програміста та дизайнера, що відповідає кількості робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів згідно нормативу.

Вказане підтверджується листом Івано-Франківського міського центру зайнятості №1987-05/18-17 від 13.06.2017 року, з якого вбачається що відповідачем у період з квітня по грудень 2016 року подавалася інформація про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році (звіт форми З-ПН). (а.с.41-64).

Окрім того, згідно з частиною першою статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено приписами статті 19 Конституції України позивач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене частиною першою статті 17 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, апеляційний суд дійшов висновку про вірний висновок суду першої інстанції про те, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13, а також з постановою Верховного суду від 20.03.2018 року у справі № 802/707/17-а.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення

Керуючись, ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. ст. 322, 325, 329 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2017 року у справі № 809/747/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повне судове рішення складено 05.04.2018 року.