Рішення

від 10.04.2018 по справі 909/129/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.04.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/129/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовська Л.М., секретар судового засідання Дзіворонюк М.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інсталпласт",

вул. Біласа, 35, м. Городок, Городоцький район, Львівська область,81500

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-ІФ",

вул. Каракая, 34, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77301

про стягнення заборгованості в сумі 384 766,28 грн.

за участю:

від позивача: не з'явились.

від відповідача: не з'явились.

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інсталпласт" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-ІФ" про стягнення заборгованості в сумі 384766,28 грн., з яких: 291816,38 грн. основного боргу, 42427,18 грн. інфляційних нарахувань, 10726,66 грн. 3% річних, 39796,06 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.02.18 позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження призначено на 20.03.18.

Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду.

Позиція позивача.

          Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням умов укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інсталпласт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпати-ІФ" договору поставки № 10/11/15-01 від 10.11.2015 (а.с. 9-14). З огляду на неналежне виконання умов договору поставки позивачем нараховано 42427,18 грн. інфляційних нарахувань, 10726,66 грн. 3% річних та 39796,06 грн. пені.

           20.03.18 до суду надійшло пояснення по суті спору вих.№ 51 від 19.03.2018 року (вх.№ 4437/18; а.с. 36) щодо правового обгрунтування нарахування пені; позивач посилається на п. 9.1, п.9.2, п. 12.10 Договору, ст. 549 Цивільного кодексу України , ст.ст. 193, 216-218, 231, 232 Господарського кодексу України, ч.6 ст. 232 ГК України та ст. ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань".

Позиція відповідача.

          Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, про поважність причини своєї неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, проти позову в установленому порядку не заперечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку (ухвала суду від 23.02.2018 про відкриття провадження у справі, повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою: «за закінченням встановленого строку зберігання»; а.с. 32-34).

          Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.

Обставини встановлені судом.

           10.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інсталпласт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпати-ІФ" було укладено договір поставки № 10/11/15-01, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується поставити та передати у власність покупця продукцію, а Покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у Додатках до цього договору, які є його невід"ємною частиною.

          Згідно п. 1.4 договору, поставка товару здійснюється окремими партіями.

          Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 10/11/15-01 від 10.11.2015 позивачем неодноразово здійснювались поставки продукції, що підтверджується видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

          При дослідженні зазначених вище доказів судом з'ясовано, що поставка продукції відбулася на підставі договору поставки № 10/11/15-01 від 10.11.2015.          

          Наявні в матеріалах справи письмові докази: договір; первинні бухгалтерські документи: рахунки на оплату, видаткові накладні, довіреності, досліджені судом, відповідають вимогам закону та підтверджують здійснення господарської операції по поставці товару.                     

           Також, в якості доказу отримання відповідачем продукції, до матеріалів справи додані податкові накладні (а.с. 48, 50, 53, 54), які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість, згідно наявних в матеріалах справи накладних.

          Ціна на продукцію та порядок розрахунків визначені в розділі 7 Договору.          

          Відповідно до п. 7.8 договору, оплата за партію продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця, здійснюється наступним чином: 70% вартості партії продукції сплачується покупцем в якості попередньої оплати на підставі наданого постачальником рахунку протягом трьох банківських днів з дати отримання покупцем відповідного рахунку постачальника; 30% вартості партії продукції сплачується покупцем протягом трьох банківських днів після отримання товару на об'єкт замовлення в разі відсутності пошкоджень (фізичних, механічних, хімічних та інших) які зафіксовані в акті прийому-передачі товару.           

          Покупець (відповідач) прийняті на себе договірні зобов'язання щодо проведення розрахунку за отриману продукцію належним чином не виконав; оплату за отриману продукцію в повному обсязі не здійснив.

          З метою досудового врегулювання спору, 23 січня 2018 року, позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 6 (а.с. 24); докази її направлення наявні в матеріалах справи . Проте, претензія залишена без відповіді та задоволення.

          З матеріалів справи вбачається, що станом на день розгляду справи сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 291816,38 грн.          

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення.

          Відповідно до приписів ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

          Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Згідно із приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

          Як передбачено ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.          

          Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.          

          Приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться у строк (термін) визначений у зобов'язанні (ч. 1 ст. 530 ЦК України), оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

          Відтак, в силу ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

          У відповідності до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Аналогічні приписи містяться у ст. 712 ЦК України, яка наведена вище.          

          Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

          Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

          Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 291816,38 грн., на час прийняття рішення не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується документально, відповідачем не надано суду будь-яких документальних доказів, які б спростовували доводи позивача, вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 291816,38 грн. грн. обгрунтована та підлягає задоволенню.

          З матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу відповідачем своєчасно не сплачена, тобто має місце прострочення виконання грошового зобов'язання.

          Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.                     Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.                     

          Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

          Господарським судом, в системі ІПС "Законодавство", здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних.

          Згідно з вірним арифметичним розрахунком, проведеним судом, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати за період з грудня 2016 року по січень 2018 року в сумі, яка перевищує заявлену до стягнення позивачем, отже, суд задовольняє стягнення 3% річних та інфляційних втрат в межах заявлених позовних вимог.          

          Стосовно нарахування та заявлення до стягнення пені в сумі 39796,06 грн. суд зауважує наступне.                               Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).           

          В силу ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

          Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.           З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.                               Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.                     За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).                     Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.                     З п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.                                                   Відповідальність сторін встановлена в розділі 9 договору поставки № 10/11/15-01 від 10.11.2015, проте, умовами договору не визначено відповідальність відповідача у формі пені (порядок її сплати та розмір). Інших додатків до спірного правочину матеріали справи не містять.                               Суд зазначає, що доказів забезпечення виконання зобов'язань з оплати товару за вказаним договором пенею у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у формі, що передбачена чинним цивільним законодавством, позивачем до матеріалів справи не представлено.                     Таким чином, оскільки контрагентами в договорі поставки № 10/11/15-01 від 10.11.2015 не було визначено відповідальність відповідача у формі пені у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання (порядок її сплати та розмір), господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 39796,06 грн.                                                                       Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 231, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інсталпласт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-ІФ" про стягнення заборгованості в сумі 384766,28 грн., з яких: 291816,38 грн. основного боргу, 42427,18 грн. інфляційних нарахувань, 10726,66 грн. 3% річних, 39796,06 грн. пені задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-ІФ", вул. Каракая, 34, м.Калуш, Івано-Франківська область, 77301 (код 38025723) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інсталпласт", вул. Біласа, 35, м. Городок, Городоцький район, Львівська область, 81500 (код 39670260) - 291816,38 (двісті дев"яносто одну тисячу вісімсот шістнадцять гривень тридцять вісім копійок) основного боргу, 42427,18 (сорок дві тисячі чотириста двадцять сім гривень вісімнадцять копійок) інфляційних нарахувань, 10726,66 (десять тисяч сімсот двадцять шість гривень шістдесят шість копійок) 3% річних та 5174,14 (п'ять тисяч сто сімдесят чотири гривні чотирнадцять копійок) судового збору.

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          В частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інсталпласт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати-ІФ" про стягнення 39796,06 (тридцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто шість гривень шість копійок) пені відмовити.

          Судовий збір у розмірі 597,35 (п'ятсот дев'яносто сім гривень тридцять п'ять копійок) залишити за позивачем.

          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

           Суддя                                                             Неверовська Л.М.