Рішення

від 29.03.2018 по справі 906/28/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/28/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання: Степанченко О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 22.12.2017

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Цехаве корм ЛТД"

до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Міра ЛТД"

про стягнення 1021283,94грн

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 1248146,94грн, з яких: 953616,37грн - сума основного боргу, 158639,93грн - пеня, 47680,82грн - штраф, 18575,92грн - 3% річних, 69634,00грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо поставки товару у встановлений договором купівлі-продажу №АО090217 від 09.02.2017 строк.

27.02.2018 на адресу суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог №52/18 від 26.02.2018 (а.с. 84-86).

Ухвалою від 27.02.2018 суд прийняв до розгляду заяву позивача №52/18 від 26.02.2018 про зменшення розміру позовних вимог та вважав заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідача 1021283,94грн, з яких 953616,37грн - сума основного боргу; 9431,66грн - пеня; 47680,82грн - штраф; 1018,93грн - 3% за користування коштами; 9536,16грн - інфляційні збитки, а також судовий збір (а.с.89).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не подав. 22.03.2018 на адресу суду повернулася копія ухвали від 13.03.2018, яка направлялася відповідачу за адресою: 10002, м.Житомир, м-н Путятинський,2, офіс 217, з відміткою поштового відділення: "Інші причини, що не дали змоги виконати обов'язок щодо пересилання поштового відправлення, не знаходиться" (а.с.110-113).

26.03.2016 на адресу суду повернулася копія ухвали від 13.03.2018, яка направлялася відповідачу за адресою, вказаною в договорі, а саме: 01010, м.Київ, вул. Січневого повстання, 3 Б , офіс 197, з відміткою поштового відділення: За закінченням встановленого строку зберігання (а.с.114-117).

Відповідно до ст.11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" судом здійснено електронний запит та роздруковано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1003474243 від 15.01.2018 щодо заданих показників пошуку за кодом ЄДРПОУ 35481080, згідно якого місцезнаходженням юридичної особи є: 10002, м.Житомир, м-н Путятинський,2, офіс 217.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно п.10 ч.2 ст.9 даного Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" до реєстру вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Як визначено ч.1 ст.10 даного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення (в тому числі ухвали суду) чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, копія ухвали від 08.02.2018 про призначення підготовчого судового засідання у справі та копія ухвали від 13.03.2018 про призначення справи до судового розгляду по суті також направлялися засновнику відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Центр інвест консалт , за адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак копії ухвал повернулися до суду з відміткою поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 70-72, 118-121).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача - ТОВ "Міра ЛТД" про розгляд справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

09.02.2017 між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Цехаве Корм ЛТД (покупець, позивач) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Міра ЛТД (постачальник, відповідач) укладено договір купівлі-продажу №АО090217 (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату (а.с. 12-16).

Предметом договору є рапсова макуха (далі - Товар), одиниця виміру, кількість, асортимент Товару вказуються у рахунках-фактурах та/або Специфікаціях, що є невід'ємною частиною даного Договору, а також у накладних документах на кожну окрему партію Товару (пункти 1.1. та 2.1. Договору).

Згідно п.3.1. Договору поставка Товару на об'єкт покупця здійснюється постачальником.

Пунктом 4.1. Договору сторони передбачили, що ціна одиниці та загальна вартість Товару визначається у рахунках-фактурах та/або специфікаціях, що є невід'ємною частиною Договору.

Розрахунки за кожну поставлену партію Товару здійснюються у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок покупця в повному обсязі на умовах 100% відстрочення платежу протягом трьох банківських днів з дати поставки товару та підписання сторонами видаткових накладних (п.4.2. Договору).

Датою поставки Товару вважається дата підписання сторонами відповідних накладних (п.5.1. Договору).

У матеріалах справи міститься Специфікація №1 від 28.02.2017 до Договору (далі - Специфікація), згідно якої об'єм Товару згідно Договору дорівнює 255000кг. Загальна вартість Товару за специфікацією складає 1662600,00грн. (п.2 Специфікації) (а.с. 17).

