Рішення

від 02.04.2018 по справі 467/823/17

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 467/823/17

2/467/22/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретарів судового засідання - Похитун М.В., Андросової А.В.

позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1

представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_2

представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3

третьої особи на стороні відповідача за первісним позовом, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- державного нотаріуса Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на земельні ділянки у порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_7 та Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, в обґрунтування якого посилалась на те, що 13 лютого 2009 року в с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області помер її брат ОСОБА_8 Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,66 га, розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та яка належала померлому братові на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004241, виданого 14 березня 2002 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1.

В позовній заяві вказує, що заповіт щодо свого майна її брат ОСОБА_8 не залишав, а тому до першої черги його спадкоємців за законом входили його мати ОСОБА_9 та діти - ОСОБА_5 і ОСОБА_7

Оскільки діти ОСОБА_8 - ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не проживали з ним постійно на час відкриття спадщини, заяв до нотаріальної контори про її прийняття не подавали, то із спадкоємців ОСОБА_8 лише його мати ОСОБА_9 вважається такою, що прийняла спадщину після смерті свого сина, оскільки на день його смерті була зареєстрована і проживала разом з ним у будинку № 8 по вул. Верхня в с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області.

Проте, за свого життя ОСОБА_9 своїх спадкових прав щодо майна померлого сина не оформила, а 07 вересня 2014 року в смт. Фрунзівка Фрунзівського району Одеської області померла.

Таким чином, після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина, до складу якої входить як успадкована нею після смерті чина земельна ділянка, так і її особиста земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,99 га, розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка належала їй на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004240, виданого 06 червня 2002 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 18.

Оскільки заповіт на випадок своєї смерті ОСОБА_9 не залишила, то вона, являючись її дочкою, є спадкоємицею першої черги за законом. Окрім того, за правом представлення до першої черги спадкоємців ОСОБА_9 за законом входять її онуки - ОСОБА_5 та ОСОБА_7, оскільки її спадщина могла б належати їхньому батькові ОСОБА_8 за законом, якби останній був живим на час відкриття спадщини після смерті своєї матері.

Позивач ОСОБА_1 вказує, що є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_9, так як на день її смерті була зареєстрована і проживала разом з нею. В той час як онуки ОСОБА_9 на час її смерті з нею не проживали, заяв про прийняття спадщини після її смерті не подавали, а тому права на спадщину за правом представлення не набули.

Таким чином, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 успадкувала земельні ділянки, які належали її брату ОСОБА_8 та матері ОСОБА_9 і стали належати їй з часу відкриття спадщини.

Проте, державним нотаріусом Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_10 20 грудня 2016 року та 21 лютого 2017 року їй було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю оригіналів Державних актів на право приватної власності на землю, виданих на ім'я спадкодавців ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Оскільки позивач має у своєму розпорядженні тільки засвідчені копії другого примірника Державних актів, а отримати їх дублікати не може в силу Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови КМУ від 23 серпня 2016 року № 553), то в інший спосіб, аніж судовий, не може оформити свої спадкові права.

Крім того, позивач за первісним позовом вказує, що 20 липня 2017 року відповідач ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області, відповідно до якого успадкував належну ОСОБА_8 земельну ділянку.

Проте, вона вважає це свідоцтво недійсним, оскільки ОСОБА_5 отримав його на підставі рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року, проте права на спадщину не мав.

Просить суд визнати повністю недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 20 липня 2017 року у спадковій справі № 103/17 за реєстром № 1021 Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області, за яким ОСОБА_5 є спадкоємцем за законом майна ОСОБА_8, померлого 13 лютого 2009 року, яке складається із земельної ділянки площею 6,6563 га з кадастровим номером 4820381000:11:000:0310, розташованої на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, що належить спадкодавцю на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-МК № 004241, виданого 14 березня 2003 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1, згідно з яким площа спадкової земельної ділянки становила 6,66 га; визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9, померлої 07 вересня 2014 року в смт.Фрунзівка Фрунзівського району Одеської області, право приватної власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, а саме: площею 6,6563 га з кадастровим номером 4820381000:11:000:0310, яка належала ОСОБА_8, померлому 13 лютого 2009 року, на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004241, виданого 14 березня 2002 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області на підставі рішення 27 сесії 23 скликання Іванівської сільської ради від 03.12.2001 року та зареєстрованого Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1, а також площею 5,99 га, яка належала ОСОБА_9, померлій 07 вересня 2014 року, на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004240, виданого 06 червня 2002 року Іванівською сільською радою Арбузинського району на підставі рішення 27 сесії 23 скликання Іванівської сільської ради від 03.12.2001 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 18.

В свою чергу відповідач за первісним позовом через свого представника подав зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_7 та Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, мотивуючи його тим, що 13 лютого 2009 року помер батько позивача ОСОБА_8, а 07 вересня 2014 року в смт. Фрунзівка Одеської області померла його баба ОСОБА_9 - мати його батька.

Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 5,99 га і знаходиться на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та яка належала їй на підставі Державного акта на право власності на земельні ділянку серії ІІІ-МК № 004240.

Так як за життя його баба ОСОБА_9 заповіту щодо свого майна не склала, то позивач є її спадкоємцем першої черги за законом, однак реалізувати свої спадкові права не може, так як був позбавлених можливості подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством строк.

В позовній заяві вказує, що підтримував родинні відносини із своєю бабою ОСОБА_9 до 2007 року, коли вона проживала разом з його батьком в с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області. З 2007 року ОСОБА_9 переїхала на постійне місце проживання до Одеської області, а 13 лютого 2009 року його батько помер. Сам позивач у 2010 році переїхав до м. Южноукраїнська. Та з цього часу його зв'язок з ОСОБА_9 повністю перервався.

Зазначає, що вчасно не подав заяву про прийняття спадщини після смерті своєї баби ОСОБА_9 внаслідок умисного неповідомлення позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 про її смерть, яка бажала усунути позивача за зустрічним позовом від спадкування і стати єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_9

Окрім цього, аби усунути позивача за зустрічним позовом від спадкування після смерті його баби ОСОБА_9, ОСОБА_1 умисно не подала заяву до нотаріальної контори, аби нотаріус не закликала його для прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Просить суд визначити позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_5 додатковий строк в два місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9, померлої 07 вересня 2014 року.

У порядку п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 265 ЦПК України, суд констатує, що учасниками справи були подані наступні клопотання, а судом, в свою чергу вчинено такі процесуальні дії.

За клопотанням позивача за первісним позовом про витребування доказів, ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 вересня 2017 року від Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області було витребувано спадкову справу, яка відкрилась після смерті ОСОБА_8, а також витребувано від Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області спадкову справу, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9, та витребувано інформацію про нормативну грошову оцінку земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які належали ОСОБА_8 та ОСОБА_9, від Арбузинського районного відділу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

За клопотанням позивача за первісним позовом про залучення співвідповідачів ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2017 року до участі у справі було залучено співвідповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6

20 жовтня 2017 року позивач звернулась до суду з клопотанням про доповнення позовних вимог, а саме: доповнила раніше висунуті вимоги позовною вимогою про визнання повністю недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане Арбузинською державною нотаріальною конторою Миколаївської області у спадковій справі № 103/7 за № 1021, згідно якого ОСОБА_5 є спадкоємцем за законом майна ОСОБА_8, який помер 13 лютого 2009 року.

Цим же клопотанням просила суд зупинити провадження у справі до розгляду Апеляційним судом Миколаївської області її апеляційної скарги на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року у справі за заявою ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Проте, після визначення позивача та її представника з послідовністю вирішення заявлених ними клопотань, судом було задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про що постановлено відповідну ухвалу від 20 жовтня 2017 року.

Водночас, клопотання позивача про зупинення провадження у справі було залишено відкритим у зв'язку із залученням до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки одночасне їх залучення та зупинення провадження у справі призведе до порушення їхніх прав, як учасників судового розгляду.

У судовому засіданні 08 листопада 2017 року позивач подала позовну заяву в новій редакції та заяву про зупинення провадження у справі до розгляду апеляційний судом Миколаївської області її апеляційної скарги на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року у справі за заявою ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

В судовому засіданні суд приєднав до матеріалів провадження вказане клопотання, проте залишив відкритим клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з необхідністю виконання вимог цивільного процесуального закону щодо повідомлення відповідачів про зміну позовних вимог та забезпечення їхніх прав, як учасників судового процесу.

12 грудня 2017 року представник позивача направив на адресу суду заяву про приєднання документа - ухвали Апеляційного суду Миколаївської області від 22 листопада 2017 року та письмові пояснення щодо оформлення спадщини у нотаріальній конторі, які приєднані до матеріалів провадження.

20 грудня 2017 року відповідач ОСОБА_5 через свого представника подав зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_7, Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2017 року його зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування. Вимоги за зустрічним позовом об'єднані в одне провадження з вимогами за первісним позовом.

09 січня 2018 року на адресу суду надійшов відзив, поданий представником позивача за первісним позовом, на зустрічний позов, до якого додано підтвердження про направлення його копії позивачу та який долучено до матеріалів провадження.

22 січня 2018 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, подана представником позивача за зустрічним позовом, разом із підтвердженням про направлення її копії відповідачам за зустрічним позовом.

Окрім цього, представником позивача за зустрічним позовом 22 січня 2018 року подано заяву про зміну (уточнення) підстав позову.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 січня 2018 року було задоволено клопотання представника позивача за зустрічним позовом та залучено до участі у справі державного нотаріуса Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_4 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за первісним позовом - ОСОБА_5

Окрім того, судом було задоволено клопотання представника позивача за зустрічним позовом та ухвалою від 23 січня 2018 року витребувано від завідувача Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_4 оригінал спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_8 та інформаційну довідку із спадкового реєстру про те, чи заводилась спадкова справа після смерті ОСОБА_9, яка померла 07 вересня 2014 року.

08 лютого 2018 року на адресу суду представником відповідача за зустрічним позовом направлено заперечення на відзив на зустрічну позовну заяву та заяву про зміну (уточнення) підстав позову разом із доказами направлення копії заперечень на адресу позивача, які долучено до матеріалів провадження.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року постановлено провести підготовче провадження, в рамках якого призначено підготовче судове засідання на 12 березня 2018 року, цією ж ухвалою відмовлено позивачу за первісним позовом у її клопотанні про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2018 року підготовче провадження було закрите, а справу призначено до судового розгляду по суті на 02 квітня 2018 року.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом первісний позов підтримав повністю з підстав, що викладені у ньому, просив його задовольнити, зустрічний позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити та додатково пояснив суду, що судове рішення, на підставі якого ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого батька, скасоване Апеляційним судом Миколаївської області, а тому він не набув права на спадщину.

