Ухвала

від 10.04.2018 по справі 917/1657/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

"10" квітня 2018 р. Справа № 917/1657/17

Харківський апеляційний господарський суд у складі судді - доповідача Лакізи В.В., розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вх. №613 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 у справі №917/1657/17, ухваленого об 11:05 год. в м. Полтаві (суддя Бунякіна Г.І.), повний текст рішення складено та підписано 14.12.2017,

за позовом Фермерського господарства "Хризоліт", АДРЕСА_1,

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава, вул. Уютна, 23,

про визнання права користування та володіння на умовах оренди земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Хризоліт" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просить суд визнати за позивачем право користування та володіння на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 35,5609 га, кадастровий номер 5320680400:00:011:0136 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства по договору оренди землі від 29.05.2014 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.05.2014, яка розміщена на території Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Полтавській області від 28.04.2014 № 16-282/16-14-СГ надана в оренду гр. ОСОБА_1 за договором оренди від 29.05.2014. Позивач вказує, що фактично спірна земельна ділянка використовується фермерським господарством, яке несе всі витрати, сплачує обов'язкові платежі, пов'язані з користуванням землею, у тому числі орендну плату, однак формально стороною за договором є ОСОБА_1 ФГ "Хризоліт" звернулось до ГУ Держземагенства з заявою, в якій просило здійснити заміну сторони в договорі оренди. Відмова ГУ Держземагенства стала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 у справі № 917/1657/17 позовні вимоги задоволені. Визнано за фермерським господарством "Хризоліт" (код ЄДРПОУ 37114969) право користування та володіння на умовах оренди земельною ділянкою загальною площею 35, 5609 га, кадастровий номер 5320680400:00:011:0136 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, яка розміщена на території Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області, за договором оренди землі від 29.05.2014, що зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.05.2014.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що земельна ділянка надавалась громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства із створенням юридичної особи - Фермерського господарства "Хризоліт"; стаття 12 Закону України "Про фермерське господарство" не ставить в залежність ту обставину, хто є формальним орендарем земельної ділянки: громадянин-учасник (засновник) фермерського господарства чи саме господарство як юридична особа.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт вказує на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в користуванні у громадянина ОСОБА_1 на підставі діючого договору оренди. Зазначеним договором оренди не передбачений порядок заміни сторони, який можна застосувати до даної ситуації. Крім того, посилається на те, що замінити сторону в договорі оренди від 29.05.2014 неможливо, оскільки порядок набуття права оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства відповідно до положень Земельного кодексу України, здійснюється в порядку аукціону. Також в апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні громадян або юридичних осіб передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку визначеному законом.

З урахуванням наведеного, апелянт вважає, що визнання права на спірну земельну ділянку за ФГ "Хризоліт" можливе лише після припинення права користування орендарем - ОСОБА_1

Одночасно апелянт звернувся до апеляційного господарського суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у даній справі, посилаючись на те, що повний текст рішення апелянтом отримано 27.12.2017, про що свідчить відмітка вхідної кореспонденції. Крім того, у зв'язку з періодичним характером фінансування з Державного бюджету України на сплату судового збору, позивач об'єктивно був позбавлений вчасно сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Згідно з частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» ) від 16.12.1992 року).

Розглянувши подане заявником апеляційної скарги клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, зважаючи на невеликий проміжок часу з пропуску строку на апеляційне оскарження та з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129 Конституції України, ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та для захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін суд апеляційної інстанції вважає, що строк ним пропущено з поважних причин, у зв'язку з чим він підлягає поновленню.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суддя - доповідач дійшла висновку, що додані до апеляційної скарги документи не відповідають вимогам Господарського процесуального кодексу України, виходячи з наступного.

Так, статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційної скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні.

Статтею 259 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Відповідно до п.5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003р. №55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляються нижче реквізиту.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги на підтвердження направлення копії апеляційної скарги позивачу у справі Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області надано не засвідчену копію опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку, які не можуть бути визнані належним доказом їх надсилання.

Згідно з частиною 2 статті 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

З урахуванням викладеного, суддя-доповідач дійшов висновку, що апеляційна скарга подана з порушенням вимог пункту 3 частини 3 статті 258 ГПК України, а саме без надання належних доказів направлення апеляційної скарги сторонам у справі.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області слід залишити без руху на підставі статті 260 ГПК України та встановити десятиденний строк з дня вручення ухвали скаржнику для виправлення недоліків апеляційної скарги.

Керуючись статтями 174, 234, 256, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на рішення Господарського суду Полтавської області від 11.12.2017 у справі №917/1657/17 залишити без руху.

2. Встановити Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області десятиденний строк з дня вручення ухвали скаржнику для виправлення недоліків апеляційної скарги.

3. Наслідки неусунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, визначені статтями 174, 260, 261 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею-доповідачем та не підлягає оскарженню.

ОСОБА_2 Лакіза