Рішення

від 05.04.2018 по справі 914/2548/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2018р. Справа №914/2548/17

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Федорової Оксани Василівни, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТзОВ "РЕД" Карпатбудсервіс", м. Львів

про: визнання договору укладеним.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Вашкевич Н. І.

Представники:

від позивача: Трофимчук О.В. - дов. № 55 від 10.12.2015 року.

від відповідача: Федоров М.В. - дов. № б/н від 16.01.2018 року.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не зявився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до Фізичної особи-підприємця Федорової Оксани Василівни про визнання договору укладеним.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.12.2017 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 19.12.2017 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.12.2017 року підготовче провадження призначено на 16.01.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.01.2018 року підготовче провадження відкладено на 25.01.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.01.2018 року підготовче провадження відкладено на 01.02.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.02.2018 року підготовче провадження відкладено на 08.02.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.02.2018 року підготовче провадження відкладено на 19.02.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.02.2018 року підготовче провадження відкладено на 27.02.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.02.2018 року підготовче провадження відкладено на 06.03.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.03.2018 року підготовче провадження відкладено на 12.03.2018 року, для надання доказів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.03.2018 року підготовче провадження відкладено на 15.03.2018 року, для надання доказів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2018 року підготовче провадження закрито, справа призначена для розгляду по суті на 05.04.2018 року.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 08.12.2017 року, від 19.12.2017 року, від 16.01.2018 року, від 25.01.2018 року, від 01.02.2018 року, від 08.02.2018 року, від 19.02.2018 року, від 27.02.2018 року, від 06.03.2018 року, від 12.03.2018 року, від 15.03.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

25.01.2018 року за вх. № 2696/18 представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

31.01.2018 року за вх. № 3497/18 представник позивача подав заперечення на відзив.

07.02.2018 року за вх. № 4568/18 представник позивача подав пояснення.

07.02.2018 року за вх. № 4569/18 представник позивача подав клопотання.

19.02.2018 року за вх. № 5823/18 представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

06.03.2018 року за вх. № 8145/18 представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

14.03.2018 року за вх. № 9202/18 представник позивача подав додаткові пояснення.

15.03.2018 року за вх. № 9450/18 представник позивача подав клопотання про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті. Представник відповідача дане клопотання підтримав.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 08.12.2017 року, від 19.12.2017 року, від 16.01.2018 року, від 25.01.2018 року, від 01.02.2018 року, від 08.02.2018 року, від 19.02.2018 року, від 27.02.2018 року, від 06.03.2018 року, від 12.03.2018 року, від 15.03.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

16.01.2018 року за вх. № 1647/18 представник відповідача подав клопотання.

18.01.2018 року за вх. № 1889/18 представник відповідача подав відзив.

01.02.2018 року за вх. № 3596/18 представник відповідача подав заяву.

01.02.2018 року за вх. № 270/18 представник відповідача подав клопотання про залучення третьої особи.

07.02.2018 року за вх. № 4626/18 представник відповідача подав пояснення.

27.02.2018 року за вх. № 572/18 представник відповідача подав заяву про продовження строку підготовчого засідання.

15.03.2018 року за вх. № 9343/18 представник відповідача подав додаткові пояснення.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача вимог ухвали суду від 08.02.2018 року, від 19.02.2018 року, від 06.03.2018 року, від 12.03.2018 року, від 15.03.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а явка якого була визнана судом обов'язковою.

19.02.2018 року за вх. № 5936/18 представник третьої особи подав пояснення.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

Відповідно до ст. 240 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 05.04.2018 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторні, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві позивач зазначає, що Фізична особа-підприємець Федорова Оксана Василівна користується нежитловим приміщенням за адресою : м. Львів, вул. Зелена 115ж, до якого позивачем постачається теплова енергія.

Як передбачено ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, і споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Пунктом 1 частині третій статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг і підготовлений виконавцем на основі типового договору. Відповідно до правил користування тепловою енергією, за тверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р., у разі викупу частини приміщень в окремо розташованому будинку, теплопостачальна організація укладає договір з кожним власником.

Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Позивачем зазначено, що ЛМКП Львівтеплоенерго скерувало ФОП Федоровій О.В. проект Договору № 6085/Р від 11.10.2017 р, про постачання теплової енергії в гарячої води до нежитлового приміщення по вул. Зелена, 115ж (надалі - Договір). 14.11.2017 р. ФОП Федорова О.В. повернула ЛМКП Львівтеплоенерго рекомендованим листом проект вищевказаного договору протоколом розбіжностей, який надійшов на адресу позивача 17.11.2017р. У протоколі розбіжностей відповідач пропонує виключити з договору п. 3.2.1, в якому регламентований обов'язок споживача додержуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені в Додатку № 1 до даного договору, не допускаючи їх перевищення. Натомість вказані положення пропонує внести в договір п. 4.2., де прописані обов'язки теплопостачальної організації.