Позовні вимоги про визнання права власності на земельні ділянки також підтримав повністю та пояснив, що у позивача відсутні оригінали державних актів на землю, отримати дублікати неможливо, так само як і витяг, оскільки державні акти були видані у 2001 року, а тому в інформаційних системах відсутня інформація про ці земельні ділянки.

Пояснив, що мати позивача ОСОБА_9 прийняла спадщину після смерті свого сина ОСОБА_8, так як проживала з ним на момент його смерті, в свою чергу, позивач прийняла спадщину після смерті своєї матері, оскільки остання була зареєстрована та проживала разом з позивачем на час своєї смерті.

Спадкова справа після смерті матері позивача за первісним позовом не відкривалась, проте позивач зверталась із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину, але державним нотаріусом Захарівської державної нотаріальної контори Одеської області було відмовлено у їх видачі шляхом винесення відповідних постанов.

Щодо задоволення зустрічного позову заперечив та пояснив суду, що поважні причини пропуску позивачем за зустрічним позовом строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 відсутні. Він не цікавився її життям, не піклувався про неї та не утримував її. Місце його проживання позивачці за первісним позовом було невідоме, вони не спілкувались, будь-яких стосунків не підтримували, а тому й не мала змоги повідомити йому про смерть його бабусі. Заяву про прийняття спадщини вона не подавала з тих причин, що проживала разом з ОСОБА_9 на момент її смерті, а тому вважається такою, що прийняла спадщину.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним ОСОБА_1 заявила клопотання про виступ із вступним словом лише її представника, що відповідає вимогам ч.3 ст. 227 ЦПК України.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним ОСОБА_5 первісний позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити, зустрічний позов підтримав повністю, просив його задовольнити та пояснив суду, що первісний позов є безпідставним, спадкова справа після смерті ОСОБА_9 не відкривалась, а тому позивач не довела порушення свого права. Крім того, позивачем не доведено факт спільного проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Пояснив суду, що свідоцтво про право на спадщину за законом видане ОСОБА_5 правомірно, оскільки останній проживав разом з батьком на час його смерті.

Щодо зустрічного позову, представник пояснив, що у позивача за зустрічним позовом не було жодної інформації про смерть ОСОБА_9, а тому позивач за зустрічним позовом пропустив встановлений ст. 1270 ЦК України строк подачі заяви про прийняття її спадщини. До 2007 року позивач підтримував стосунки з бабусею, проте з цього часу позивач за первісним позовом забрала її на постійне проживання до Одеської області та була проти їх спілкування. Їй було відомо, що позивач за зустрічним позовом є спадкоємцем першої черги за правом представлення, а тому вона умисно не повідомляла його про смерть ОСОБА_9 З цих же причин вона не подала заяву і про прийняття спадщини, аби позбавити нотаріуса встановити коло спадкоємців, до складу яких входить і позивач за зустрічним позовом, про що й свідчить подання первісного позову.

Третя особа на стороні відповідача за первісним позовом, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_4 в судовому засіданні просив в задоволенні первісного позову відмовити та пояснив суду, що прийняття спадщини ОСОБА_5 було повністю законним. Останній звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_8, вказавши про наявність спадкового майна у виді земельної ділянки площею 6,66 га, розташованої в межах території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та надавши оригінал правовстановлюючого документу, а саме: Державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004241, який було долучено до спадкової справи. Оскільки на момент подачі ОСОБА_5 заяви про прийняття спадщини не було документів, які б підтверджували факт його проживання разом з батьком на момент смерті останнього, то йому було роз'яснено право на звернення до суду з метою встановлення такого факту. В подальшому ОСОБА_5 надав копію рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року та копію ухвали цього ж суду про виправлення описки, згідно яких було встановлено факт постійного його проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_8 на час відкриття спадщини.

Окрім того, ОСОБА_5 надав довідку з Арбузинського районного сектору УДМС в Миколаївській області від 08 червня 2017 року, якою підтверджено реєстрацію його місця проживання в с. Іванівка з 22.12.2000 року по 01.06.2010 року, а в талоні зняття з реєстрації місця проживання в графі реєстрація попереднього місця проживання було вказано: Арбузинський район с. Іванівка, вул. Верхня,8.

Окрім того, у спадковій справі наявна довідка Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області про те, що ОСОБА_8 на день смерті був зареєстрований та проживав в ІНФОРМАЦІЯ_2, а разом з ним проживав син ОСОБА_5

Тому сумнівів у тому, що ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті свого батька, так як проживав з ним на момент смерті не виникало, на підставі чого йому й було видане свідоцтво про право на спадщину.

В свою чергу суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створивши учасникам судового процесу всі умови для реалізації ними їхніх прав, виконавши всі необхідні процесуальні дії для повного і об'єктивного розгляду справи, заслухавши учасників судового провадження, дослідивши надані ними докази та оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, керуючись принципом верховенства права, встановив наступні обставини справи, відповідні їм правовідносини і зробив такі висновки.

