Рішення

від 02.04.2018 по справі 918/370/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 квітня 2018 р. Справа № 918/370/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання В'юненко І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Будвест"

до відповідача ОСОБА_1 обласної організації ФСТ "Україна"

про встановлення сервітуту

В засіданні приймали участь:

Від позивача: ОСОБА_2 (дов. № б/н від 18.01.2018 р.);

Від відповідача: ОСОБА_3 (дов. № 1/07 від 07 червня 2017 р.);

Від відповідача: ОСОБА_4 (директор).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Будвест" звернулося у Господарський суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 обласної організації ФСТ "Україна" про встановлення сервітуту.

У позовній заяві позивач вказує на ту обставину, що майно яке належить для останнього не має окремого входу і знаходиться в середині приміщення яке також належить відповідачу. Оскільки позивач не має змоги користуватися своїм майном через відсутність окремого входу, що підтверджується висновком КП "ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації" №55 від 23.03.2017 року, останній просив суд на підставі статті 403 ЦК України встановити платний сервітут в розмірі 1 000 грн. 00 коп. на майно відповідача.

Ухвалою суд від 31.05.2017р. порушено провадження по справі №918/370/17 розгляд якої призначено на 12.06.2017р.

07.06.2017р. представник позивача подав клопотання, в якому просив суд призначити судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручити ОСОБА_1 міському бюро технічної інвентаризації на вирішення експертизи поставити наступне питання: чи існує можливість використання приміщення ІІ поверху, що належать ТОВ ФКФ "Будвест" позначених у інвентарному плані за №40, №41, №43, №46, №47, №49, №50, №53, №55 без використання приміщення, що належать ОСОБА_1 обласній організації ФСТ "Україна" і позначених у інвентарному плані за №1, №2, №10, №29, №30 по вул. Шкільній, будинок № 33 у місті Рівне.

Ухвалою суду від 10.07.2017р. по даній справі призначено судову експертизу.

Ухвалою господарського суду від 12 липня 2017 року зупинено провадження по справі № 918/370/17 до отримання висновку експерта.

09 січня 2018 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок будівельно-технічної експертизи № 8889/8890 від 19 грудня 2017 року.

Ухвалою господарського суду від 10 січня 2018 року провадження по справі № 918/370/17 поновлено, розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 29 січня 2018 року.

Ухвалою господарського суду від 29 січня 2018 року розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 19 лютого 2018 року.

30 січня 2018 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній уточнює позовні вимоги: в порядку ч.1 ст. 402 ЦК України встановити Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Будвест" та ОСОБА_1 обласній організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" платний в розмірі 1 149 грн. 31 коп. в місяць сервітут щодо приміщень позначених у інвентарному плані за №1, №2, №10, №29, №30 по вул. Шкільній, будинок № 33 у місті Рівне та надати право вільного проходу через приміщення №1, №2, №10, №29, №30 по вул. Шкільній, будинок № 33 у місті Рівне безстроково.

Суд приймає клопотання позивача про уточнення позовних вимог, як заяву про зміну предмету позову (зміна вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача).

Аналогічна позиція викладена в пункті 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - постанова) ГПК, зокрема Кодексом, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову;

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог;

- об'єднання позовних вимог;

- зміну предмета або підстав позову.

У відповідності до ч.3 ст.46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що клопотання про уточнення позовних вимог подане позивачем в передбачені строки, суд задовольняє клопотання позивача, а тому має місце новий предмет позову в редакції клопотання від 29 січня 2018 року (вх. №1820/18 від 30.01.2018 р.).

Крім того, 19 лютого 2018 року до канцелярії суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення до відзиву на позову заяву.

До канцелярії суду 19 лютого 2018 року від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд долучити до матеріалів справи платіжне доручення № 169 від 19 грудня 2017 року про оплату за проведення судової експертизи.

Ухвалою господарського суду від 19 лютого 2018 року розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 12 березня 2018 року.