Позивач зазначив, що він не згоден з такою пропозицією Федорової О.В. з наступних підстав: у Додатку № 1 до Договору Обсяги постачання теплової енергії зазначені такі параметри: назва об'єкта (нежитлове приміщення), адреса (вул. Зелена, 115ж), обсяги споживання теплової енергії( Гкал./год.), загальна опалювальна площа будинку. Обсяги споживання теплової енергії залежать від опалювальної площі і теплового навантаження. Тому, на споживача у Договорі покладається обов'язок не вчиняти дій, спрямованих на зміну опалювальної площі та теплового навантаження. У разі, коли виникають такі зміни, споживач зобов'язується повідомити теплопостачальну організацію.

Також, позивач зазначив, що у протоколі розбіжностей відповідач пропонує виключити з договору абз. 2 п. 10.1: Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до цього укладення, а саме з 01.10.2014 р. Проте, саме з 01.10.2014 р. були внесені зміни у Закон України Про житлово-комунальні послуги , згідно з якими кожен споживач укладає договір про надання послуг з теплопостачання безпосередньо з теплопостачальною організацією. До 01.10.2014 р. ФОП Федорова О.В, використовувала теплову енергію згідно договору, який діяв між ЛМКП Львівтеплоенерго та комунальним підприємством, що надавало житлово-комунальні послуги.

Відповідно до п. 5 ст. 181 ГК України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції , а розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду.

Позивач просить визнати укладеним договір № 6085/Р від 11.10.2017 р. про постачання теплової енергії і гарячої води між ФОП Федоровою О.В. та ЛМКТІ Львівтеплоенерго в редакції ЛМКП Львівтеплоенерго , доданий до позовної заяви.

У відзиві на позовну заяві відповідач зазначає, що відповідно до роз'яснень, наданих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у листі № 3295/15/61-15 від 08.04.2015р., зокрема, зазначається, що у ст.1 Закону України Про теплопостачання визначено, що теплова енергія це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень ОСББ), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачанні гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Також, ст. 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Тобто, зазначеною нормою визначена ще одна обов'язкова ознака споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може буди особа, теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввід приєднане, або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі. Враховуючи зазначене вище, до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники /балансоутримувачі/ управителі будинків (споруд), в тому числі ОСББ, будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Відповідач зазначив, що відповідно до Свідоцтва про право власності № ЛР0965 від 19.11.2008 року, приміщення площею 181,0 м. кв. за адресою м. Львів, вул. Зелена, 115-Ж належить на праві приватної власності фізичній особі Федоровій Оксані Василівні.

За твердженням відповідача, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 ЦК України, тобто фізичні та юридичні особи, держава Україна, автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (статті 2 та 318 ЦК).

Згідно зі статтею 325 ЦК України, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону, не можуть їм належати.

При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).

Також, відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При цьому, при укладенні господарських договорів, відповідно до ч. 4 цієї норми, зміст договору визначається на основі, зокрема: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Також, згідно зі ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч.1). Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї з сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3).

Відповідач зазначає, що станом на день розгляду справи власником приміщення не погоджено істотні умови проекту договору від 11.10.2017 р. № 6085/р, що унеможливлює його виконання.

У запереченні на відзив, позивач зазначає, що ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майни або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послу з кінцевими споживачами.

Приписами ст. 181 ГК України передбачений загальний порядок укладання господарських договорів, а саме господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, склала протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Укладення господарського договору, за приписами ч. 3 ст. 179 ГК України, є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язковим для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 275 ГК України, відпуск енергії (електричної енергії, пару, гарячої і перегрітої води) без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно із частиною четвертою статті 4 Житлового кодексу Української РСР, до житлового фонду не входять нежитлові приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають із теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для "інших споживачів".

Таким чином, тарифи для оплати послуг з централізованого опалення для населення застосовуються для здійснення оплати фізичними особами послуг з централізованого опалення в приміщеннях, які використовуються ними для проживання. Теплова енергія поставлена в нежилі приміщення, які використовуються фізичними особами-підприємцями для зайняття підприємницькою діяльністю за тарифами для населення оплачуватися не може.

Отже, за твердженням позивача, оскільки відповідач отримує теплову енергію не для задоволення власних житлово-побутових потреб, між ним та позивачем має бути укладено договір на поставку (купівлю-продаж) теплової енергії. Поставка теплової енергії у нежилі приміщення не може відбуватися відповідно до умов Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення".

У поясненнях відповідач зазначає, що відповідно до п. 6 ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги , особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Обов'язок балансоутримувача вказаний в Законі України Про житлово-комунальні послуги 24 червня 2004 року №1875-1У та Законі України Про теплопостачання . Відповідно до Закону України Про теплопостачання , балансоутримувач (будинку, групи будинкі, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до п. 6 ст. 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги , особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідач зазначає, що 07.12.2009 року між Федоровою О.В. та ТзОВ РЕД Карпатбудсервіс було укладено договір про утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, згідно якого ТзОВ РЕД Карпатбудсервіс зобов'язується надати відповідачу послуги згідно Правил утримання будинків та прибудинкових територій а споживач зобов'язується їх оплатити. Цей договір на день розгляду справи є дійсним.

Стосовно посилання позивача про розмір тарифу на оплату поставленої теплової енергії відповідач повідомляє, що 08.11.2017 року він направив на адресу позивача протокол розбіжностей до підписаного проекту Договору № 6085/р про постачання теплової енергії в гарячій воді від 11.10.2017 року.