Суд встановив, що 13 лютого 2009 року помер ОСОБА_8, повторне свідоцтво про смерть серії І-ЖД № 468617, видане Фрунзівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області 29.11.2016 року.

ОСОБА_8 доводився рідним братом позивачу за первісним позовом ОСОБА_1, що підтверджується повторним свідоцтвом про народження ОСОБА_11, серії 1-ФП № 075014, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Арбузинського районного управління юстиції 26 лютого 2008 року, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, виданого 29 листопада 2016 року Фрунзівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області, згідно яких батьками ОСОБА_8 та ОСОБА_11 були ОСОБА_12 та ОСОБА_9, а також свідоцтвом про шлюб серії І-ЖД № 213136, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області 25 вересня 2014 року, згідно якого ОСОБА_11 уклала шлюб з ОСОБА_13, змінивши прізвище після державної реєстрації шлюбу на Думитрашко .

Відповідно до Державного акта на право власності на землю ІІІ-МК № 004241, виданого на підставі рішення 27 сесії 23 скликання Іванівської сільської ради народних депутатів від 03 грудня 2001 року, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1, ОСОБА_8 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 6,66 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Іванівської сільської ради.

А тому в силу положень ст. 1218 ЦК України вказана земельна ділянка входила до складу спадщини, яка відкрилась після його смерті.

Із дослідженої в судовому засіданні спадкової справи № 103/2017 щодо майна померлого ОСОБА_8 вбачається, що із заявою про прийняття спадщини, до складу якої входила належна йому на праві власності земельні ділянка, звернувся його син ОСОБА_5 (свідоцтво про народження № 369049, видане 17 вересня 1984 року відділом запису актів громадянського стану Арбузинського району Миколаївської області), подавши оригінал Державного акта на право власності на землю ІІІ-МК № 004241, виданого на підставі рішення 27 сесії 23 скликання Іванівської сільської ради народних депутатів від 03 грудня 2001 року, зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1 (наявний в матеріалах спадкової справи).

20 липня 2017 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1027, відповідно до якого спадкоємцем земельної ділянки, належної ОСОБА_8, є його син ОСОБА_5

Вказане свідоцтво позивач за первісним позовом ОСОБА_1 просить визнати недійсним з тих підстав, що спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняла лише його мати - ОСОБА_9, як спадкоємиця першої черги за законом, оскільки на день його смерті була зареєстрована та постійно проживала з ним у будинку № 8 по вул. Верхній в с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області, проте своїх спадкових прав не оформила. Водночас діти ОСОБА_8 - ОСОБА_5 та ОСОБА_7, хоч і є його спадкоємцями першої черги, проте на день його смерті з ним не проживали, заяв про прийняття спадщини у встановлений законом термін не подавали, а тому й прав на неї не набули.

Окрім того, позивач за первісним позовом та її представник посилались на те, що рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року, яким встановлено факт постійного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_8 на момент його смерті скасоване Апеляційним судом Миколаївської області.

Проте суд не може погодитись з такими доводами позивача за первісним позовом та її представника, виходячи з такого.

Як встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_8 заповіту на випадок своєї смерті не склав.

У такому разі спадкування здійснюється за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Як підтверджено матеріалами справи, спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 були його мати ОСОБА_9, син ОСОБА_5 та донька ОСОБА_7

Норма статті 1269 ЦК України (у редакції, що діяла на момент смерті ОСОБА_8І.) зобов'язувала спадкоємців, які бажають прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживали постійно із спадкодавцем, подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу її відкриття (ч.1 ст. 1270 ЦК України).

Водночас згідно ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як видно із матеріалів спадкової справи № 103/2017 року щодо майна померлого ОСОБА_8, а також вбачається із пояснень третьої особи - державного нотаріуса Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області свідоцтво про право на спадщину за законом було видане ОСОБА_5 з тих підстав, що останній прийняв спадщину, так як надав документи, що підтверджували його проживання з батьком ОСОБА_8 на момент відкриття спадщини.

Зокрема, факт постійного проживання ОСОБА_5 з його батьком ОСОБА_8 на час відкриття спадщини було встановлено рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2017 року та ухвалою цього ж суду від 07 червня 2017 року.

Однак, ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 листопада 2017 року рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року та ухвалу цього ж суду від 07 червня 2017 року про усунення описки скасовано, заяву ОСОБА_5 про встановлення факту проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини залишено без розгляду.

Проте, на момент видачі спірного свідоцтва про право на спадщину за законом, вказане рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року та ухвала цього ж суду від 07 червня 2017 року про виправлення описки були чинними.

Відповідно до довідки Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 24 квітня 2017 року № 356 ОСОБА_8, який помер 13 лютого 2009 року на день смерті проживав та був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2. Разом з ним проживав син ОСОБА_5.

Відповідно до п. 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року (у редакції, що діяла на момент видачі свідоцтва про право на спадщину) (далі - Порядок № 296/5) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті проживав разом із спадкодавцем.