26 лютого 2018 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову в якій позивач просив суд в порядку ч.1 ст. 402 ЦК України встановити Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Будвест" та ОСОБА_1 обласній організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" сервітут щодо приміщень позначених у інвентарному плані за №1, №2, №10, №29, №30 по вул. Шкільній, будинок № 33 у місті Рівне.

Вважати договір про встановлення сервітуту укладеним на відповідних умовах (умови викладені в заяві Вх.№317/18 від 26.02.2018 р.).

Оскільки подана позивачем заява про зміну предмету позову подана в порядку та строки зазначені вище, відтак суд її задовольняє, а тому має місце новий предмет спору в редакції заяви про зміну предмету позову від 26.02.2018 р. (заява Вх.№317/18 від 26.02.2018 р.).

До канцелярії суду 05 березня 2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну предмету позову, в якому останній спростовує доводи позивача наведені в позовній заяві та заяві про зміну предмету позову, наполягає на відмові в позові.

12 березня 2018 року представником позивача подано до канцелярії суду заперечення на відзив.

Ухвалою суду від 12 березня 2018 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 19 березня 2018 року.

13 березня 2018 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про часткове залишення позову без розгляду, зокрема позивач просив суд розглядати позовні вимоги в наступній редакції: враховуючи положення ч.3 ст. 402 ЦК України встановити Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Будвест" та ОСОБА_1 обласній організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" сервітут щодо приміщень позначених у інвентарному плані за №1, №2, №10, №29, №30 по вул. Шкільній, будинок № 33 у місті Рівне.

У відповідності до п.5 ч.1 ст.226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо: позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Враховуючи зазначені норми права та те, що розгляд справи по суті призначений на 19 березня 2018 року, а заява про залишення позову без розгляду в частині, подана 13 березня 2018 року, відтак суд приймає її та задовольняє в повній мірі.

Відтак, з урахуванням усіх заяв та клопотань позивача, щодо уточнення, зміни предмету позову та про часткове залишення позову без розгляду, має місце новий предмет спору: враховуючи положення ч.3 ст.402 ЦК України встановити Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Будвест" та ОСОБА_1 обласній організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" сервітут щодо приміщень позначених у інвентарному плані за №1, №2, №10, №29, №30 по вул. Шкільній, будинок № 33 у місті Рівне.

16 березня 2018 року представник позивача подав пояснення, в яких просив суд позов задовольнити частково з урахуванням наданих пояснень.

У судовому засіданні 19 березня 2018 року оголошено перерву по справі до 02 квітня 2018 року.

02 квітня 2018 року у судовому засіданні представник позивача просив суд позов задоволити частково з урахуванням письмових пояснень та заяви про залишення позову без розгляду в частині, в свою чергу представник відповідача проти позову заперечив, просив суд в позові відмовити, як безпідставному.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Будвест" (надалі - ТОВ ВКФ "Будвест") належить право спільної часткової власності на нерухоме майно у розмірі 11/100, що знаходиться у м. Рівне, вул. Шкільна, 33, що стверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 10).

ОСОБА_1 обласній організації фізкультурно-спортивного товариства "Україна" (надалі - РОО ФСТ "Україна") належить право власності на нерухоме майно у розмірі 89/100, що знаходиться у м. Рівне, вул. Шкільна, 33, що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (а.с. 66).

Як свідчать матеріали справи та пояснення сторін у судових засіданнях, приміщення, що перебувають у власності позивача, знаходяться на другому поверсі двоповерхового приміщення яке належить для відповідача.

Позивач вказує на ту обставину, що не можу вільно користуватися своїм майном, оскільки не має до нього окремого входу, а тому вважає за доцільне встановити сервітут на частину приміщень відповідача, зокрема: I поверх: № 1 - тамбур площею 1,3 кв.м.; № 2 - вестибюль площею 23,5 кв.м.; № 10 - вестибюль площею 116,3 кв.м.; II поверх: № 29 сходова клітка площею 25,8 кв.м.; № 30 коридор площею 19,0 кв.м.