В цьому протоколі розбіжностей відповідачем зазначено умови, при погодженні позивачем яких вказаний договір буде укладеним, а саме:

1. Умова про додержання кількості споживання теплової енергії за кожним

параметром в обсягах, які визначені в додатку № 1 до даного Договору, не

допускаючи їх перевищення, яке споживач забезпечити не зможе у

зв'язку із відсутністю будь-якого доступу до мереж опалення.

2. Умова про застосування до відносин між сторонами, які виникли до укладення цього договору, а саме з 01 жовтня 2014 р.- тобто за три роки до

фактичного виникнення договірних відносин між позивачем і відповідачем.

Таким чином, за твердженням позивача, на час розгляду справи існує спір про пункти 3.2.1.,4.2., та абзац 2 пункту 10.1 проекту договору № 6085/р про постачання теплової енергії в гарячій воді від 11.10.2017 року.

Згідно з ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Тому, позивач зазначає, що скористався своїм правом та подав переддоговірний спір на розгляд суду, не надавши жодної відповіді на протокол розбіжностей.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Як передбачено ч. 2 ст. 275 ГК України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", балансотуримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію, згідно з законом. У розумінні Закону України "Про теплопостачання", балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами (ст.1 Закону).

Водночас, у ч. 6 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

В контексті вищенаведеного, суд звертає увагу на роз'яснення, надані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у листі № 3295/15/61-15 від 08.04.2015 р., в якому, зокрема, зазначається, що ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Тобто, зазначеною нормою визначено, що теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема, власниками приміщень ОСББ), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Також, у ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Тобто, зазначеною нормою визначена ще одна обов'язкова ознака споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа (зокрема, ОСББ), теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввід приєднане, або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі. Враховуючи зазначене вище, до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/ балансоутримувачі/ управителі будинків (споруд), в тому числі ОСББ, будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При цьому, при укладенні господарських договорів, відповідно до ч. 4 цієї норми, зміст договору визначається на основі, зокрема: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір про купівлю-продаж теплової енергії укладається його сторонами з урахуванням норм, зокрема, Закону України "Про теплопостачання", Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної Цивільним та Господарським кодексами України.

Так, статтею 181 ГК України встановлено загальний порядок укладання господарських договорів. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1). Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч.2). Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч.3).

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч.4). Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч.5). У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (ч.6). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (ч.7).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Водночас, відповідно до ч.1 ст.187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Суд звертає увагу на те, що згідно зі ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (ч.1). Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов . Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3).

У ході розгляду справи судом встановлено, що ФОП Федорова О.В. повернула ЛМКП Львівтеплоенерго рекомендованим листом проект вищевказаного Договору з протоколом розбіжностей, який надійшов на адресу позивача 17.11.2017 р.

У протоколі розбіжностей відповідач пропонує виключити з Договору п. 3.2.1, в якому регламентований обов'язок споживача додержуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені в додатку № 1 до даного Договору, не допускаючи їх перевищення. Натомість вказані положення пропонує внести в договір п. 4.2., де прописані обов'язки теплопостачальної організації. Позивач підтвердив, що не згідний з такою пропозицією Федорової О.В. Тому, на споживача у Договорі покладається обов'язок не вчиняти дій, спрямованих на зміну опалювальної площі та теплового навантаження. У разі, коли виникають такі зміни, споживач зобов'язується повідомити теплопостачальну організацію.

Також, у протоколі розбіжностей відповідач пропонує виключити з Договору абз. 2 п.10.1: Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до цього укладення, а саме з 01.10.2014 р.

Таким чином, на день розгляду справи існує спір про пункти 3.2.1., 4.2., та абзац 2 пункту 10.1 проекту Договору № 6085/р про постачання теплової енергії в гарячій воді від 11.10.2017 року, що підтверджується обома сторонами в ході розгляду справи.

В ході судового розгляду справи встановлено, що в супереч вимогам ч. 5 ст. 181 ГК України, позивач отримавши протокол розбіжностей на проект Договору № 6085/р про постачання теплової енергії в гарячій воді від 11.10.2017 року не вчинив дій, передбачених ч. 5 ст. 181 ГК України, а підтвердив наявність розбіжностей щодо непогодження умов Договору між сторонами.

Отже, в зв'язку з вищенаведеним, за наявних розбіжностей між його сторонами в умовах Договору, такий договір не може вважатись укладеним.

Тому, у відповідності до ч. 8 ст. 181 ГК України, такий договір вважається неукладеним, а оскільки позовними вимогами у даному позові є визнання Договору укладеним, а не спонукання до вчинення дій, позовні вимоги не є обґрунтованими, є безпідставними, а отже, підстав для їх задоволення немає.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем позовні вимоги спростовані, суд прийшов до висновку, що позов Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" до Фізичної особи-підприємця Федорової Оксани Василівни про визнання договору укладеним не є обґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір , ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 20089 від 24.11.2017 року на суму 1600,00 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. У задоволені позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.04.2018 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку ст. 256 ГПК України.

Суддя Пазичев В.М.