Окрім цього, в матеріалах вищевказаної спадкової справи наявна довідка Арбузинського районного сектору УДМС України в Миколаївській області від 08 червня 2017 року № 569, якою підтверджено реєстрація місця проживання ОСОБА_5 в с. Іванівка з 22 грудня 2000 року по 01 червня 2010 року, а в талоні зняття з реєстрації місця проживання, оформленого на ім'я ОСОБА_5 01 червня 2010 року в графі Реєстрація попереднього місця проживання вказано Арбузинський район, с. Іванівка, вул. Верхня, 8 (а.с. 190).

В той же час, з копії паспорта ОСОБА_5 вбачається, що останній зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_3 з 07 червня 2010 року.

Таким чином, на момент видачі ОСОБА_5 спірного свідоцтва про право на спадщину за законом в матеріалах спадкової справи буди наявні чинні на той час рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року та ухвала цього ж суду від 07 червня 2017 року, довідка Арбузинського районного сектору УДМС України в Миколаївській області від 08 червня 2017 року № 596 щодо місця реєстрації ОСОБА_5 та довідка Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 24 квітня 2017 року № 356 щодо місця реєстрації та проживання спадкодавця та щодо проживання ОСОБА_5 разом з ним.

Що стосується посилання представника позивача на неправдивість відомостей, що містяться у цій довідці, а також посилання на те, що ОСОБА_5, згідно погосподарської книги за 2006-2010 роки проживав не з батьком, а з вітчимом ОСОБА_14, матір'ю ОСОБА_15 та сестрою ОСОБА_6 за адресою: с. Іванівка, Арбузинського району Миколаївської області, вул. Радянської Армії (Садова), 1, то суд враховує таке.

Згідно довідки (витягу з погосподарської книги № 1 за 2006-2010 роки) Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 02.01.2018 року № 06 ОСОБА_5 проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 (Садова), 1, з 1993 року та вибув 31 травня 2010 року.

Відповідно до підпункту 2.1. пункту 2 наказу Державного комітету статистики України від 18.04.1995 року Форма N 1 "Погосподарська книга N____ на 2006-2010 роки" ведеться в сільських, селищних та міських радах, на території яких розташовані сільські населені пункти. Її закладення проводиться один раз на п'ять років на основі суцільного обходу дворів в період з 1 до 15 січня. В наступні чотири роки місцеві ради щорічно за станом на 1 січня з 1 до 15 січня проводять суцільну перевірку та уточнення записів у заведених погосподарських книгах. У період з 1 до 5 червня кожного року здійснюються суцільні обходи домогосподарств для збору інформації про посівні площі в них за станом на 1 червня. Усі записи в погосподарських книгах проводяться безпосередньо в домогосподарствах шляхом опитування голови або іншого дорослого члена домогосподарства.

Проте, будь-які дані про проведення суцільної перевірки та уточнення записів у погосподарській книзі, на підставі записів якої видано вказану довідку, у матеріалах справи відсутні, що позбавляє суд можливості пересвідчитись у достовірності відомостей, що в ній містяться за умови, що в матеріалах справи, а також в спадковій справі, оригінал якої оглядався судом, наявна інша довідка за підписом Іванівського сільського голови з відомостями, що суперечать даним погосподарської книги № 1 за 2006-2010 роки.

Заяви про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_5 не подавав.

За таких обставин, ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті свого батька в силу положень ч.3 ст.1268 ЦК України та виконав свій обов'язок, встановлений ч.1 ст. 1297 ЦК України щодо звернення до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

За правилами ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках встановлених законом.

Як встановлено судом, син померлого 13 лютого 2009 року ОСОБА_8 - ОСОБА_5, являючись спадкоємцем першої черги за законом, при зверненні із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, до складу якої входило нерухоме майно, надав документи, які підтверджували його постійне проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому підстави вважати, що він не мав права на спадкування, відсутні.

Разом з тим, за роз'ясненнями, що містяться в абз. 3 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 року № 7 відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Проте, порушень вимог п.п. 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року (у редакції, що діяла на момент видачі свідоцтва про право на спадщину) суд не встановив, будь-яких інших порушень цього Порядку № 296/5 позивач за первісним позовом та її представник в ході судового розгляду не обґрунтовували, доказів цьому у порядку ст. 81 ЦПК України не подавали.

При цьому суд відхиляє доводи представника позивача про те, що судове рішення, на підставі якого ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом скасоване, а тому він не має право на спадкування, так як на час видачі спірного свідоцтва рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 року та ухвала цього ж суду про виправлення описки були чинними, та навіть за відсутності цього рішення, факт постійного проживання ОСОБА_5 із спадкодавцем на момент відкриття спадщини було підтверджено іншими належними доказами, передбаченими п.п. 3.21 та 3.22 Порядку № 296/5.

Окрім цього, суд також не погоджується з твердженням представника позивача про те, що станом на 08 червня 2017 року органи ДМС України не мали права видавати довідки про зареєстроване місце проживання особи, оскільки дана довідка видана за період з 2000 по 2010 роки, тобто до набрання чинності законодавством, яким повноваження щодо реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання передано до виконавчих органів сільських та селищних рад.

З оглянутої в судовому засіданні спадкової справи, яка відкрилась після смерті ОСОБА_8, слідує, що інші його спадкоємці, а саме: мати ОСОБА_9 та донька ОСОБА_6 із заявами про прийняття спадщини або ж про видачу свідоцтва про право на спадщину не звертались.