Зазначені обставини позивач підтверджує висновком КП "ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації" № 55 від 23.03.2017 року "Щодо технічної можливості користування приміщень об'єкта нерухомого майна" (а.с. 20 - 22), відповідно до якого, будинок фізкультури "Авангард" - нежитлова громадська будівля, яка за функціональним призначенням складається з основних приміщень, а саме з спортзалів, тренажерних залів, кабінетів та допоміжних приміщень - роздягальні, коридори, вестибулі, туалети, душові, вбудовані шафи, інвентарні.

Для належної експлуатації основних приміщень користуються допоміжними приміщеннями загального користування.

Для належного обслуговування приміщень II поверху, що належать ТОВ ФКФ "Будвест" (№40. №41. №43, №46. №47, №49, №50, №53, №55) приміщеннями загального користування являються: приміщення І поверху: № 1 - тамбур площею 1,3 кв.м.; № 2 - вестибуль площею 23,5 кв.м.; № 10 - вестибуль площею 116.3 кв.м.; приміщення II поверху № 29 сходова клітка площею 25.8 кв.м.: № 30 коридор площею 19,0 кв.м.

Крім того, під час розгляду справи судом була призначена судова експертиза на вирішення якої поставлено два питання: 1) Чи існує можливість використання приміщення ІІ поверху, що належать ТОВ ФКФ "Будвест" позначених у інвентарному плані за №40, №41, №43, №46, №47, №49, №50, №53, №55 без використання приміщення, що належать ОСОБА_1 обласній організації ФСТ "Україна" і позначених у інвентарному плані за №1, №2, №10, №29, №30 по вул. Шкільній, будинок № 33 у місті Рівне?; 2) Чи існує можливість в ТОВ ФКФ "Будвест" будь-яким іншим способом (наприклад пройти до своєї власності, користуючись належною йому будівлею, влаштуванням окремого входу з двору чи з інших приміщень, чи здійснення іншої технічної можливості доступу до приміщень позивача) використовувати свої приміщення які позначені у інвентарному плані за № 40 № 41, № 43, № 46, № 47, № 49, № 50, № 53, № 55 окрім як встановлення сервітуту на використання приміщень що належать ОСОБА_1 обласній організації ФСТ "Україна", і позначених в інвентарному плані за № 1, № 2, № 10, № 29, № 30 по вул. Шкільній, будинок 33 у м. Рівне?.

У відповідності до висновку Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Волинського відділення № 8889-8890 (а.с. 150 - 157), щодо першого питання висновок наступний: приміщення ІІ поверху, що належать позивачу розташовані так, що без використання приміщення, які належать відповідачу (позначені у інвентарному плані №1, №2, №10, №29, №30 по вул. Шкільній, будинок 33 у м. Рівне) доступ до них неможливий.

По другому питанню: враховуючи, розташування приміщень, що належать позивачу не має можливості будь-яким іншим способом пройти до своїх приміщень окрім як встановлення сервітуту на використання приміщень що належать відповідачу і позначені в інвентарному плані за № 1, № 2, № 10, № 29, № 30 по вул. Шкільній, будинок 33 у м. Рівне.

Отже, матеріалами справи стверджено, що забезпечення проходу до приміщень позивача є неможливим без проходу через приміщення, що є власністю відповідача (без урахування можливості чи неможливості влаштування окремого входу).

Тому, як вбачається з зазначених вище обставин справи, позивач обґрунтовано звернувся з даним позовом, щодо встановлення сервітут.

Суд зазначає, що спірні правовідносини, щодо встановлення сервітуту, регулюються главою 32 Цивільного кодексу України "Право користування чужим майном".

У відповідності до ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно ч.1 ст.402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч.3 ст. 402 ЦК України).

За частинами 1-3 ст.403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно ст.404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) ч.3 ст.404 ЦК України).

З вищезазначених норм права, суд вбачає, що обов'язковою умовою для встановлення сервітуту (земельного, атож щодо нерухомого майна) є вжиття особою яка вимагає такого встановлення (позивач) заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку.

По аналогії, ідентичні роз'яснення, щодо встановлення сервітуту містяться у п. 2.33 постанови пленум Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", згідно якого роз'яснено умови застосування сервітуту, і яким роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 402 ЦК України та частини першої статті 100 ЗК України суд може винести рішення про встановлення сервітуту, умови якого визначаються судом з урахуванням обставин справи.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.

Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Суд вбачає, що в зазначених вище нормах права, які стосуються встановлення сервітуту не існує розмежування щодо встановлення останнього на земельну ділянку чи нерухоме майно, а тому, суд по аналогії застосував роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України, який роз'яснює ідентичні правовідносини щодо встановлення сервітуту на земельну ділянку в даному випадку при встановленні сервітуту на нерухоме майно.

Матеріалами справи стверджено, що 21 квітня 2017 року позивачем, на адресу відповідача було направлено проект договору про встановлення сервітуту на наступні приміщення, що є власністю відповідача і позначених в інвентарному плані за № 1, № 2, № 10, № 29, № 30 по вул. Шкільній, будинок 33, у м. Рівне.

Відповідачем на адресу позивача направлено протокол розбіжностей від 26 квітня 2017 року, відповідно до якого відповідач не погодився із частиною пунктів запропонованого договору та запропонував їх у своїй редакції.

Матеріали справи не містять будь яких інших відповідей або звернень чи погоджень зі сторони позивача, щодо отриманого від відповідача протоколу розбіжностей.

У відповідності до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч.3 ст.181 ГК України).

У відповідності до ч.4 ст.181 ГК України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч.5 ст.181 ГК України).

Згідно ч.8 ст.181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З зазначених обставин, суд вбачає, що позивач почав вживати заходів, щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін, надіславши договір для відповідача, однак через бездіяльність ТОВ ВКФ "Будвест", яка проявилася у вигляді не підписанні протоколу розбіжностей, або ж надісланні свого протоколу розбіжностей для відповідача, або ж передачі протоколу розбіжностей на затвердження до суду, така домовленість (добровільна) досягнута не була.

На переконання суду, встановлення сервітуту за рішенням суду є крайньою мірою, коли особа якій необхідний сервітут (позивач) не має іншої змоги користуватися своїм майном без використання чужого майна (відповідача) і переговори або підписання договору неможливе через бездіяльність іншої сторони (відповідача).

У зв'язку з чим, в законодавстві створена можливість встановлювати сервітут через рішення суду, але після неможливості добровільно врегулювати такий спір.

Однак, як свідчать матеріали справи, саме позивач не врегулював питання встановлення сервітуту в добровільному порядку, проігнорувавши протокол розбіжностей та не вчинивши жодних дій, щодо підписання договору.

Судом встановлено, що через бездіяльність ТОВ ВКФ "Будвест" добровільна домовленість у формі договору на встановлення сервітуту досягнута не була.

Отже, ТОВ ВКФ "Будвест" недотрималося процедури, щодо добровільного встановлення сервітуту, що, в свою чергу позбавило права останнього на звернення до суду, з вимогою встановлення сервітуту через рішення суду.

Також, приймаючи рішення, судом враховано, що за змістом наведених норм, зокрема частини першої статті 401 ЦК України, у вирішенні спору за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, позивач має довести в суду, що: нормальне використання його нерухомого майна є неможливим без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна; задоволення потреб позивача (сервітуарія) неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Матеріали справи містять докази того, що використання приміщення які належать для позивача, без використання приміщень відповідача є неможливим, однак позивачем не надано жодних доказів, які б вказували на неможливість облаштування окремого входу.