Пунктом 4 специфікації сторони погодили умови оплати та відвантаження товару згідно наступного графіку:

- оплата: 28.02.2017 - в сумі 391200,48грн; 06.03.2017 - в сумі 391200,48грн; 13.03.2017 - в сумі 391200,48грн; 20.03.2017 - в сумі 391200,48грн; 27.03.2017 - в сумі 97798,08грн;

- відвантаження товару мало здійснюватись: 01.03.2017; 07-09.03.2017; 14-15.03.2017; 21-22.03.2017; 28-29.03.2017; 04-05.04.2017, 11-12.04.2017; 18-19.04.2017 - по 30000кг та 25-26.04.2017 - 15000кг.

Пунктом 5 Специфікації передбачено, що постачальник зобов'язується відвантажити, а покупець забрати Товар до 26.04.2017 включно, при виконанні п.4 Специфікації з боку покупця.

Згідно п.6.1. Договору у випадку порушення сторонами своїх обов'язків за даним Договором, вони несуть відповідальність, передбачену даним Договором і чинним законодавством України.

Постачальник за даним Договором відшкодовує завдані покупцю збитки в повному обсязі ( в тому числі ті, що завдані внаслідок поставки Товару неналежної якості, несвоєчасної поставки Товару тощо) та несе наступну відповідальність:

- за порушення умов договору щодо поставки Товару, а також його заміни/до поставки, сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості неналежно поставленого Товару, рахуючи від дати, коли Товар мав бути поставлений покупцю (п.п. 6.2.1. Договору);

- за порушення умов Договору щодо поставки Товару, а також його заміни/допоставки, понад п'ять календарних днів, додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 5% від вартості неналежно поставленого Товару (п.п. 6.2.2. Договору).

Згідно п.10.1. Договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Пунктом 10.6. Договору передбачено, що покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від даного договору у випадку, коли постачальник порушує свої зобов'язання. У такому разі покупець письмово повідомляє постачальника про відмову від даного Договору. Договір вважається припиненим з моменту направлення такого повідомлення.

У випадку, передбаченому п.10.6. Договору, сторони здійснюють перевірку взаєморозрахунків, залік зустрічних вимог і підписання попереднього акту звірки взаємних розрахунків. Розрахунки між сторонами мають бути завершені протягом п'ятнадцяти календарних днів після дати направлення покупцем повідомлення про відмову від Договору (п.10.7. Договору).

Дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору купівлі-продажу №АО090217 від 09.02.2017.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України).

При цьому, згідно ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 ЦК України).

Абзацом 1 частини 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як судом зазначалося вище, згідно п.5 Специфікації постачальник зобов'язується відвантажити, а покупець забрати Товар до 26.04.2017 включно, при виконанні п.4 Специфікації з боку покупця (а.с.17).

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач свої зобов`язання згідно умов договору №АО090217 від 09.02.2017 виконав належним чином, перерахувавши відповідачу грошові кошти на загальну суму 1662602,04грн, що, зокрема, підтверджується платіжними дорученнями №1009 від 28.02.2017 (на суму 195600,24грн), №1010 від 28.02.2017 (на суму 195600,24грн), №1186 від 06.03.2017 (на суму 195600,24грн), №1187 від 06.03.2017 (на суму 195600,24грн), №1300 від 13.03.2017 (на суму 195600,24грн), №1301 від 13.03.2017 (на суму 195600,24грн), №1478 від 22.03.2017 (на суму 195600,24грн), №1479 від 22.03.2017 (на суму 195600,24грн), №1592 від 27.03.2017 (на суму 97800,12грн) (а.с. 18-26).

Таким чином, у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов'язок поставити його.

Проте, відповідач не здійснив поставку товару в повному обсязі в установлений строк, лише на суму 708985,67грн, про що свідчать видаткові накладні №РН-0000031 від 01.03.2017 (на суму 195600,24грн), №РН-0000040 від 09.03.2017 (на суму 206423,45грн), №РН-0000053 від 15.03.2017 (на суму 157001,80грн), та №РН-0000054 від 22.03.2017 (на суму 149960,18грн) (а.с. 27-30), та не повернув позивачу сплачену ним решту передплати.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, приписами ч.2 ст.693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях, зокрема, у справах "ОСОБА_3 Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, №22330/05, від 05.02.2009).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах Мала проти України №4436/07 від 03.07.2014, Богатова проти України №5231/04 від 07.10.2010).

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Суду у справі Мала проти України №4436/07 від 03.07.2014).