Таким чином, суд не встановив підстав, регламентованих ст. 1301 ЦК України, а також інших випадків, встановлених законом, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, для визнання свідоцтва про право на спадщину, виданого 20 липня 2017 року державний нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_5 недійсним, а тому у задоволенні цієї вимоги позивача за первісним позовом належить відмовити.

Що стосується доводів позивача та її представника за первісним позовом про те, що її мати ОСОБА_9 прийняла спадщину після смерті свого сина ОСОБА_8 та визнання у зв'язку з цим за позивачем за первісним позовом права власності на належну ОСОБА_8 земельну ділянку, то суд виходив із такого.

Як було встановлено в ході судового розгляду позивач за первісним позовом ОСОБА_1 є рідною сестрою померлого 13 лютого 2009 року ОСОБА_8

При цьому їхньою матір'ю являється ОСОБА_9, яка померла 07 вересня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖД № 386493, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області 08 вересня 2014 року.

Як стверджував позивач за первісним позовом у своїй позовній заяві та її представник у судовому засіданні, ОСОБА_9 та її син ОСОБА_8 на час смерті останнього проживали разом ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому ОСОБА_9 в силу ч.3 ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті свого сина.

Свої доводи підтверджують довідкою (витягом з погосподарських книг за 2001- 2011 роки), виданою Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року за № 617.

В обґрунтування вимоги про визнання за позивачкою за первісним позовом права власності на належну за життя ОСОБА_8 земельну ділянку, представник позивача посилався на те, що ОСОБА_9, прийняла спадщину після ОСОБА_8, до складу якої входила належна йому на праві власності земельна ділянка площею 6,66 га, розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, але своїх спадкових прав на неї не оформила, а 07 вересня 2014 року померла.

Таким чином, належна ОСОБА_8 земельна ділянка входить до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9

Оскільки позивач за первісним позовом є спадкоємицею першої черги за законом, прийняла спадщину після смерті своєї матері в силу ч.3 ст. 1268 ЦК України, оскільки проживала з нею на момент відкриття спадщини, а тому успадкувала й земельну ділянку, що належала ОСОБА_8

Проте, своїх спадкових прав на неї оформити не може через відсутність у неї оригіналу правовстановлюючого документа - Державного акта на право приватної власності на землю, що був виданий ОСОБА_8

У зв'язку з відмовою державного нотаріуса Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 6,66 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області і яка належала її рідному брату ОСОБА_8 позивач за первісним позовом просить визнати за нею право власності на цю земельну ділянку.

Проте з такими доводами позивача та її представника суд погодитись не може, зокрема, через таке.

Як видно із довідки (витягу з погосподарських книг за 2001-2011 роки), виданої Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області від 11 жовтня 2016 року за № 617, на ОСОБА_9 був відкритий особовий рахунок за адресою: вул. Верхня, с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області.

В списку членів домогосподарства: син ОСОБА_8, який помер 13 лютого 2009 року.

Як встановлено в ході судового розгляду, ОСОБА_8 на день своєї смерті був зареєстрований та проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5.

Проте, із вказаної вище довідки, на яку посилаються позивач та її представник, вбачається тільки те, що на ОСОБА_9 за цією адресою відкрито особовий рахунок, а в списку членів домогосподарства значиться син ОСОБА_8

Тобто підстав беззаперечно стверджувати, що ОСОБА_9 проживала на момент смерті її сина ОСОБА_8 у лютому 2009 року за цією адресою або ж була зареєстрована за нею, немає.

В матеріалах справи наявна довідка Захарівської селищної ради Одеської області, з якої вбачається, що ОСОБА_9 була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 А (Фрунзе) в смт. Захарівка (Фрунзівка) Захарівського району Одеської області з 10 липня 2012 року.

Однак за якою адресою до цього часу була зареєстрована ОСОБА_16 матеріали справи достовірних відомостей не містять.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 стверджував про те, що позивач за первісним позовом забрала ОСОБА_9 до Одеської області ще в 2007 році.

В свою чергу, позивач посилалась на те, що забрала матір в Одеську область на проживання після смерті брата, однак доказів цьому не надала.

Будь-яких інших доказів, в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, того, що ОСОБА_9 постійно проживала разом з ОСОБА_8 на час відкриття спадщини після його смерті, позивач та її представник суду не надали.

А тому підстав вважати, що ОСОБА_9 прийняла спадщину після ОСОБА_8 в силу ч.3 ст. 1268 ЦК України, у суду немає.

В той же час, заяви про прийняття спадщини після смерті свого сина ОСОБА_9 у строки, що встановлені ст. 1270 ЦК України, також не подавала.

За таких обставин, підстав вважати, що ОСОБА_9 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8, яка стала належати їй з моменту прийняття, немає.

Що стосується визнання за позивачкою за первісним позовом права власності на земельну ділянку, що належала ОСОБА_8, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Між тим, як встановив суд, ОСОБА_9 не те, що не набула права власності на земельну ділянку свого сина згідно ч.2 ст. 331 ЦК України, ст. 125 ЗК України, а й не прийняла спадщину, до складу якої вона входила.

З цих підстав право власності на земельну ділянку, що належала братові позивачки за первісним позовом, не може бути визнане за нею.