В проведеному висновку судової експертизи, на який було посилання вище, судовим експертом нічого не вказано, з приводу можливості облаштування окремого входу.

Також, суд вбачає, що позивачем у своїх письмових поясненнях було вказано про проблематичність облаштування окремого входу, та неможливості виділення земельної ділянки під влаштування проходу на другий поверх, разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач звертався у відповідні державні органи, щодо виділення для ТОВ ВКФ "Будвест" земельної ділянки для влаштування окремого входу.

Зазначене вище свідчить про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту неможливості задоволення потреб позивача (сервітуарія) використання власного майна будь-яким іншим способом, окрім як встановлення сервітуту на нерухоме майно відповідача.

Вищий господарський суд України в постанові від 26 квітня 2016 року у справі № 910/17719/15 вказав, що "при цьому саме лише знаходження Приміщень Позивача у будівлі, належній Відповідачеві, та відсутність доступу до Приміщень інакше, ніж через приміщення Відповідача, ще не свідчать про неможливість використання Приміщень без встановлення сервітуту та про неможливість задоволення потреб Позивача будь-яким іншим (крім встановлення сервітуту) способом. Не підтверджує такої неможливості й відсутність відповіді Відповідача на пропозицію Позивача про укладення договору про встановлення сервітуту, оскільки Позивачем у судах попередніх інстанцій не доведено вичерпання ним усіх можливостей крім встановлення сервітуту для забезпечення використання ним своєї нерухомості."

Також, приймаючи рішення судом взято до увагу те, що згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в по рядку, встановлених законом.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно - Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні.

Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) зазначено три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Згідно частини першої статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу між інтересами держави (суспільства пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, факту неможливості використання майна, окрім як встановлення сервітуту на майно відповідача, що в свою чергу в разі задоволення позову покладе на відповідача обмеження у вільному використанні належному останньому нерухомого майна.

Крім того, судом враховано, що з урахуванням усіх заяв та клопотань, в кінцевій редакції позовних вимог, позивач просить суд встановити безстроковий та безоплатний сервітут, хоча в письмових поясненнях від 16 березня 2018 року позивач просить суд вийти за межі позовних вимог та встановити платний сервітут в розмірі 1 557 грн. 24 коп.

У відповідності до п.2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи зазначене, суд розглядає позовні вимоги, щодо встановлення безкоштовного та безстрокового сервітуту на майно відповідача.

Як зазначалося вище особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.3 ст.403 ЦК України).

Враховуючи ту обставину, що суд обмежений позовними вимогами, які сформував сам позивач, суд позбавлений права вийти за межі позовних вимог та встановити платний сервітут, визначивши той чи інший розмір оплати.

За таких обставин, задоволення позову та встановлення безкоштовного, безстрокового сервітуту, суттєво обмежить права ОСОБА_1 обласної організації ФСТ "Україна" на володіння та користування власним майном, оскільки відповідач буде зобов'язаний утримувати майно, за умови використання такого майна іншою особою.

Безумовно, відповідач матиме право стягувати відповідні суми в судовому порядку, однак такі дії суттєво ускладнять вільне використання майна.

Тому, враховуючи усе зазначене вище, суд вбачає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, неможливості користування своїм майном, шляхом облаштування окремого входу, також не дотримано процедуру добровільного встановлення сервітуту і порушено приписи статті 403 ЦК України, щодо визначення розміру оплати сервітуту, а тому, суд в задоволенні позову відмовляє, як недоведеному та передчасному.

Судові витрати залишаються за позивачем, так як в позові суд відмовив.

Керуючись ст. ст. 73-75, 86, 123, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 02.04.2018 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.04.2018 року.

Суддя Войтюк В.Р.

Віддруковано 3 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (33028, м. Рівне, вул. Шкільна, 33);

3 - відповідачу рекомендованим (33028, м. Рівне, вул. Шкільна, 33).