Згідно матеріалів справи, позивач направив відповідачу лист щодо здійснення поставки №215/17 від 09.11.2017, в якому вимагав від останнього здійснити поставку Товару в повному обсязі в строк до 19.11.2017 (а.с. 32-33). Не отримавши відповіді на вказаний лист позивач направив відповідачу лист №223/17 від 22.11.2017 про односторонню відмову від договору та акт звірки взаємних розрахунків із вимогою його підписати, а також здійснити повернення попередньої оплати за товар протягом п'ятнадцяти календарних днів, а саме в строк до 07.12.2017 (а.с.34-38).

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач поставив позивачу товар на суму 953616,37грн або повернув попередню оплату в розмірі 953616,37грн.

Таким чином, станом на день звернення позивача з відповідною позовною заявою до суду в ТОВ "Міра ЛТД" перед ТОВ "Цехаве корм ЛТД" існувала заборгованість з повернення попередньої оплати в розмірі 953616,37грн. Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 953616,37грн попередньої оплати підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 9431,66грн пені (за період 07.12.2017-19.12.2017), а також штраф у сумі 47680,82грн за порушення строку поставки Товару.

Відповідно до п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).

У п.п.6.2.2. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення умов Договору щодо поставки товару понад п'ять календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 5% від вартості неналежно поставленого товару.

Тому, перевіривши розрахунок позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 5% від вартості непоставленого товару, суд вважає його правильним та задовольняє позовні вимоги відносно стягнення із відповідача 47680,82грн штрафу.

У випадку порушення умов договору щодо поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості неналежно поставленого товару, рахуючи від дати, коли товар мав бути поставлений покупцю (п.п.6.2.1. Договору).

Так, як свідчать матеріали справи, заборгованість у розмірі 953616,37грн у відповідача перед позивачем виникла 08.12.2017 (після спливу п'ятнадцяти календарних днів після дати направлення покупцем повідомлення про відмову від договору, оскільки повідомлення було направлено 22.11.2017). Тобто, позивач мав право нараховувати даний вид штрафних санкцій за період 08.12.2017 -19.12.2017.

Тому, суд вважає за необхідне здійснити перерахунок суми пені, та задовольняє позовні вимоги щодо стягнення із відповідача пені частково, а саме у сумі 8726,24грн за період із 08.12.2017 - 19.12.2017. У частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 705,42грн (9431,66грн - 8726,24грн) суд відмовляє.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1018,93грн (за період 07.12.2017-19.12.2017) і 9536,16грн - інфляційних втрат (за період 07.12.2017-19.12.2017).

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Відповідно положень ч. ч. 1, 3 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Таким чином, повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу, а не грошовим зобов'язанням, на яку можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2 ст.536 ЦК України).

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що у розумінні наведених норм проценти є не відповідальністю, а є платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно повернуті відповідачем.

Перевіривши розрахунок, що наданий позивачем, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 940,55грн за період 08.12.2017-19.12.2017. У задоволенні вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 78,38грн (1018,93грн - 940,55грн) суд відмовляє у зв'язку із неправильним визначенням позивачем періоду для нарахування відшкодування.

Суд дійшов висновку також щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 9536,16грн, оскільки повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата (аванс) не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України.

Згідно ч.2, ч.3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач позов за підставою та предметом не спростував, доказів поставки товару у повному обсязі або повернення грошових коштів не надав, і такі в матеріалах справи відсутні.

При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення основного боргу, штрафу, пені у сумі 8726,24грн, 3% річних у сумі 940,55грн належними та допустимими доказами.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 953616,37грн - попередньої оплати, 940,55грн - 3% річних, 47680,82грн - штрафу, 8726,24грн - пені є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 705,42грн - пені, 78,38грн - 3% річних й 9536,16грн - інфляційних нарахувань слід відмовити.

Судові витрати у разі часткового задоволення позову в порядку ст.129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати пропорційно задоволеній частині позову, а саме сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 15164,24грн.

Керуючись ст.ст.123, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Міра ЛТД" (10002, м. Житомир, вул. Путятинська, буд.2, офіс 217; ідентифікаційний код 35481080) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Цехаве корм ЛТД" (01010, м. Київ, пров. Хрестовий, 2; ідентифікаційний код 32708265):

- 953616,37грн - попередньої оплати;

- 47680,82грн - штрафу;

- 8726,24 грн - пені;

- 940,55грн - 3% річних;

- 15164,24грн - судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 10.04.18

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1- у справу;

2-3 - сторонам (рек. з пов.)