Рішення

від 21.03.2018 по справі 911/3845/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2018 р. м. Київ Справа № 911/3845/17

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/3845/17

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Київській області, м. Київ

до 1. Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської

області, м. Переяслав-Хмельницький

2. Ташанської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, c. Ташань Переяслав-Хмельницький район

про визнання Державного акту таким, що втратив чинність та про віднесення

земель до земель запасу державної форми власності

представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: ОСОБА_2, сільський голова

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Головне управління Держгеокадастру у Київській області (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до 1. Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (надалі - відповідач 1), 2. Ташанської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області (надалі - відповідач 2) про визнання таким, що втратив чинність Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Ташанською сільською радою народних депутатів на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Ташанської сільської ради народних депутатів від 20.06.1995 та віднесення до земель запасу державної форми власності землі сільськогосподарського призначення, що належала КСП Дружба на підставі відповідного акту.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що підприємство, якому видавався Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ від 16.02.2000 ліквідовано, а відповідачами не здійснюються заходи щодо приведення земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 20.12.2017 позовну заяву Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишено без руху, запропоновано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 12.01.2018 відкрито провадження у справі № 911/3845/17, підготовче засідання призначене на 07.02.2018.

Ухвалою суду від 07.02.2018 відкладено підготовче засідання на 05.03.2018.

Ухвалою суду від 05.03.2018 закрите підготовче засідання у справі № 911/3845/17 та призначено її до розгляду по суті на 21.03.2018.

Під час розгляду справи, відповідачем 2 був наданий відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Так, заперечуючи проти позову відповідач 2 стверджує про те, що позивач звертається до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області та Ташанської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, проте як заявлені позовні вимоги не відносяться до компетенції зазначених органів. Разом з тим, як вказує відповідач 2 спірна земельна ділянка належить до земель колективної власності і розпорядження нею належить до компетенції загальних зборів колективу співвласників, які мають право приймати рішення про паювання зазначених земель. Поміж іншого, відповідач 2 зазначає про ненадання позивачем картографічних матеріалів, які б дозволили ідентифікувати земельну ділянку та визначити її місцезнаходження, а до компетенції господарського суду взагалі не відноситься вчинення дій, визначених у позовних вимогах.

Позивачем була надана відповідь на відзив в якій зазначено, що земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування, що визначено Земельним кодексом України, проте при розпаюванні земель КСП Дружба відповідачами не було вжито заходів щодо віднесення земельної сільськогосподарського призначення площею 37,0 га до земель запасу. Таким чином, позивач вважає цілком вірним звернення саме до зазначених відповідачів у справі.

21.03.2018 через канцелярію суду відповідачем 1 наданий лист, в якому останній просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності його повноважного представника.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Згідно Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Ташанською сільською радою народних депутатів на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Ташанської сільської ради народних депутатів від 20.06.1995, Колективному сільськогосподарському підприємству Дружба надано у колективну власність 2 722,4 га земель в межах згідно з планом для сільськогосподарського виробництва.

Зазначений Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 18.

Указом Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки від 03.12.1999 № 1529/99 з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності, відповідно до ч. 4 ст. 13 та керуючись ст. 102 Конституції України постановлено Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо реформування протягом грудня 1999-квітня 2000 колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно.

У зв'язку із прийняттям відповідного Указу, Колективне сільськогосподарське підприємство Дружба припинило своє існування. Доказів наявності правонаступників до суду не надано.

Як стверджує позивач, відповідно до схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КПС Дружба загальна площа земель колективної власності КСП Дружба складає 2 122,7 га, кількість громадян, які мали право за земельну ділянку (пай) складала 190 осіб. Згідно з експлікацією земель колективної власності паюванню підлягало 2 780,07 га земель сільськогосподарського призначення. Розмір земельної частки (паю) становив 3,53 в умовних кадастрових гектарах.

Як стверджує позивач, за інформацією відділу у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, землі сільськогосподарського призначення, загальною площею 2 480,07 га, що підлягали паюванню, перейшли у приватну власність членів колективного сільськогосподарського підприємства на підставі відповідних сертифікатів та державних актів. При цьому, земельна ділянка площею 37 га (пасовища) із земель, що підлягали паюванню залишилась не розпайованою та фактично продовжує перебувати у колективній власності КСП Дружба , що припинило господарську діяльність.

За твердженням позивача, оскільки на даний час відповідний Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ є чинним, Головне управління Держгеокадастру в Київській області не може забезпечити відповідну охорону земель, у зв'язку з чим змушене відмовляти в надані відповідних земельних ділянок у власність чи користування.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Зокрема, за приписами ст. 86 Цивільного кодексу Української РСР (чинного на момент виникнення права колективної власності на землю), право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Такі форми власності як приватна, колективна, державна були також закріплені у Законі України Про власність , чинного до 20.06.2007.

Згідно ст.ст. 3, 5 Земельного кодексу України (чинного на момент видачі спірного акту), власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Главою 23 Цивільного кодексу України, чинного з 01.01.2004, визначені такі форми власності: власність Українського народу, приватна, державна, комунальна.

Чинними на теперішній час редакціями Цивільного та Земельного кодексів України не встановлено колективної форми власності.

Законодавством України вже не передбачено права колективної власності, натомість законом таку форму власності не скасовано.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08.08.1995 № 720/95 встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначені у Законі України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Згідно ст. 3 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

З положень цього Закону вбачається, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку. Тобто, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) можуть отримати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) у будь-який час.

Відповідно до ст. 30 ЗК України при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв).

Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Отже, члени колишнього КСП Дружба , які одержали сертифікати на право на земельну частку (пай), але ще не звернулись із заявою про виділення земельної ділянки (невитребувані паї), мають право на отримання земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

У свою чергу позивачами не надано будь-яких доказів отримання саме усіма членами колишнього КСП Дружба , які одержали сертифікати на право на земельну ділянку, земельної частки (паю) в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За нормами ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, припинення права колективної власності та визнання акту таким, що втратив чинність, вплине на реалізацію прав та інтересів членів колишнього КСП Дружба та інших власників майнових паїв, у тому числі власників невитребуваних паїв.

Державний акт на право постійного користування на землю за правовою природою є лише документом, який посвідчує набуття відповідного права за рішенням компетентного органу і залежний від правомірних або неправомірних дій цієї особи, які можуть бути припинені в передбаченому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 2 ст. 104 ЦК України).

Приписами ст. 59 Господарського кодексу України визначено, що припинення суб'єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Положеннями п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України встановлено, що припинення юридичної особи чи смерть власника є підставою для припинення права власності.

Частиною 3 ст. 24 Земельного кодексу України визначено, що у разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються.

Статтею 141 Земельного кодексу України встановлені підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Пунктом 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин від 17.05.2011 № 6 державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи ч. 1 ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Як встановлено судом, визнання таким, що втратив чинність Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Ташанською сільською радою народних депутатів на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Ташанської сільської ради народних депутатів від 20.06.1995 КСП Дружба в частині земель сільськогосподарського призначення площею 37 га пасовища не є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу, тобто таким, що має правові наслідки, а також таким, що відповідає закону.

Також позивачем не доведено та не надано до позовної заяви належних доказів (картографічних матеріалів), які б дозволили ідентифікувати спірну земельну ділянку 37 га та визначити її місцезнаходження.

У зв'язку з викладеним у суду відсутні правові підстави щодо задоволення позовної вимоги в частині визнання таким, що втратив чинність Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Ташанською сільською радою народних депутатів на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Ташанської сільської ради народних депутатів від 20.06.1995, Колективному сільськогосподарському підприємству Дружба в частині земель сільськогосподарського призначення, площею 37 га пасовищ.

Разом із тим, позивачем заявлено вимогу про віднесення до земель державної форми власності землі сільськогосподарського призначення, що належали КСП Дружба на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Ташанською сільською радою народних депутатів на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Ташаснької сільської ради народних депутатів від 20.06.1995, Колективному сільськогосподарському підприємству Дружба , площею 37 га пасовища.

Під час розгляду вказаної вимоги, судом встановлено, що даний спір в цій частині не підвідомчий господарському суду з наступних підстав.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Як зазначено у п. 19 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам від 24.10.2011 № 10, у вирішенні питань, пов'язаних з підвідомчістю справ у спорах, що виникають із земельних відносин, господарським судам слід враховувати викладене в п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин .

Так, у п. 1 постанови № 6 зазначено, що питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими та чи відповідає складу сторін у справі.

З цією метою господарським судам слід аналізувати предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог.

Так, господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати таке.

Виходячи з положень ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, ст. 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст.ст. 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським судам.

Проте, із матеріалів справи вбачається, що учасниками даного судового процесу є: позивач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, який відповідно до п.п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, є органом виконавчої влади; відповідач 1 - Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області, яка відповідно до ст. 118 Конституції України, ст.1 Закону України Про місцеві державні адміністрації є органом виконавчої влади; відповідач 2 - Ташанська сільська ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, яка відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є органом місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Отже, усі учасники даного спору є суб'єктами владних повноважень, які наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами і механізмами для виконання функцій і завдань держави. Ці органи формуються шляхом виборів і створюються державою, мають відповідну внутрішню організаційну структуру.

Так, як зазначено у п. 1.4 постанови № 6, господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають з публічно-правових відносин, у яких держава та територіальні громади через свої органи беруть участь з метою реалізації владних повноважень, а також справи, пов'язані з оскарженням правових актів, спрямованих на здійснення повноважень управління у земельних відносинах.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що спір виник між суб'єктами владних повноважень, які вчиняють відповідні дії від імені держави та територіальної громади, в їх інтересах та для їх забезпечення, а не для своїх власних потреб чи конкретних третіх осіб (фізичних чи юридичних).

Таким чином, оскільки заявлена позовна вимога про віднесення до земель державної форми власності землі сільськогосподарського призначення, що належали КСП Дружба на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Ташанською сільською радою народних депутатів на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Ташанської сільської ради народних депутатів від 20.06.1995, Колективному сільськогосподарському підприємству Дружба , площею 37 га пасовища, не ґрунтуються на порушенні відповідачами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у розрізі господарських правовідносин, то даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

З огляду на зазначене, суб'єктний склад та характер правовідносин сторін та відповідно, що дана вимога носить публічно-правовий характер і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, за вимогою про визнання таким, що втратив чинність Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ покладається судом на позивача.

Разом із цим, п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, п. 1 ч. 1 ст. 231 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволені позовних вимог в частині визнання таким, що втратив чинність Державний акт на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Ташанською сільською радою народних депутатів на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Ташанської сільської ради народних депутатів від 20.06.1995, Колективному сільськогосподарському підприємству Дружба , в частині земель сільськогосподарського призначення площею 37 га пасовищ, відмовити.

2. Закрити провадження у справі № 911/3845/17 в частині вимоги про віднесення до земель державної форми власності землі сільськогосподарського призначення, що належали КСП Дружба на підставі Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ, виданого Ташанською сільською радою народних депутатів на підставі рішення 3 сесії 22 скликання Ташанської сільської ради народних депутатів від 20.06.1995 Колективному сільськогосподарському підприємству Дружба , площею 37 га пасовища.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 05.04.2018.

Суддя О.О. Христенко