Доводи позивачки за первісним позовом та її представника про відсутність оригіналу Державного акта на право приватної власності на землю у зв'язку з чим нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину (постанова державного нотаріуса Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області від 21 лютого 2017 року) у даному, конкретному випадку, втрачають правовий сенс.

Тим більше, як встановлено в ході судового розгляду, оригінал правовстановлюючого документу на земельну ділянку, що належала ОСОБА_8, а саме: Державного акта на право приватної власності на землю утримував відповідач за первісним позовом ОСОБА_5, подавши його нотаріусу при отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом.

Стосовно вимоги позивачки за первісним позовом про визнання права власності на земельну ділянку площею 5,99 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та належала ОСОБА_9, то суд прийшов до такого.

07 вересня 2014 року померла мати позивача за первісним позовом та баба відповідача за первісним позовом ОСОБА_9 (свідоцтво про смерть серії І-ЖД № 386493, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області 08 вересня 2014 року).

На підставі Державного акта про право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення 27 сесії 23 скликання Іванівської сільської ради народних депутатів від 03 грудня 2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 18, ОСОБА_9 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 5,99 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

Так як, ОСОБА_9 за життя набула право власності на вказану земельну ділянку на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-МК № 004240, а відповідно до положень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, з урахуванням положень ст. 1225 ЦК України, то право власності на вказану земельну ділянку входить до складу спадщини, яка відкрилась після її смерті.

Як видно із довідки Захарівської селищної ради Одеської області від 28.11.2016 року № 587, ОСОБА_9 була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7 (Фрунзівка) Захарівського (Фрунзівського району) району Одеської області з 10 липня 2012 року.

Разом з нею за цією ж адресою була зареєстрована та проживала її донька - позивач за первісним позовом ОСОБА_1 (а.с. 14, 19).

Факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_9 на момент смерті останньої не заперечується відповідачами за первісним позовом.

Згідно ст. 1261 ЦК України, позивач ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_9 першої черги за законом, від спадщини не відмовилась, на момент відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем, а тому відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті останньої.

Положення ст. 1269 ЦК України не містять імперативної вимоги щодо подання заяви про прийняття спадщини у строки, визначені ст. 1270 ЦК України, для тих спадкоємців, які на момент відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем, однак на підставі ч.1 ст. 1297 ЦК України позивач за первісним позовом була зобов'язана звернутись до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею їй свідоцтва про право на спадщину, оскільки до складу спадщини, яка відкрилась після смерті її матері входить нерухоме майно, а саме: земельна ділянка.

Між тим, як видно з поданих позивачем за первісним позовом доказів, постановою державного нотаріуса Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 5,99 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та належала ОСОБА_9

Зокрема, у видачі позивачу за первісним позовом свідоцтва про право на спадщину за законом було відмовлено у зв'язку з відсутністю оригіналу державного акта на права приватної власності на землю.

За таких обставин, позивач та її представник, посилаючись на відсутність у позивача оригіналу державного акта та неможливість отримання його дублікату, просили визнати за ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку.

Втім, будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 зверталась із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у матеріалах справи немає.

Більш того, спадкова справа після смерті ОСОБА_9 не відкривалась, що підтверджується довідкою завідувача Захарівської районної державної нотаріальної контори від 26.09.2017 року № 782/01-16.

Щодо відсутності у позивача за первісним позовом оригіналу Державного акта на право приватної власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_9, то ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не вказувалося на обставини, за яких його могло бути втрачено, а також не надано будь-яких доказів, які б підтверджували твердження позивача про можливу втрату оригіналу правовстановлюючого документу.

Згідно зі ст. 392 ЦК власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, передумовою для застосування положень ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Зі системного аналізу вищевикладеного слідує, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом посилався на неможливість отримання дубліката державного акта, з чим суд погоджується, оскільки з прийняттям Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" друк бланків державних актів, а також державна реєстрація і видача державних актів на право власності на земельні ділянки скасовано, повноваження по державній реєстрації прав на нерухоме майно територіальними органами земельних ресурсів припинені.

Проте, суд вважає не доведеним факт неможливості позивачем за первісним позовом оформити свої спадкові права у інший спосіб, аніж судовий.

Так, відповідно до п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) (далі - Порядок) для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб'єкта права власності - спадкодавця з обов'язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Пункт 53 цього Порядку регламентує, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв'язку із втратою , пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).

У разі наявності в заявника копії примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого державного акта, свідоцтва про право власності на нерухоме майно подається також відповідна копія.

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов'язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Проте, будь-яких доказів того, що державним реєстратором не було встановлено наявність зареєстрованих речових прав ОСОБА_9 в інформаційних системах (Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно), суду надано не було.

Крім того, Порядок передбачає встановлення зареєстрованих речових прав також і на паперових носіях.

Докази того, що позивач за первісним позовом подавала оголошення про втрату документа у друкованих засобах масової інформації також відсутні, а так само як і доказів, які б свідчили про намагання позивача за первісним позовом отримати витяг щодо правовстановлюючого документу на земельну ділянку у спосіб, що передбачений вказаним Порядком.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Втім, позивач за первісним позовом, будучи вільним у використанні своїх прав, за відсутності жодних перешкод з боку суду у реалізації нею своїх обов'язків, імперативної вимоги ч.1 ст. 81 ЦПК України щодо доведення перед судом обставин, на які він посилається у позові, не виконала, достовірних доказів того, що вона намагалася здійснити дії, передбачені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції постанови КМУ від 09.11.2016 року № 806) суду не надала, а відтак і не довела, що існують об'єктивні, реальні перешкоди для оформлення ним своїх спадкових прав у позасудовий порядок.

За такого, вимоги позивача про визнання за нею права власності на земельну ділянку у порядку спадкування після смерті її матері є передчасними і не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні первісного позову, оскільки права позивача ОСОБА_1 у цій ситуації не є порушеними, оспорюваними або ж невизнаними, а вимога про визнання права власності на земельну ділянку, що належала її матері ОСОБА_9 - передчасними.

Сплачену позивачем за первісним позовом суму судового зору за таких обставин належить покласти на неї на підставі п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України.

Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_5, то суд також вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 є внуком померлої 07 вересня 2014 року ОСОБА_9

Батько ОСОБА_5, він же син ОСОБА_9 - ОСОБА_8 помер 13 лютого 2009 року, тобто раніше, ніж його мати.

За правилами ч.1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (спадкування за правом представлення).

Таким чином, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_5 разом з відповідачкою за цим позовом ОСОБА_1 є спадкоємцями ОСОБА_9, після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 5,99 га в межах Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка належала померлій на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ - МК № 004240.

Проте, ОСОБА_5 на момент відкриття спадщини своєї баби ОСОБА_9 з нею постійно не проживав, а тому в силу ч.1 ст. 1269 ЦК України мав подати заяву про прийняття спадщини у строки, що встановлені ст. 1270 ЦК України, тобто протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, а саме: з 07 вересня 2014 року.

Однак, відповідну заяву не подав, встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини пропустив, у зв'язку з чим подав до суду позов, в якому просить визначити йому додатковий строк у два місяці з моменту набрання законної сили судовим рішення для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9

Як на поважні причини пропуску встановленого законом строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що він не знав про смерть своєї баби ОСОБА_9, про це йому стало відомо лише в листопаді 2017 року із поданого ОСОБА_1 позову.

Вказує, що до 2007 року, коли ОСОБА_9 проживала разом з його батьком і с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області, то він підтримував з нею родинні стосунки. Проте в 2007 році баба переїхала на постійне місце проживання до Одеської області, а він у 2010 році після смерті батька - до м. Южноукраїнська Миколаївської області, а тому з 2010 року його зв'язок з ОСОБА_9 перервався.

Зазначає, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 умисно не повідомляла йому про смерть бабусі та не подавала заяви до нотаріальної контори аби нотаріус не міг встановити його, як спадкоємця, тобто бажала усунути його від спадкування, у зв'язку з чим і подала позов до суду.

Вважає, що умисне приховування відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 факту смерті ОСОБА_17 є поважною причиною пропуску ним встановленого законом строку для прийняття спадщини.

В судовому засідання представник позивача за зустрічним позовом підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові, просив задовольнити їх.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник проти позову заперечили, просили в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_5 своїх сімейних обов'язків щодо утримання своєї непрацездатної баби ОСОБА_9 не виконував, а, окрім того, відсутність у спадкоємця інформації про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску встановленого законом строку.

Відповідно до ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Така вимога може бути задоволена судом у разі наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання заяви про прийняття спадщини тим, спадкоємцем, який пропустив строк та відсутності заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину.

Як встановлено в судовому засіданні заява відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про її згоду на подання ОСОБА_5 заяви про прийняття спадщини відсутня, а останній, в свою чергу, від прийняття спадщини не відмовлявся.

Щодо наявності у ОСОБА_5 поважних причин пропуску шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, то суд вважає їх відсутніми.

Так, за роз'ясненнями абз. 6 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Проте, будь-яких належних і допустимих доказів того, що у позивача за зустрічним позовом були саме об'єктивні, непереборні та істотні труднощі для вчасного звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, тобто такі, які не залежали від його волі, останній до суду не надав.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6- 1215цс16.

Більш того, позивач, зазначаючи у позові причини, через які, на його думку, він пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини, в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України він не надав, а тому його доводи і твердження є недоведеними, а відтак - надуманими.

На будь-які інші причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини позивач за зустрічним позовом не посилався та відповідних доказів суду не надавав.

В свою чергу відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_18 посилалась на те, що родинних відносин з позивачем ОСОБА_5 вона не підтримувала, життям своєї бабусі він не цікавився, а тому будь-яких засобів зв'язку з ним у неї не було.

Позивач же цих доводів перед судом не спростував.

Суд відхиляє доводи представника відповідача за зустрічним позовом про необхідність застосування положень Сімейного кодексу України до цих правовідносин, оскільки ч.1 ст. 264 СК України хоч і встановлює обов'язок внука піклуватися про свою бабу, проте його невиконання не впливає на право спадкування за правом представлення після смерті баби щодо якої не виконувався таких обов'язок.

За такого, суд вважає відсутніми причини пропуску позивачем за зустрічним позовом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті його баби ОСОБА_9, а тому в задоволенні його позову належить відмовити, поклавши на нього сплачену суду судового збору згідно п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене, у задоволенні як первісного позову, так і зустрічного належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12,13, 76-81, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на земельні ділянки у порядку спадкування за законом - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца