Рішення

від 05.04.2018 по справі 802/540/18-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 квітня 2018 р. Справа № 802/540/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Поліщук І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука М.В.

представника відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що звернувшись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,8611 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Марківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), отримала відмову у наданні такого дозволу, яка оформлена листом №С-22242/0-11710/6-17 від 22.12.2017 року та вмотивована відсутністю розробленої технічної документації про поділ земельної ділянки.

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 12.02.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін на 14.03.2018 року.

14.03.2018 року судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 27.03.2018 року.

Ухвалою від 27.03.2018 року повернуто без розгляду клопотання ОСОБА_2 про здійснення розгляду справи без її участі, у зв'язку із його невідповідністю вимогам ч. 1 ст. 167 КАС України. Судовий розгляд справи відкладено на 05.04.2018 року.

У судове засідання 05.04.2018 року позивач не з'явилась, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлена завчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Клопотань про розгляд справи без її участі не подала.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України).

Відповідно до ч. 5 ст. 205 КАС України, у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів.

З урахуванням викладеного, а також враховуючи, що представник відповідача наполягав на розгляді справи по суті, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутність позивача.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував щодо задоволення даного позову, з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що бажана позивачем земельна ділянка уже є сформованою шляхом проведення інвентаризації земель Марківської сільської ради. Таким чином, в силу положень ст. 56, 79-1, 118 ЗК України, відведення уже сформованої земельної ділянки площею 0,8611 га можливе лише після розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.

15.11.2017 року позивач звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,8611 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Марківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

22.12.2017 року листом за №С-22242/0-11710/6-17 відповідач повідомив позивача про те, що формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Марківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, адже поділ земельної ділянки має здійснюватись за технічною документацією щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Враховуючи викладене, відповідачем було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Так, частинами 1, 2 пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Поряд із цим, із положень статті 79-1 ЗК України випливає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок , які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Земельного кодексу України, викладені у ч. 6 ст. 79-1, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Як уже було встановлено судом вище, позивач звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,8611 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Марківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Разом із тим, із матеріалів справи слідує, що земельна ділянка площею 0,8611 га, щодо якої позивач висловила бажання отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо ведення особистого селянського господарства, уже є сформованою та має єдиний кадастровий номер 0523983000:01:000:0374.

Таким чином, оскільки позивач звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації, відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні вимог заяви.

З огляду на викладене, позовна вимога про визнання протиправною та скасування відмови викладеної у листі №С-22242/0-11710/6-17 від 22.12.2017 року, не підлягає задоволенню.

Крім того, інша позовна вимога про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,8611 га для ведення особистого селянського господарства, задоволенню також не підлягає, позаяк є похідною від вимоги про скасування відмови викладеної у листі №С-22242/0-11710/6-17 від 22.12.2017 року.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що мотивація, на яку посилається останній, не дає суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

За приписами статті 139 КАС України, судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_2 (вул. Солов'їна, 3, смт. Томашпіль, Вінницька область, ідентифікаційний код НОМЕР_1);

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547).

Повний текст рішення складено 11.04.2018 року.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна