Постанова

від 12.04.2018 по справі 569/9017/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 квітня 2018 року

Київ

справа №569/9017/16-а

адміністративне провадження №К/9901/36730/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 569/9017/16-а

за позовом ОСОБА_1 до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання надати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської міської ради на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду, прийняту 26 грудня 2016 року у складі судді Кузьменко Л.В.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання надати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2016 року було задоволено позов ОСОБА_1 повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо ненадання ОСОБА_1 по його заяві містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки площею 3,3964 га, розташованої на території Рівненської міської ради, кадастровий номер НОМЕР_1, на будівництво житлового комплексу в районі АДРЕСА_1.

Зобов'язано Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки площею 3,3964 га, розташованої на території Рівненської міської ради, кадастровий номер НОМЕР_1, на будівництво житлового комплексу в районі АДРЕСА_1.

Заступник прокурора Рівненської області подав апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції. Разом з апеляційною скаргою було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що про постанову суду стало відомо 19 жовтня 2016 року у ході вивчення судових рішень в ЄДРСР та після ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року вказані прокурором причини визнані неповажними, апеляційну скаргу залишено без руху та надано тридцятиденний строк з дня отримання ухвали для зазначення поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2016 року апеляційну скаргу повернуто заявнику.

У касаційній скарзі прокурор заявив вимогу про скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заперечень на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення судового рішення без змін, оскільки відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до частини 2 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

З апеляційною скаргою на постанову, проголошену 28 липня 2016 року прокурор звернувся 21 жовтня 2016 року, тобто з пропуском передбаченого законом строку більше ніж на 2 місяці.

У заяві про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження прокурор зазначав, що про рішення суду першої інстанції він дізнався у ході проведення моніторингу судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень. Вказаний моніторинг здійснено на виконання наказу ГПУ від 28 травня 2015 року № 6гн Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень .

Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки зазначені прокурором обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку.

Частиною 4 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Суд звертає увагу, що поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Такими обставинами є ті, що унеможливлюють вчасне звернення до суду з апеляційною скаргою.

Як зазначено у наказі ГПУ від 28 травня 2015 року № 6гн, відомості щодо наявності підстав для застосування представницьких повноважень необхідно отримувати, зокрема, з документів, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Враховуючи специфіку оскарження прокурорами судових рішень, виявлених відповідно до наказу ГПУ від 28 травня 2015 року № 6гн, а саме той факт, що прокурор не є стороною у відповідних справах, на думку суду для своєчасного реагування прокурорам необхідно здійснювати своєчасний моніторинг судових рішень, оскільки це прямо впливає на обґрунтованість причин пропуску строку.

Тобто, апеляційне оскарження через більше ніж 2 місяці з посиланням на те, що оскаржене рішення було виявлене у Єдиному державному реєстрі судових рішень занадто пізно, не свідчить про наявність обставин, які є об'єктивно непереборними та не залежними від особи і пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Про наявність таких обставин не свідчить також і зволікання з поданням апеляційної скарги, у разі якщо оскаржене рішення було виявлене у Єдиному державному реєстрі судових рішень своєчасно, однак прокурор, з посиланням на те, що не був учасником судової справи, просить поновити строк на оскарження.

Тобто, своєчасний моніторинг судових рішень на предмет їх оскарження є необхідною умовою для поновлення строку оскарження, у разі його пропуску.

Проте, прокурор не обґрунтував поважність причин, які перешкоджали своєчасно здійснити моніторинг та виявити у Єдиному державному реєстрі судових рішень оскаржену ним постанову суду першої інстанції протягом більше ніж 2 місяці.

У касаційній скарзі прокурор зазначає, що оскарженим рішенням суду апеляційної інстанції порушено принцип верховенства права та принцип справедливого та публічного суду.

Між тим, у низці рішень Європейського суду з прав людини зазначено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року зазначено, що обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, "якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою".

Так, існування процесуальних строків на оскарження судових рішень зумовлене вимогами щодо забезпечення швидкого та ефективного розгляду справ, дисциплінування поведінки учасників процесу. Саме тому закон передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, протягом якого такі учасники можуть здійснити свої процесуальні права.

Важливість існування та дотримання строків звернення з апеляційною скаргою також зумовлено і такими обставинами.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 03 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача поважних причин для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

У зв'язку цим, суд, враховуючи, що заявник не обґрунтував поважність причин пропуску строку на оскарження більше ніж на 2 місяці, дійшов висновку, що дії суду апеляційної інстанції щодо відмови у поновленні прокурору строку на оскарження узгоджуються із правомірною метою, а саме дотримання принципу правової визначеності. Натомість, поновлення пропущеного строку без наведення відповідних причин не узгоджувалось би із вказаним принципом.

При цьому, співвідношення між вжитими засобами у вигляді відмови у відкритті апеляційного провадження та поставленою метою - дотримання принципу правової визначеності, на думку суду, є пропорційним, оскільки поновлення строку на оскарження судового рішення без поважних причин було б порушенням принципу остаточності рішення, що негативно вплинуло б на права інших учасників провадження.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Отже, відмова у відкритті апеляційного провадження, за встановлених обставин, є єдиним правомірним засобом, що дозволяє дисциплінувати заявника та гарантувати дотримання прав інших учасників провадження.

У касаційній скарзі прокурор, з посиланням на частину 4 статті 189 КАС, також зазначає, що право прокурора на оскарження судового рішення, незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження, обмежено присічним річним строком з моменту оголошення судового рішення.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що присічний строк на оскарження, передбачений частиною 4 статті 189 КАС, означає кінцевий термін, після якого поновлення строку та здійснення провадження у справі взагалі неможливе.

Однак, наявність цього строку не означає, що у будь-який час протягом року можливе звернення з апеляційною скаргою без обґрунтування причин пропуску строку.

Такий висновок узгоджується з положеннями пункту 3 частини 1 статті 7 КАС, відповідно до якого принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Враховуючи, що прокурор звернувся з апеляційною скаргою з пропуском строку на апеляційне оскарження без поважних причин для такого пропуску, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської міської ради без задоволення.

Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду, прийняту 26 грудня 2016 року у справі № 569/9017/16-а залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду