Постанова

від 05.04.2018 по справі 910/615/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2018 р. Справа№ 910/615/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Фрейдун О.М. довіреність № 01-11/135-9 від 02.10.2017 року;

від відповідача 1: не прибув;

від відповідача 2: не прибув;

від відповідача 3: Кобець Р.Ю. довіреність № б/н від 05.03.2018 року,

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року (повне рішення складено та підписане 11.12.2017 року)

у справі № 910/615/17 (суддя: Демидов В.О.)

за позовом Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ"

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери"

про визнання договорів недійсними

Встановив

Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" (далі - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ" (далі - відповідач 2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" (далі - відповідач 3) про визнання договорів недійсними.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договори відступлення права вимоги, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" і Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ" (договір відступлення права вимоги від 31.10.2116 року) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" (договір відступлення права вимоги №31/10-01 від 31.10.2016 року), укладені відповідачами за порушенням вимог закону. Так, передача права вимоги, належної відповідачу-1 та відповідачу-2, а згодом відповідачу-3 можлива лише за умови отримання письмової згоди від боржника (позивача), а тому укладення спірних договорів прямо порушує його права і законні інтереси, а оспорювані договори суперечать вимогам чинного законодавства України, що є підставою для визнання їх недійсними у відповідності до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов своїм рішенням від 03.04.2017 року. Судом визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 31.10.2016 року, що було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ", а також визнано недійсним договір відступлення права вимоги №31/10-01 від 31.10.2016 року, що було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери".

Київський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 року залишив без змін своєю постановою від 14.06.2017 року у справі № 910/615/17.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою.

Вищий господарський суд України касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" задовольнив частково, рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 року, прийняті у справі №910/615/17 скасував, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва своєю постановою від 17.10.2017 року. Вищий господарський суд України направляючи справу на новий розгляд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки, зокрема, тому, що договір -1 за своєю правовою природою є договором факторингу та в чому полягає порушення (або оспорювання) прав і охоронюваних законом інтересів у спірних правовідносинах позивача.

Господарський суд міста Києва у задоволенні позову Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" відмовив повністю своїм рішенням від 07.12.2017 року (повний текст підписано 11.12.2017 року).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема судом першої інстанції до спірних правовідносин не застосовано правову позицію Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі №3-43гс15, відповідно до якої, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачена договором, є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України недійсним, оскільки він суперечить положенням ст. 615 Цивільного кодексу України.

Також, скаржник зазначив, що укладання договорів відступлення права вимоги було здійснено відповідачами всупереч основних договорів поставок - без отримання письмової згоди на такі дії від позивача, тобто договори відступлення права вимоги суперечать вимогам статей 512-519 Цивільного кодексу України, що є підставою для їх недійсності за статтями 203,215 Цивільного кодексу України.

Крім того, скаржник вказав, що відступлення права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачено, що свідчить про незаконність договору, та є підставою недійсності.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2018 року копії справи № 910/615/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2018 року призначено розгляд апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року у справі № 910/615/17 на 05.04.2018 року.

У судовому засіданні 05.04.2018 року апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

У судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду представник відповідача 3 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду першої інстанції залишити без змін а скаргу без задоволення.

Представники відповідачів 1, 2 у судове засідання 05.04.2018 року не з'явилися. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, надсиланням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2018 року на відповідні адреси.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідачів 1, 2 які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року підлягає скасуванню, а апеляційна Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

16.10.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані", що виступило у якості постачальника та Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", що виступило у якості покупця було укладено договір поставки № 16/10-08/02, за умовами якого постачальник зобов'язується виготовити та передати, а покупець прийняти та своєчасно оплатити фарбу для розмітки доріг, фарбу емаль ПФ-115, склокульки та розчинник надалі по тексту "товар", на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

29.04.2009 року між Відкритим акціонерним товариством "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", що виступило у якості замовника, Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані", що виступило у якості постачальника та Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор", що виступило у якості отримувача-платника було укладено договір поставки № 4Т-П, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити, а отримувач-платник прийняти та оплатити відповідно до проведеної замовником процедури закупівлі згідно Положення "Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти" в порядку та на умовах, визначених цим договором, фарбу для розмічання доріг та склокульки (в подальшому "товар"). Марка і кількість товару вказується у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.1. договору).

31.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані", що виступило у якості первісного кредитора та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ", що виступило у якості нового кредитора було укладено договір відступлення права вимоги (далі - договір-1), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне право грошової вимоги за наступними договорами, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України":

1.1.1. Договором поставки № 4Т-П від 29.04.2009 року, укладеним між Tовариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України";

1.1.2. Договором поставки № 16/10-08/02 від 16.10.2008 року, укладеним між Tовариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України";

Згідно п. 2.3. вищезазначеного договору з моменту переходу до нового кредитора всіх прав кредитора у відношенні до боржника, новий кредитор має право розпоряджатись цими правами на власний розсуд, в тому числі і відступати право вимоги за договорами поставки без будь-яких обмежень.

31.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ", що виступило у якості первісного кредитора, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери", що виступило у якості нового кредитора, було укладено договір відступлення права вимоги № 31/10-01 (далі договір-2), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне право грошової вимоги за наступними договорами, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України":

1.1.1. Договором поставки № 4Т-П від 29.04.2009 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальнісю "Кліносол Трейдінг Компані" та Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України";

1.1.2. Договором поставки № 16/10-08/02 від 16.10.2008 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Дочірнім підприємством "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні унормовані ст. 512 Цивільного кодексу України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у ч. 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).

Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі ст. 1077 Цивільного кодексу України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги).

Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що спірний договір-1 від 31.10.2016 року є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також спірний договір-1 від 31.10.2016 року не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2017 року №910/503817 та постанові Верховного Суду №910/7038/17 від 31.01.2018 року.

Відповідно до п. 10.4 договору поставки від 16.10.2008 року № 16/10-08/02 жодна із сторін договору не має права передавати свої права за договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Згідно з п. 12.3 договору поставки від 29.04.2009 року № 4Т-П відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до інших (третіх) осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього із всіма сторонами договору.

Тобто, передача права вимоги, належної відповідачеві-1 та відповідачу-2, а згодом відповідачу-3 можлива лише за умови отримання письмової згоди від боржника (позивача).

Доказів надання позивачем такої згоди відповідачами суду не надано.

Таким чином, оскільки п. 12.3 договору поставки № №Т-П від 29.04.2009 року та п. 10.4 договору поставки №16/10-08/02 від 16.10.2008 року встановлено заборону на вчинення вказаної вище дії без попередньої письмової згоди на те позивача - Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та за відсутності такої згоди, відповідачі не мали прав на укладання договорів відступлення права вимоги від 31.10.2016 року до ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" за вказаними договорами.

Тобто, сторони вказаних договорів узгодили взаємно кореспондуючі права на погодження відступлення права вимоги або на непогодження такого відступлення.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вчинені дії відповідачів з укладення спірних договорів відступлення права вимоги від 31.10.2016 року без письмової згоди ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" порушили суб'єктивні права та законні інтереси позивача, і, відповідно, у нього були правові підстави для звернення до суду із вимогою про визнання недійсним такого договору.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року №910/7038/17.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає як наладжене посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі №3-43гс15, відповідно до якої, відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачена договором, є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України недійсним, оскільки він суперечить положенням ст. 615 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням того, що договори відступлення права вимоги від 31.10.2016 року вчинені відповідачами без попередньої письмової згоди на те позивача - ДП "Київське обласне дорожнє управління" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" та відсутності такої згоди, порушує права і законні інтереси позивача та суперечить вимогам чинного законодавства України, наявністю підстав для визнання їх недійсним у відповідності до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Щодо застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України викладену в постанові від 03.06.2015 року у справі №922/2668/14, колегія суддів відзначає наступне.

Так, вищевказана постанова стосується договору застави майнових прав з усіма додатковими угодами до нього, у тому числі з тими, що можуть бути укладені в майбутньому.

Тобто, в даному випадку інші фактичні обставини справи, і до даних правовідносин не можна застосовувати правову позицію Верховного суду України викладену в постанові від 03.06.2015 року №922/2668814.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року підлягає скасуванню, з підстав неповного з'ясування обставин справи, в порядку п. 2 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, а апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - задоволенню.

Відповідно п. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2017 року у справі №910/615/17 скасувати та прийняти нове рішення -

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 31.10.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ".

Визнати недійсним договір відступлення права вимоги №31/10-01 від 31.10.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" (01042, м. Київ, вул. І. Кудрі, буд. 18, кв. 10, код ЄДРПОУ 34048050) 800,00 грн (вісімсот гривен 00 копійок), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ" (01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, буд. 3, оф. 704, код ЄДРПОУ 37063836) 1600,00 (одна тисяча шістсот гривен 00 копійок), Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 7-А, код ЄДРПОУ 37818924 ) 800,00 (вісімсот гривен 00 копійок) на користь Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (36024, м. Полтава, вул. Куйбишев, буд. 22-а, код ЄДРПОУ 34048050) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" (01042, м. Київ, вул. І. Кудрі, буд. 18, кв. 10, код ЄДРПОУ 34048050) 1200,00 грн (одна тисяча двісті гривен 00 копійок), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ" (01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, буд. 3, оф. 704, код ЄДРПОУ 37063836) 2400,00 (дві тисячі чотириста гривен 00 копійок), Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 7-А, код ЄДРПОУ 37818924 ) 1200,00 (одна тисяча двісті гривен 00 копійок) на користь Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (36024, м. Полтава, вул.. Куйбишев, буд. 22-а, код ЄДРПОУ 34048050) судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/615/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун

Дата складення повного тексту 11.04.2018 року.