Рішення

від 13.04.2018 по справі 910/1842/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.04.2018Справа № 910/1842/18 Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Приватного підприємства "Єврооснова-СМ", м. Львів

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

про стягнення 97 028,44 грн., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Єврооснова-СМ" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) суми штрафних та фінансових санкцій в розмірі 97 028,44 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за Договором поставки №ПЗ/НХ-17789/НЮ від 19.04.2017р.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано сторонам у визначені судом строки подати відповідачу - відзив на позовну заяву, а позивачеві - відповідь на відзив.

При цьому, вказаною ухвалою суду, зокрема, відповідачу було запропоновано у строк до п'ятнадцяти днів з дня її вручення подати відзив на позовну заяву, надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази чого надати суду.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, 23.02.2018р. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.02.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5.

02.03.2018р. до суду повернулось поштове повідомлення про вручення 27.02.2018р. поштового відправлення відповідачеві (ухвали суду від 23.02.2018р.).

Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення є днем вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву не подав до суду, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.04.2017 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки №ПЗ/НХ-17789/НЮ (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язувався у 2017 році поставити і передати у власність Покупця продукцію відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язувався прийняти товар і оплатити на умовах даного Договору.

Найменування товару, виробника, кількість та асортимент товару, ціну та суму договору сторони погодили у п. п. 1.2. - 1.4., 3.1. - 3.4. Договору та у Специфікації № 1 (Додаток № 1) до Договору.

На виконання умов укладеного між сторонами договору, позивач на підставі видаткових накладних №РН-0000005 від 31.05.2017 року на суму 597 888,00 грн. та №РН-0000006 від 07.06.2017 р. на суму 612 420,00 грн. поставив, а відповідач прийняв товар за Договором на загальну суму 1 210 308,00 грн.

Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленого за Договором товару належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати поставленого за Договором товару в розмірі 1 210 308,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення з відповідача суми боргу за поставлений товар, а також штрафних та фінансових санкцій.

Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 12.12.2017р. (повне рішення складено та підписано 13.12.2017р.) у справі №914/2008/17, яке набрало законної сили з 26.12.2017р. вимоги позивача задоволено частково та стягнуто солідарно з відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація КРТ на користь позивача суму боргу в розмірі 1 210 308,00 грн., а також стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 27 132,09 грн. та 3% річних в розмірі 6 511,59 грн. за періоди прострочення з 14.07.2017р. по 20.09.2017р. за видатковою накладною №РН-0000005 від 31.05.2017 року на суму 597 888,00 грн. та з 21.07.2017р. по 20.09.2017р. за видатковою накладною №РН-0000006 від 07.06.2017 р. на суму 612 420,00 грн.

Як зазначає позивач та вказане підтверджується матеріали справи, відповідачем погашено суму заборгованості за поставлений позивачем товар лише 30.01.2018р. (копія виписки по особовим рахункам позивача (ф. 281) від 30.01.2018р. міститься в матеріалах справи).

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача на підставі п. 7.2. Договору пені в розмірі 45 991,70 грн. за період з 21.09.2017р. по 02.01.2018р. та стягнення 37 905,73 грн. інфляційних втрат та 13 131,01 грн. 3 % річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за загальний період з 21.09.2017р. по 30.01.2018р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Виходячи з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача штрафних та фінансових санкцій за загальний період з 21.09.2017р. по 30.01.2018р. за несвоєчасне виконання свого грошового зобов'язання зі сплати вартості поставленого позивачем товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання зазначені у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Львівської області від 12.12.2017р. (повне рішення складено та підписано 13.12.2017р.) у справі №914/2008/17, яке набрало законної сили з 26.12.2017р. вимоги позивача задоволено частково та стягнуто солідарно з відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю Корпорація КРТ на користь позивача суму боргу в розмірі 1 210 308,00 грн., а також стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 27 132,09 грн. та 3% річних в розмірі 6 511,59 грн. за періоди прострочення з 14.07.2017р. по 20.09.2017р. за видатковою накладною №РН-0000005 від 31.05.2017 року на суму 597 888,00 грн. та з 21.07.2017р. по 20.09.2017р. за видатковою накладною №РН-0000006 від 07.06.2017 р. на суму 612 420,00 грн.

Вказаним судовим рішенням у справі №914/2008/17, яке набрало законної сили з 26.12.2017р., встановлено факти поставки товару за укладеним між сторонами договором, наявності заборгованості відповідача зі сплати, заборгованості за поставлений позивачем товар в сумі 1 210 308,00 грн.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Таким чином, судове рішення у справі №914/2008/17, яке набрало законної сили з 26.12.2017р. має преюдиціальне значення при розгляді даної справи, а встановлені ним факти поставки товару за укладеним між сторонами договором, наявності заборгованості зі сплати відповідачем суми заборгованості за поставлений позивачем товар в сумі 1 210 308,00 грн. перед позивачем не потребує доказуванню при розгляді даної справи.

Судом також встановлено, а відповідачем не заперечується, що оплата вартості поставленого позивачем товару здійснена відповідачем лише 30.01.2018р. (дата надходження коштів на рахунок позивача).

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового акту про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень договору та норм цивільного законодавства, якими врегульовано стягнення штрафних та фінансових санкцій.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення ,включаючи день оплати.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок пені за заявлений позивачем період та встановлено, що він відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору та є арифметично вірним, у зв'язку з чим, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 45 991,70 грн. пені підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 року у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011 (2/43-654) зазначено, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних втрат та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Вказана правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 3-57гс10, від 14.11.2011 року у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 року у справі № 3-142гс11 та від 01.10.2014 року у справі № 3-113цс14.

Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахована позивачем сума інфляційних втрат не перевищує розрахованої судом суми таких нарахувань, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 37 905,73 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі, натомість розрахунок 3 % річних судом визнано таким, що частково не відповідає нормам цивільного законодавства та умовам Договору, оскільки в період нарахування відсотків річних позивачем помилково включено дату оплати відповідачем заборгованості (дату надходження коштів на рахунок), у зв'язку з чим обґрунтованою та такою що підлягає до стягнення з відповідача є сума 3 % річних за період з 21.09.2017р. по 29.01.2018р. в розмірі 13 031,54 грн.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення нарахованих штрафних та фінансових санкцій за прострочення оплати вартості поставленого позивачем товару, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин щодо покладення на відповідача відповідальності у вигляді фінансових санкцій (3 % річних) понад суму, визнану судом обґрунтованою.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/1842/18 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 45 991,70 грн. пені, 37 905,73 грн. інфляційних втрат та 13 031,54 грн. 3 % річних.

Судовій збір в розмірі 1 760,19 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) на користь Приватного підприємства "Єврооснова-СМ" (ідентифікаційний код 39764221, адреса: 79053, м. Львів, вул. Володимира Великого, буд. 63, кв. 301) 45 991,70 грн. (сорок п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто одну гривню 70 коп.) пені, 37 905,73 грн. (тридцять сім тисяч дев'ятсот п'ять гривень 73 коп.) інфляційних втрат, 13 031,54 грн. (тринадцять тисяч тридцять одну гривню 54 коп.) 3 % річних та 1 760,19 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят гривень 19 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13.04.2018р.

Суддя С.М. Морозов